3. Козацько-селянські повстання кін. Хvі – 30 рр. Хvіі ст..

Посилення Польщею соціального, на­ціонального та релігійного гніту, зміц­нення українських сил призвело до активізації в Україні антифеодаль­ного і визвольного руху. Головними силами цього руху стало селянство та козацтво. З першої пол. XVI ст. в Західній Україні (Галичина, Закарпаття, Буковина) ширить­ся рух опришків - народних месників (вперше згадуються у 1529 р.).

У кінці XVI ст. надзвичайно широкого розмаху набуло два козацько-селянських повстання: повстання 1591-1593 рр. під проводом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського (охопило Київ­щину, Брацлавщину, Поділля, Волинь) та повстання 1594-1596 рр. під проводом сот­ника надвірних козаків князя К.Острозь­кого - Северина Наливайка (охопило майже всі українські землі). Повстання Наливайка поставило під загрозу існування польської влади в Україні. Масштаб повстання викликав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі Посполитої. Придушивши повстання, польський сейм у 1597 р. проголосив козаків ворогами дер­жави і прийняв рішення "винищити їх до останку". Але рішення залишилося на папері - здійснити його вже було Польщі не під силу. До того ж, на поч. XVII ст. Польща ув'язнула в майже безперервних війнах з Москвою та Туреччиною і потребувала допомоги козаків.

Багато зусиль для мирного розвитку сто­сунків з Польщею доклав Петро Конашевич-Сагайдачний. Намагаючись зміцнити становище України та козаків. Сагайдачний проводив компро­місну політику щодо Речі Посполитої. Він здійснив реформу козацького війська, вперше перетворивши його на регулярне вій­сько з жорсткою дисципліною. Козацьке вій­сько піднялося до рівня кращих європейських армій.

Найбільшою заслугою Сагайдачного було те, що він навернув козаків до підтримки укра­їнської культури та православної церкви, об'єднав військову силу козаків з політичне слабкою церковною та культурною верхівкою України. Так, у 1620 р. Сагайдачний разом з усім козацьким військом вступив до Київ­ського братства, відраховуючи на його діяль­ність значні кошти. Цього ж року гетьман за­просив до Києва єрусалимського патріарха, який відродив в Україні православну церкву (уряд офіційно визнав її у 1632 р.). Союз козаків з духовенством був на ко­ристь національним інтересам, сприяв оформленню ідейної програми козацтва. У 1620 р. розпочалася війна між Туреч­чиною та Річчю Посполитою. Річ Поспо­лита опинилася на межі втрати державної незалежності. У битві під Хотином у 1621 р. військо Сагайдачного врятувало Польщу від політичної катастрофи. Але сам гетьман був важко поранений і помер у Києві в 1622 р.

Після смерті Сагайдачного козаки від­мовилися від політики компромісів з Поль­щею. Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво для контролю над козаками фортеці Кодак на Дніпрі та ін.) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань. Найбільш відомі з них - повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича, повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими і повстання 1637-38 рр. під проводом гетьманів Павла Павлюка і Якова Острянина. Придушивши повстання, Польща вжила жорстокі заходи проти козаків. У 1638 р. польський сейм схвалив "Ординацію Запо­розького реєстрового війська", спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва: * нереєстрові козаки оголошувалися під­даними; * втеча до козаків каралася смертю; * скасовувалося самоуправління у реєстро­вих козаків (їх кількість становила 6 тис.): *замість виборного гетьмана король призна­чав комісара; * проти українців здійснювалася політи­ка жорстокого терору.

Та спокій тривав в Україні лише десять років - у 1648 р. спалахнула грандіозна Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Повстання, хоч і зазнали поразки, і сприяли зростанню національної ї свідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутніх визвольних змагань.

Козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визволення України. Діяльність козаків торкалася усіх сфер життя українського на­роду: вони боро­нили українські землі, освоювали південні степи, підтримували культуру і православну церкву, брали участь в антифеодальних виступах, зробили головний внесок у визволення України з-під влади Речі Посполитої.