7.2. Оконтурювання запасів корисних копалин

7.2.1. Загальні положення

Запаси корисних копалин підраховують в межах контуру родовища чи його ділянки.

Контурами можуть бути:

- природні межі тіл корисних копалин;

-лінія з нульовим вмістом корисного компонента;

- лінія з бортовим вмістом корисного компонента;

- лінія з мінімальною промисловою потужністю;

-лінії різних типів і сортів мінеральної сировини;

- лінії, які обмежують блоки тіла корисної копалини із запасами різних категорій;

- межі ділянок з різними гірничоексплуатаційними умовами розкриття і розробки родовища.

Установлення перелічених контурів на планах і розрізах за даними геологорозвідувальних і гірничих робіт називають оконтурюванням родовища.

Найчастіше родовища оконтурюють за бортовим вмістом корисного компонента, або за мінімальною промисловою потужністю корисної копалини.

Під бортовим вмістом корисного компонента розуміють гранично низький промисловий вміст його в пробах, за яким оконтурюється родовище.

Мінімальний промисловий вміст корисної копалини - це така його величина в оконтуреному блоці, або всьому родовищі, при якій дана сировина є промисловопридатною. Промисловий вміст вищий бортового.

Під мінімальною промисловою потужністю розуміють таку потужність, при меншій за яку розробка родовища практично недоцільна.

Розрізняють внутрішній і зовнішній контури (рис. 7.1).

Внутрішній контур - це лінія, яка з'єднує крайні розвідувальні виробки, які зустріли корисну копалину промислової кондиції за вмістом і потужністю.

Зовнішній контур - це контур, який проходить через точки природної межі поширення корисної копалини. Часто - це лінія, де потужність дорівнює нулю. Тому її ще називають нульовим контуром.

Рис. 7.1. Побудова зовнішнього контуру покладу: 1 - рудні виробки; 2 - безрудні виробки; 3 - внутрішній контур; 4 - зовнішній контур

Площу між внутрішнім і зовнішнім контурами називають міжконтурною смугою.

7.2.2. Способи побудови контурів тіл корисної копалини

Як випливає з означення, побудова внутрішнього контуру не викликає ніяких труднощів. Для його побудови з'єднують крайні свердловини, які зустріли корисну копалину. Побудова ж зовнішнього контуру є складнішою задачею, оскільки потребує знання геологічних особливостей родовища і наявності достатніх розвідувальних даних.

Залежно від взаємного розташування рудних і безрудних свердловин лінію зовнішнього контуру можна побудувати шляхом інтерполяції, або екстраполяції (рис. 7.2).

Якщо крім рудних виробок існують безрудні, розташовані від перших на відстанях приблизно рівних середній відстані між свердловинами на даній ділянці, то очевидно, зовнішній контур покладу буде розташований між рудними і безрудними свердловинами. Такий спосіб побудови зовнішнього контуру називають інтерполяцією на середину відстані між рудними й безрудними свердловинами (див. рис. 7.2, а). Проте такий спосіб має той недолік, що незалежно від потужності, визначеної в крайній рудній свердловині, нульова точка виноситься на середину відстані між рудною і найближчою безрудною свердловинами. Це може дуже спотворити дійсну картину залягання рудного тіла (рис. 7.3).

У випадку, коли за крайніми рудними виробками безрудні виробки відсутні, або вони розташовані дуже далеко, побудова зовнішнього контуру довільніша, ніж у попередньому випадку. При таких умовах користуються екстраполяцією. Нульові точки покладу при цьому можна визначити двояко:

Рис. 7.3. Спотворення дійсного контуру покладу внаслідок інтерполяції

Рис. 7.2. Побудова зовнішнього контуру: а - методом інтерполяції; б - методом екстраполяції

- на половину середньої відстані між рудними виробками;

- за кутом виклинювання в даному напрямі.

В першому випадку нульові точки покладу виносять за лінію внутрішнього контуру на половину середньої відстані між рудними виробками (див. рис. 7.2, б).

Другий випадок зображений на рис. 7.4.

В точках А і В пробурені свердловини зустріли корисну копалину потужністю М і т відповідно. Точка В розташована на внутрішньому контурі покладу, а точка А розташована ближче до центру покладу.

Рис. 7.4. Знаходження нульової точки за допомогою кута виклинювання

Необхідно визначити нульову точку С покладу. Для цього перпендикулярно до прямої АВ в точках А і В відкладаємо в масштабі відрізки, які дорівнюють потужностям М і т. Через одержані точки а і b проводимо пряму в напрямі зовнішнього контуру до перетину з прямою АВ в точці С. Остання і є шуканою точкою покладу. З рис. 7.4 видно, що, знаючи потужності М і т точках А і В та відстань r між цими точками, легко обчислити відстань х між внутрішнім і зовнішнім контурами покладу в даному напрямі

(7.1)