21. Походження, природа та функції грошей в роботах А. Сміта

22. Продуктивна та непродуктивна праця, роль держави в роботах А.Сміта

23. Теорія "утриманя" та теорія "останньої години" н.Сеніора

Англійський економіст Вільям Нассау Сеніор (1790-1864) увійшов в історію економічної думки як засновник «чистої економічної науки» за критеріями точних наук. У роботі «Нариси політичної економії як науки» він запропонував нове трактування її предмета, актуальне дотепер. Центральною проблемою господарського ладу Сеніор називає обмеженість ресурсів у порівнянні з потребами в них. У таких умовах вся економічна історія людства виступає як постійне і послідовне подолання границь виробничих можливостей суспільства, а політекономія — як теорія оптимального вибору з безлічі альтернативних можливостей. Проблема рідкості, за Сеніором, може носити не тільки об’єктивний, але й суб’єктивний характер — небажання людей працювати, використовувати свої можливості, тому необхідно стимулювати їхню трудову діяльність.

На основі суб’єктивно-психологічного підходу і заперечення трудової теорії вартості Сеніор розробив теорію витрат виробництва, у рамках якої дослідники виділяють теорію «помірності»: товари обмінюються відповідно до витрат — витрат праці і капіталу, — і не тільки матеріальних, але й суб’єктивних, реальних їх «жерте». Так, витрати праці вимагають винагороди за важкість й утому, величина яких відповідає цінності упущених альтернативних можливостей (відпочинок, дозвілля). А для підприємця виробничий процес пов’язаний із «жертвами» утримання від особистого споживання (для нагромадження коштів, вкладених у справу). Тобто, за теорією «помірносте», джерело прибутку — утримання від споживання, а <<сеніорівський» прибуток (у сучасному розумінні, позичковий відсоток) є винагородою за це. Дані негативні суб’єктивні моменти і становлять реальну вартість, що на ринку під впливом попиту та пропозиції оформляється в остаточну ціну.

У роботі «Листи про дію фабричного акту в бавовняній промисловості» Сеніор виклав ще одну свою оригінальну ідею, що свідчить про схильність до підтримки, обґрунтування і виправдання капіталістичного ладу. Це так звана з легкої руки К. Маркса теорія «останньої години» як відображення актуальної в Англії початку XIX ст. проблеми скорочення робочого дня під впливом соціальних хвилювань. Відповідно до цієї теорії, кожна частина вартосл, а отже, і відповідного їй доходу, створюється протягом певного періоду часу в межах 11,5-годинного робочого дня. При цьому в перші 10,5 годин відшкодовується варлсть авансованого капіталу, а в останню годину створюється прибуток. Якщо скоротити робочий день, як вимагали, до 10 годин, то стимул до організації і розвитку виробництва зникне разом із прибутком. Згодом, усвідомивши помилковість своєї концепції (адже пропорція між зарплатою і прибутком може змінюватися навіть при урізаному робочому дні за рахунок зростання продуктивності праці), він відмовився від неї. Однак, незважаючи на це, заслуга даної теорії в поділі процесу створення продукту на етапи, що заклало передумови для граничного аналізу.

Крім уже наведених досліджень (принципу обмеженості ресурсів, альтернативних витрат, джерела прибутку і процесу створення вартосл), слід зазначити, що Сеніор увійшов в історію як дослідник, що торкнувся проблеми заощадження як основі розвитку ринкової економіки, а також трактував ренту як додатковий дохід, пов’язаний із нееластичністю пропозиції за ціною. Таким чином, він дав можливість наступним дослідникам економіки науково і творчо розвивати висунуті ідеї.