- •1.Історіографія в системі історичної освіти. Об'єкт і предмет історіографії всесвітньої історії.
- •2. Понятійний апарат історіографії. Історіографічні джерела.
- •3. Міфологічна історична думка.
- •4. Біблійне бачення історії.
- •5. Давньогрецька історіографія. Геродот та його роль у розвитку історичної думки.
- •6.Минуле і сучасне в працях Фукідіда та Ксенофонта.
- •7. Римська латинська історіографія. Тіт Лівій.
- •8. Історичні погляди Корнелія Таціта та Светонія Тракквіла.
- •9. Християнська концепція історії. Аврелій Августин.
- •10. Англійська середньовічна історіографія. Беда Досточтимий, Іоанн Солсберійський та ін.
- •11. Німецька середньовічна історіографія: проблематика досліджень і представники (Відукінд, Оттон Фрейзенбезький, Титар Мерзебургський).
- •12. Французька середньовічна історіографія. Флодоард, Лїутпранд, Гвіберт Ножанський та ін.
- •13. Італійська середньовічна думка. Іоахим Флорський
- •18. Італійська гуманістична історіографія; основні школи і проблематика досліджень.
- •19. Західноєвропейська історіографія доби Реформації іКонтрреформації.
- •20. Теоретико-методологічні підстави просвітницької історіографії.
- •21. Історичні погляди французьких просвітителів.
- •22. Історична думка англійського просвітництва.
- •23. Просвітницька історіографія в Німеччині.
- •24. Соціально-історичні погляд північноамериканських просвітників.
- •25. Ідейно-теоретичні засади романтичної історіографії.
- •26. Романтизм в історичній думці Німеччини,
- •27. Романтичні ідеї в історіографії Великої Британії.
- •28. Французька романтична історіографія,
- •29. Вплив ідей романтизму на історичну думку сша.
- •30. Ідеї романтизму б історичній думці південних і західних слов'ян.
- •32. Теоретико-методологічні і організаційні засади розвитку позитвісгсьхої історіографії.
- •33. Позитивізм в історичній думці Франції.
- •34. Позитивістська історіографія в Англії: школи і проблематика досліджень.
- •35. Німецька історіографія другої половини XIX ст. «Малонімецька школа».
- •36. Позитивістська історіографія в Італії.
- •37. Утвердження позитивізму в історіографії сша. Ф. Тернер. Ч. Бірд.
- •38. Інтелектуальна криза початку XX ст. Та її вплив на історіографічний процес,
- •39. Методологічні підставі соціалістичної історіографії другої половини XIX ст. К. Маркс, ф. Енгельс.
- •41.Організаційні і методологічні підстави розвитку історичної науки в сша, новішій період.
- •42. Основні напрями розвитку історіографії сша в 1918-1945 pp.
- •43. Школи і проблематика досліджень історіографії сша після другої світової війни.
- •44. Сучасні американська історіографія американських революцій.
- •45.Організаційні і методологічні підстави розвитку історичної науки Великій Британії в новітній період.
- •46. Історія цивілізацій а. Д. Тойнбі.
- •47. Ідея історії р.Д. Коллінгвуда.
- •48. Основні напрями і проблематика досліджень англійської історіографії в 1918-1945 pp.
- •49. Сучасна британська історіографія (друга половина XX - початок XXI ст.).
- •51. Соціологічна історія Макса Вебера.
- •52.Етапи і напрями розвитку німецької історіографії з 1918-1945 pp.
- •53. Проблематика досліджень і школи сучасної німецької історіографії (друга половина XX - початок XXI ст.).
- •56. Французька історіографія міжвоєнного періоду: основні школи і проблематика
- •57. Організаційні і методологічні засади формування школи «Анналів»
- •58. Концептуальне бачення історії м. Блока і л. Февра.
- •59. Творчість представників «другого покоління Анналів» (ф. Бордель, е Лябрусс,
- •60. Ф Бродель і концепція різних швидкостей «ісоричного часу»
- •61. Особливості й здобутки історіографічного виробництва «третіх Анналів» (е. Ле Руа Ладюрі, ж. Ле Гофф, м. Ферро).
