Тема: Політичне життя в Україні у другій половині XVII ст. «Руїна». План

1. Гетьманування І.Виговського (1657 – 1659 рр.).

2. Гетьманування Ю.Хмельницького. Поділ України між Росією та Польщею.

3. Боротьба П.Дорошенка за збереження єдності України.

1. Гетьманування і.Виговського (1657 – 1659 рр.).

Як Ви знаєте, Корсунська рада ще за життя Б.Хмельницького обрала його наступником сина Юрія, визнавши таким чином спадковість гетьманату. Після поховання Б.Хмельницького стар­шинські угрупування відійшли від принци­пу спадковості гетьманства і розгорнули боротьбу за владу. Найбільш успішно у цьому напрямку діяв генеральний писар /. Виговський. Спочатку (у вересні 1657 р.) старшинська рада обрала І.Виговського гетьманом до повноліття Ю.Хмельниць­кого, а згодом (у жовтні 1657 р.) - повно­правним гетьманом. Таким чином, в Україні династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському. Ліквідація спадкоємного гетьманату не­гативно позначилася на долі національно-визвольної війни: старшинським угрупуванням було відкрито шлях до боротьби за гетьманську булаву, що, врешті-решт, призвело до громадянської війни і занепа­ду держави. У цьому виявилася політична незрілість української еліти. Серед неї, на жаль, не знайшлося лідера, гідного Б. Хмельницького.

І.Виговський, досвідчений .і не позбав­лений таланту державний діяч, припустився ряду серйозних політичних прорахунків:

По-перше, обрання його гетьманом відбулося не на Генеральній козацькій раді а на старшинській, що викликало невдоволення простого козацтва.

По-друге, Іван Виговський шляхтич за походженням, гетьман взяв курс на підтримку інтересів старшини і шляхти, нехтуючи інтересами козаків, селян і міщан. Відбувся вибух широкого опозиційного руху, який очолили полтавський полковник М. Пушкар і кошовий отаман запорожців Я. Барабаш.

По-третє, помилковими і згубними для держави були спроби І. Виговського схи­лити Москву для боротьби з непокірними. До такого ж кроку вдалося і керівництво опозиції. Створювалися умови для втру­чання Москви у внутрішні справи України. При цьому російський уряд провокував за­гострення боротьби між сторонами, поси­люючи свій вплив в Україні. Врешті, російський уряд, насторожений са­мостійною зовнішньою політикою І.Вигов­ського і можливим його відходом від союзу з Росією, почав підтримувати М.Пушкаря.

По-четверте, для боротьби з опозицією І.Виговський скористався допомогою Крим­ського ханства. У травні-червні 1658 р. геть­манське і татарське військо здійснило похід на Полтавщину, де знаходився центр опо­зиційного руху. У бою під Полтавою опози­ція зазнала поразки, М.Пушкар був убитий. Похід І Виговського на Лівобережну Украї­ну мав характер каральної експедиції, внас­лідок якої загинуло майже 50 тис. чоловік.

Вперше в історії України татари залучались не для захисту від зовнішньої небезпеки, а для боротьби із старшинською опозицією і повсталим народом. Союз із кримським ханом викликав обу­рення серед населення, відштовхнув від гетьмана багатьох із його оточення.

У протистоянні з Росією І.Виговський взяв курс на зближення з Річчю Посполи­тою і повернувся до ідеї входження козаць­кої України до складу королівства. У вересні 1658 р. між сторонами було укладено Гадяцький договір, за яким:

*Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства утворювали Руське князівство па чолі з гетьманом і входили до складу Речі Посполитої на правах автономії. Визна­валася свобода релігійного віросповідання, зберігалися права і привілеї козаків, дозво­лялося відкриття 2-х академій і без обме­жень - шкіл і друкарень;

* з іншого боку, передбачалося відновлення соціально-економічних відносин, що існу­вали до цього, зменшувалася кількість ко­заків, Руське князівство позбавлялося права на самостійні міжнародні відносини.

Російський уряд оголосив І.Виговсько­го зрадником і навесні 1659 р. розгорнув наступ на Україну 150-тисячної армії. У червні 1659 р. під Конотопом армія гетьма­на разом з татарами та поляками завдала нищівної поразки російській армії. Але ско­ристатися результатами перемоги І.Ви­говський не зміг. Його орієнтація на Річ По­сполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опозиції викликали різке не­задоволення в суспільстві. Посилився антигетьманський рух, провідну роль в організа­ції якого відіграли полковники /.Богун, П.До­рошенко, І.Ковалевський, І. Іскра, кошовий отаман І. Сірко. Рятуючи життя, І.Виговсь­кий зрікся булави і вирушив до Польщі.