7. Звільнення від покарання за хворобою

Звільнення від покарання через хворобу пов'язане з фактом захворювання засудженого, коли подальше відбування покарання стає неможливим і реалізація цілей покарання у зв'язку з цим не має реального виконання.

У статті 84 КК передбачено три самостійних види звільнення від покарання;

а) у зв'язку з психічним захворюванням засудженого, що позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК);

б) у зв'язку із захворюванням на іншу важку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84 КК);

в) військовослуж­бовців, засуджених до службових обмежень, арешту або утримання в дис­циплінарному батальйоні, у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. З ст. 84 КК).

Звільнення від покарання у зв'язку з психічним захворюванням схоже з виключенням кримінальної відповідальності в зв'язку з неосудністю осо­би, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, лише з тією різницею, що ви­никає в процесі відбування покарання і є підставою для звільнення від відбування кримінального покарання.

Звільнення від покарання відповідно до ч. 1 ст. 84 КК можлива за наявності двох критеріїв — медичного та юридичного.

Медичний критерій свідчить про наявність у особи психічного захворю­вання — хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяль­ності, слабоумства, іншого хворобливого стану психіки. Психічні захворю­вання зазначені в розділі № 6 «Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого по­карання», затвердженому наказом Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань і Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 р. Наказ зареєстрований у Міністерстві юстиції України 9 бе­резня 2000 р.

Наявність психічного захворювання та його вид визначаються в стаціонарних умовах психіатричної лікарні (відділенні). За підсумками обстеження складається акт, який затверджується судово-психіатричною експертною комісією.

Юридичний критерій передбачає інтелектуальну та вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака припускає, що засуджений внаслідок психічного захворювання не усвідомлює свої дії (бездіяльність).

Вольова ознака полягає в тому, що особа не може керувати своїми діями.

Наявність хоча б однієї з названих ознак (інтелектуальної чи вольової) у поєднанні з медичним критерієм свідчить про неосудність засудженого і є підставою для звільнення його від відбування покарання.

У даному разі засуджений у процесі відбування покарання не усвідомлює примусового характеру застосування до нього заходів впливу, реалізацію цілей покарання, обмежень особистого майнового і немайнового характеру, застосовуваних до нього. У зв'язку з цим реалізація цілей покарання немож­лива.

Такі особи звільняються від покарання незалежно від тяжкості вчинено­го злочину, призначеного виду і строку покарання, тривалості невідбутої ча­стини покарання, поведінки під час відбування покарання та інших обста­вин.

Звільнення від відбування покарання особи, яка захворіла на психічне за­хворювання, є обов'язком суду, а не правом.

Після звільнення від покарання до таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92—95 КК (ч. 1 ст. 84).

Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку за­хворіла на іншу важку хворобу, може бути звільнена від покарання або від його відбування за умови, що інше тяжке захворювання перешкоджає відбу­ванню покарання.

До тяжких слід відносити хвороби, зазначені в «Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від по­дальшого відбування покарання». До них належать туберкульоз, СНІД, лепра, захворювання ендокринної системи, органів кровообігу, органів дихання, променева хвороба нервової системи та органів почуттів, органів травлення, кістково-м'язової системи. Це такі важкі захворювання, що об'єктивно пере­шкоджають відбуванню покарання засудженим, загрожують їх життю, призво­дять до серйозного погіршення здоров'я або інших тяжких наслідків.

При звільненні засудженого, який захворів на іншу тяжку хворобу, від покарання або від подальшого його відбування суд враховує в сукупності:

а) тяжкість вчиненого злочину;

б) характер захворювання;

в) особу засуд­женого;

г) інші обставини справи.

Сам по собі факт іншого тяжкого захворювання не тягне за собою обов'яз­кового звільнення від покарання або його відбування. Вирішуючи питання про звільнення, суд у цьому разі враховує не тільки тяжкість захворювання, а й тяжкість і характер вчиненого злочину, поведінку засудженого під час відбування покарання, ставлення до праці та навчання, ступінь його виправ­лення, чи не ухилявся він від призначеного лікування в період відбування покарання, поведінку під час відбування покарання та інші обставини.

За наявності відповідних підстав суд має право звільнити засудженого не тільки від основного покарання, а й від додаткового, про що слід зазначити в ухвалі про звільнення.

Звільнення від відбування покарання особи, яка захворіла на інше тяжке захворювання, є правом суду, а не обов'язком.

Наявність іншого тяжкого захворювання визначається спеціальною медичною комісією. У разі захворювання засудженого на СНІД, променеву хворобу, лепру та ін., які вимагають спеціальних і складних способів обстеження, діагноз встановлюється комісією з обов'язковим залученням фахівців відповідного профілю установ органів охорони здоров'я.

При виникненні сумніву щодо правильності висновку медичної комісії суд має право призначити судово-медичну експертизу.

Засуджені, щодо яких встановлено, що їхня важка хвороба є наслідком умисного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання, не можуть бути представлені на звільнення від подальшого відбування покаран­ня через хворобу, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких ушкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтверджується лікарями-фахівцями.

Ухвала про звільнення засудженого від відбування покарання у зв'язку з тяжкою хворобою або про відмову в цьому повинна бути мотивована і містити докладне пояснення висновків, до яких дійшов суд в результаті розгляду подання.

Якщо суд не знаходить підстав для звільнення засудженого у зв'язку з іншою тяжкою хворобою, його лікування необхідно організувати в умовах відбування покарання в спеціальних ізольованих лікувальних установах.

Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або три­мання в дисциплінарному батальйоні, звільняються від покарання в разі визнан­ня їх непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. З ст. 84 КК).

Зазначений вид звільнення від покарання застосовується за наявності та­ких умов:

а) від покарання звільняється військовослужбовець;

б) засудже­ний до службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному ба­тальйоні;

в) визнаний непридатним до військової служби.

Захворювання засудженого військовослужбовця повинне бути таким, що за висновком медичної комісії не дозволяє, перешкоджає проходити в подальшому військову службу. Причому на момент розгляду справи в суді факт захворювання має підтверджуватися висновком медичної комісії, в якому сформульований висновок про непридатність особи до військової служби за станом здоров'я. При цьому захворювання засудженого військо­вослужбовця може бути і нетяжким, однак воно робить його непридатним до військової служби.

Види звільнення від покарання або подальшого його відбування, зазначені в ч. 1 і 2 ст. 84, мають умовний характер.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 у разі одужання особи, яка захворіла на психічну або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, вона по­винна бути направлена для відбування покарання, призначеного за вироком суду, за умови: по-перше, якщо не закінчилися строки давності, передбачені ст. 49 КК (у зв'язку із закінченням строків давності) і ст. 80 КК (у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку); по-дру­ге, якщо відсутні інші підстави для звільнення від покарання.

Підставами, що перешкоджають направленню особи після одужання для реального відбування покарання є:

а) особа засуджена за діяння, караність якого в період строку хвороби законом усунута (ч. 2 ст. 74 КК);

б) в період строку хвороби прийнятий закон про амністію чи акт про помилування (статті 85— 87 КК);

в) у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК);

г) у зв'язку зі звільненням від відбування покарання з випробу­ванням (ст. 75 КК);

ґ) у зв'язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК);

д) у зв'язку з умовно-достроковим звільненням від відбування покарання (ст. 81 КК);

е) у зв'язку зі звільненням від відбування покаран­ня вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК).

При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові захо­ди медичного характеру, зараховується в строк призначення покарання за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характе­ру (ч. 4 ст. 84 КК).