Карл Поппер

Вперше поняття „відкрите” суспільство запропонував Анрі Бергсон, потім їх концептуальне дослідження здійснив Карл Попер у книзі „Відкрите суспільство та його вороги”. Продовжив дослідження „відкритого” суспільства у численних статтях і наукових програмах Дж. Сорос. На думку Карла Поппера „відкрите” суспільство – це вища форма організації суспільства, яку він називає „великим”, „благим ” суспільством .

Відкрите суспільство – це суспільство демократичного типу, що характеризується плюралізмом в економіці, політиці, культурі, розвиненими соціальними структурами, і правовою державою. Для членів відкритого суспільства характерні типове раціонально-критичне мислення й відповідна установка поводження, можливість свідомо управляти соціальним розвитком і формувати державні інститути відповідно до демократичних принципів.

„Відкрите” суспільство в розумінні К. Поппера повністю демократичне. Воно не необмежене капіталізмом, але й не засновано на марксизмі або анархії: це самостійний варіант демократії. Поппер ставить завдання обмеження вільного ринку й одночасно завдання зменшення впливу держави; видиме протиріччя між цими завданнями він називає "парадоксом держави". Для зменшення сваволі державних структур він пропонує перевести суспільство на наукову організацію, а для цього він пропонує реформувати соціальні науки таким чином, щоб вони були відкриті для критики й опиралися на соціальний досвід. При цьому передбачається, що всі зміни потрібно робити поступово й що держава повинна займатися запобіганням страждання й несправедливості, але не повинна примушувати громадян "до чого-небудь, навіть до щастя". Відкрите суспільство К. Поппер розглядав як найкращу форму громадського життя. Не як утопію, а як необхідну надзадачу, над якою необхідно невпинно працювати, якщо не хочемо, щоб суспільство еволюціонувало в протилежному напрямку - до гіршої альтернативної моделі. Основу такого суспільства складає приватна власність; недоторканість власності є першим і головним правилом його організації й самоорганізації. Такою ж опорною нормою цього суспільства є демократичні свободи особистості. К. Поппер був схильний ототожнювати відкрите суспільство з науковим або ж раціонально організованим співтовариством. У цьому зв'язку К. Поппер писав: „Відкрите суспільство ( тобто суспільство, яке базується на ідеї не тільки толерантності до інших, незвичних думок, а й на повазі до них) і демократія (форма правління, яка повністю призначена для захисту відкритого суспільства) не можуть існувати та успішно розвиватися, якщо наука станет властністью тільки вузького кола спеціалістів” . Відкрите суспільство в розумінні К. Поппера значно менше відноситься до держави та його економіці, чим до особистості та її волі.. „Держава повинна існувати для людської особистості - на благо її вільних громадян та їх вільного суспільного життя, задля вільного суспільства, а не навпаки

. Демократію потрібно розглядати як засіб захисту нашої волі, у тому числі як засіб, що не спрацьовує, якщо суспільство, яке використає його, ще не готове цінувати волю й толерантність: „Я вважаю надзвичайно важливим для вільного суспільства те, що демократію потрібно розглядувати реалістично - такою, яка вона є: її не потрібно ідаелізовувати. Особливо важливо зрозуміти, що демократія, як правило, ефективно працює у суспільстві яке ціннує свободу й толерантність, а не в суспільстві, яке не розуміе важливості цих цінностей. Демократія, тобто воля більшості, може сприяти збереженню и захисту свободи, но вона ніколи не спроможна сама по собі створювати свободу, якщо кожного окремого громадянина це не хвилює

. Філософ виділив дві головні характеристики відкритого суспільства. "По-перше, у відкритому суспільстві законно вільне обговорення, і результати публічних дискусій впливають на політику. По-друге, у ньому є інститути, що сприяють волі тих, хто не шукає вигоди

"Я думаю, - писав К. Поппер, - що відкрите суспільство - і реальність, і разом з тим якийсь ідеал. В одному суспільстві демократія вийде більше зрілої, розвитий, відкритої, чим в іншому. Це залежить від безлічі факторів: від історичного минулого, традицій, політичних інститутів, методів виховання, нарешті від людей, що наповнюють вітальним змістом соціальні форми.”

Отже можна зробити висновки, що суспільним ідеалом К.Поппера є «відкрите суспільство» – суспільство влади розуму, свободи, рівності, справедливості. “Відкрите суспільство”, за К.Поппером, базується, насамперед, на інструментальній раціональності, десакралізації соціальних і політичних норм і процедур, можливості зміни соціального статусу його членів. Основу такого суспільства складає приватна власність; недоторканість власності є першим і головним правилом його організації й самоорганізації. Такою ж опорною нормою цього суспільства є демократичні свободи особистості. Концепція Карла Поппера надзвичайно цікава й актуальна тому, що допомагає відповістити на головне запитання, яке стоїть перед відкритим суспільством - як можливо організувати маси в співтовариства без зайвого обмеження свободи особи під владою суспільства, без втрати цієї волі повністю в лабіринтах бюрократичних структур. Проте потенціал концепції „відкритого суспільства” Карла Поппера залишаеться значною мірою не реалізованим, а навіть незапитаним внаслідок як труднощів операціоналізації її вузлових, досить абстрактних і есеїстично викладених понять, так і певної заідеолагізованості позицій автора.

Історицизм. Основна теза – ми не можемо передбачити хід історії наперед. 5 тверджень: *Хід людської історії залежить від людського знання. *Використовуючи раціональні і будь-які методи ми не можемо передбачити хід розвитку наукового знання. *Отже ми не можемо передбачити історію.*Ми повинні заперечувати теоретичні історії, що можуть служити основою для історичного передбачення. *Основна мета історицизму – є хибною. Злиденність історицизму створювалась на противагу марксизму, за яким виявлено основний закон історії (стадії які має пройти будь-яке суспільство). Історицизм – підхід до соціальних наук, який вважає історичне передрікання своєю найважливішою метою, яку можна досягти шляхом відкриття «ритмів» чи «моделей», «законів» чи «тенденцій» що становлять основу історичного розвитку.

Тенденції історицизму: *Потрібно вивчати історію групи, її традиції, якщо ми хочемо зрозуміти і пояснити якою вона є сьогодні, або якщо ми хочемо передбачити якою є її майбутній розвиток. *Активізм – тенденція до активності, відмова приймати існуючий хід подій як неминучий, втручання в людські справи. *Заперечує можливість повторюваних широкомасштабних соціальних експериментів при збереженні точно таких самих умов, оскільки на умови іншого здійснення впливає факт попереднього здійсненого експерименту і його результат. *Історична необхідність. Історія за Поппером: *Історія позбавлена смислу. Людина надає їй смисл. *Історія не може прогресувати, розвиватися, це властиво лише людині. *Для історії характерно радше зацікавлення в одиничному й фактичному ніж в законах і закономірностях. *Два завдання історії – розплутування причинних ланцюгів і опис «випадкового» способу, в який ці ланцюги вплітаються. *Селективний кут зору на історію – вибирати ті факти які нас цікавлять, але не викручувати їх, не ігнорувати інші важливі.