- •62. Культурна антропологія у французькій історіографії (ф. Аріес, ш. Ле Гофф.. Ж Дюбі, м. Фут).
- •64. Історія Французької революції у сучасній французькій історіографії.
- •65. «Нова історія міжнародних відносин» у сучасній французькій історіографії.
- •66.Проблеми новітньої історії у сучасній французькій історіографії.
49. Сучасна британська історіографія (друга половина XX - початок XXI ст.).
Історична наука Великобританії середини 40-х-кінця 90-х років являє собою багатоярусну, відкриту систему, яка включає різні історіографічні течії і школи.
У працях з політичної історії головна увага зосереджується йа розкрити механізму функціонування англійської політичної системи (уряду, партії, політиків).
Р.Макдоуелл у книзі "Британський консерватизм" (1959 р.) прагне показати консерваторів прибічниками "розумних" та "поміркованих" реформ. Сміт у праці "Консерватизм Дізраелі і соціальна реформа" (1967 р.) оголошує Дізраелі засновником "нового торизму", для якого була характерною увага до соціальних проблем того часу.
У повоєнні роки отримали значний розвиток такі галузі політичної історії, як дипломатична історія та історія міжнародних відносин. В них інституціонально закріпилась традиція співробітництва академічних істориків з державою.
Зокрема, офіційна точка зору правлячих кіл відбита у 80-томній "Історії Другої світової війни", підготовку і видання якої здійснювала історична секція при кабінеті Міністрів Великобританії. 1948 року історик-консерватор Л.Немір опублікував працю "Дипломатична прелюдія", у якій розвинув концепцію мюнхенської змови як "помилки" Чемберлена.
У роки "холодної війни" англійські історики консервативного напряму Д.Ренір ("Історія, її цілі і методи", 1954 p.), Г.Баттерфїльд "Християнство і історія" (1950 р), І.Берлін "Історична неминучість"(1959 p.), Дж.Ельтон ("Практика історії", 1967 p.), Л.Немір висунули тезу про існування "атлантичної цивілізації". Її творять країни Західної Європи і США, які об'єднані різними блоками у боротьбі проти загрози комунізму. Історики-консерватори відкидали ідею закономірності в історії. Стверджували, що об'єктивне шзнання минулого неможливе, бо кожне історичне дослідження наскрізь суб'єктивне, основне завдання історії бачили тільки в описі подій і фактів.
Досить чільне місце в новітній британській історіографії займає всесвітня історія. На сьогодні вона вивчається і розробляється більш ніж у 40 університетах. В багатьох вузах є спеціалізації з історії стародавнього світу (Кембридж, Лондон, Оксфорд), середніх віків (Единбург, Бірмінгем та ін.). В ряді університетів сформувались спеціалізовані центри кельтологїї (Кембридж, Манчестер, Белфаст та ін.), візантієзнавства (Бірмінгем).
Значними науковими осередками є Даремський центр досліджень Середнього Сходу й ісламістики (з 1962 p.), Інститут США при Лондонському університеті (з 1965 p.), Інститут по вивченню сучасного Китаю при Лондонському університеті (з 1968 p.).
Новим явищем у британській історичній науці повоєнного часу (після 1945 р.) стало посилене вивчення країн континентальної Європи: Ч.Ісдейл "Наполеонівські війни" (1995 p.), М.Альперт "Нова міжнародна історія громадянської війни в Іспанії" (1994 p.), "Історія людства. Науковий і культурний розвиток" (колективна 7-томна праця).
Аналізуючи події краху соціалістичних систем в країнах Центральної і Південно-Східної Європи, британські науковці висловлюють при цьому різні міркування
Таким чином, методологічна платформа істориків Великобританії є мозаїчною. З організаційного боку англійська історична наука протягом 1918-1990 pp. досягла значного ступеню розвитку.