44. Сучасні американська історіографія американських революцій.

Лідируючі позиції в її вивченні американських революцій займали історики радикально-демократичного напряму і кліометристи.

Найбільш авторитетним спеціалістом із історії другої американської революції серед істориків-радикалів вважається Юджин Дженовезе. Його перу належать наступні роботи: "Політична економія рабства. Дослідження економіки і суспільства рабовласницького Півдня" (1965), "Світ рабовласників" (1969), "Світ, створений рабами" (1974).

Дженовезе протиставив традиційному підходу вивчення рабства з економічної точки зору дослідження "політичної економії" феномену рабовласництва, яке включало відношення до власності, політичну надбудову, ідеологію і культуру, тобто увесь комплекс ментальних, політичних і соціально-економічних структур рабовласницького Півдня.

Рабство дало поштовх розвитку ієрархічного способу життя, заснованого на патерналізмі, який зв'язував усі класи Півдня США складною системою взаємної відповідальності. Світогляду рабовласників були чужі індивідуалізм і користолюбство. Таким чином, засноване на принципах капіталістичної експлуатації, американське рабовласництво стало поступово трансформуватися у своєрідний аристократичний стиль і спосіб життя. Це привело до того, що капіталістичний північний Схід і рабовласницький Південь перетворилися на дві різнорідні і антагоністичні системи, подальший розвиток яких в одній державі став дуже проблематичним.

У 1974 році историки-кліометристи Роберт Фогель і Стенлі Энгерман випустили двотомну працю "Час на хресті. Економіка американського негритянського рабства".

Фогель і Энгерман стверджували, що рабовласницьке господарство плантації було на 35% ефективніше, ніж фермерська система на північному Сході США. По-друге, рабство плантації забезпечувало неграм-рабам вищий рівень життя, ніж той, який гарантував промисловий капіталізм робітникам, або той, якого добилися чорні американці після звільнення. По-третє, напередодні Громадянської війни рабство плантації як економічна система досягло піку свого процвітання.

В цілому в оцінці рабства і Громадянської війни клиометристы розділилися на два напрями. Один напрям на основі побудови комп'ютерних моделей намагався довести економічну недоцільність Громадянської війни, інше - навпаки, її необхідність для подальшого розвитку США.

45.Організаційні і методологічні підстави розвитку історичної науки Великій Британії в новітній період.

Основними організаційними центрами англійської історичної науки є університети: Оксфордський, Кембрідзький, Лондонський, Манчестерський та ін. На сьогодні їх нараховується в Англії близько 50. При них (крім історичних і гуманітарних факультетів), створено також ряд спеціальних науково-дослідних установ (інститути, школи, центри). Так, при Лондонському університеті діє Інститут історичних досліджень, який координує в країні напрями наукової роботи істориків-професіоналів і реєструє тематику завершених дисертацій та інших значних досліджень у галузі історії. Важлива роль у розвитку науки належить і таким самостійним науково-дослідним закладам, як Королівський інститут міжнародних відносин (з 1920)

Інститут по вивченню країн Східної Європи і слов'ян (з 1915 p.), Національний інститут економічних і соціальних досліджень (з 1938 р.) та ін.

Розвитку історичних досліджень сприяє розгалужена мережа бібліотек, музеїв, архівів. Зокрема, чисельність архівних матеріалів у середньому щорічно збільшується на тисячу нових фондів. Під тиском громадськості англійський уряд в 1967 р. скоротив термін давності для доступу до офіційних документів з 50 до З0 років, а в 1971 р. достроково відкрив для дослідників архівні матеріали за період Другої світової війни. Наукові проблеми істориків задовольняють численні фахові видання: "Історія", "Історія сьогодні", "Англійський історичний огляд" "Кембріджзький історичний журнал", "Огляд з економічної історії", "Журнал сучасної історії", "Слов'янський і східно-європейський огляд", "Бюлетень латиноамериканістики", "Журнал африканської історії"

Британські історики мають можливість об'єднуватися у різні добровільні товариства і асоціації (Британська асоціація архівів, Товариство по вивченню воєнної історії, Шотландське історичне товариство, Товариство досліджень у сфері економічної історії та ін.). Але найкрупнішими серед них є Королівське історичне товариство та Історична асоціація. Всі вони ставлять перед собою мету сприяти і удосконалювати викладання й вивчення історії.

Характерною рисою англійської історіографії новітнього часу є зростаюча увага до неї з боку уряду, монопольних об'єднань і приватних фондів. Держава, зокрема, фінансує університетські наукові дослідження і підготовку спеціалістів-істориків через Комітет університетських субсидій (у 1987 р. був перетворений у Раду університетських фондів) при Міністерстві освіти і науки та Дослідну раду соціальних наук при Кабінеті Міністрів. Дослідна рада соціальних наук спільно з Центром соціальних досліджень при Міністерстві внутрішніх справ направляють і координують дослідження в галузі соціальних і гуманітарних наук (в Англії історія входить до групи гуманітарних наук — М.К.).

У сфері методології традиційний британський емпіризм, позитивістський підхід до історичного факту та історичного процесу поступово здавали свої позиції. Посилювались релятивізм, сумніви в об'єктивному характері історичного знання, заперечення ідеї історичної закономірності, прогресу. Так А.Дж.Коллінгвуд у праці "Ідея історії" (1946 р.) доводив, що головними рушійними силами історичного процесу є вольові імпульси окремих особистостей. Він вважав, що історик повинен вивчати не події минулого, а їх спонукальні мотиви.

Особливо значний внесок у розробку теоретико-методологічних проблем історії зробив соціолог та історик ліберального напряму А.Дж.Тойнбі (1889-1976). Протягом 1934-1961 років він опублікував 12-томну працю "Дослідження історії".

У роки "холодної війни" англійські історики консервативного напряму Д.Ренір ("Історія, її цілі і методи", 1954 p.), Г.Баттерфїльд "Християнство і історія" (1950 р), І.Берлін "Історична неминучість"(1959 p.), Дж.Ельтон ("Практика історії", 1967 p.), Л.Немір висунули тезу про існування "атлантичної цивілізації". Її творять країни Західної Європи і США, які об'єднані різними блоками у боротьбі проти загрози комунізму. Історики-консерватори відкидали ідею закономірності в історії. Стверджували, що об'єктивне шзнання минулого неможливе, бо кожне історичне дослідження наскрізь суб'єктивне, основне завдання історії бачили тільки в описі подій і фактів.

На думку ліберального історика Дж.М.Тревельяна, історія — це вид мистецтва. Все залежить від творчої уяви дослідника. Стверджував що всі історичні явища індивідуальні й неповторні, а тому спрощи порівняти, узагальнити їх і на цьому ґрунті виявити закономірності приречені на невдачу.

Зокрема, в 1962 р. було опубліковано книгу відомого англійського історика-ліберала Е.Карра "Що таке історія?", у якій відкидається релятивізм і говориться про можливість пізнання минулого. На таких же методологічних засадах перебували історики Дж.Плам, С.Паллард та ін.

3 60-х років і до нині в британській історіографії відбувається посилення позиції кліометрії, "нової соціальної історії" як узагальнюючої дисципліни, та "локальної історії", яка прагне до комплексного аналізу провінціального суспільства. Ці новації є характерною рисою розвитку сучасної історіографії Великобританії. Має своїх прихильників серед англійських істориків і марксистська методологія.

Таким чином, методологічна платформа істориків Великобританії є мозаїчною. З організаційного боку англійська історична наука протягом 1918-1990 pp. досягла значного ступеню розвитку.