2. Класифікація уроків української мови

О. Біляєв стверджував. „Раціональне проведення уроку можливе за умови ґрунтовної обізнаності вчителя з типами уроків, а звідси – і з їхньою структурою" [1, с. 32].

Є різні класифікації уроків. Здебільшого в основу типології уроків кладуть мету навчання. Але, незважаючи на єдиний критерій класифікації, її результати у різних учених-педагогів і лінгводидактів неоднакові.

С.Х. Чавдаров, автор першої методики викладання української мови в середній школі (1946 р.) виділяє три типи уроків:

1. урок подання нового матеріалу;

2. урок закріплення вивченого;

3. урок перевірки знань учнів.

В. О. Онищук у своїй монографії „Типи, структура і методика уроку в школі" (1973 р.) пропонує виділяти такі типи уроків:

1. урок засвоєння нових знань;

2. урок формування вмінь і навичок;

3. урок застосування знань, умінь і навичок;

4. урок узагальнення та систематизації знань;

5. урок перевірки знань, умінь і навичок;

6. комбінований урок [5].

О. Пометун та Л. Пироженко пропонують виділяти п'ять типів уроків:

1. урок вивчення нового матеріалу;

2. урок формування й удосконалення умінь і навичок;

3. урок закріплення та застосування знань, умінь і навичок;

4. урок узагальнення та систематизації знань;

5. урок контролю та корекції знань, умінь і навичок [7].

Типології уроків, запропоновані В.О. Онищуком та О. Пометун й Л. Пироженко, хоч і досконаліші, ніж класифікація С. Чавдарова, але вони є загальнопедагогічними й стосуються будь-якого навчального предмета.

Специфіка уроків української мови врахована в класифікації, описаній О. Бєляєвим у посібнику„Сучасний урок української мови"[1]. Усі уроки української мови вчений об'єднує в дві групи – аспектні й розвитку зв'язного мовлення.

На аспектних уроках учні засвоюють мовний матеріал. Серед них автор виділяє такі типи:

1. урок вивчення нового матеріалу;

2. урок закріплення вивченого;

3. урок перевірки й обліку набутих знань, умінь і навичок;

4. урок аналізу контрольних робіт;

   5. урок узагальнення і систематизації вивченого;

   6. урок повторення теми, розділу.

Уроки розвитку зв'язного мовлення відповідно до виду творчої діяльності учнів учений поділяє на:

• уроки, присвячені виконанню учнями „малих жанрів" творчих робіт (усний переказ, складання автобіографії, розгорнутого протоколу, написання нарису, вільного чи творчого диктанту);

• уроки проведення та аналізу великих за обсягом письмових переказів і творів (навчальних і контрольних).

Серед уроків розвитку зв'язного мовлення О. Бєляєв детально описує такі типи:

1. урок навчального переказу;

2. урок контрольного переказу;

3. урок аналізу контрольного переказу;

4. урок навчального твору;

5. урок підготовки до контрольного твору;

6. урок контрольного твору;

7. урок аналізу контрольного твору.

У підручнику „Методика викладання української мови" за редакцією І.С. Олійника виділяється сім типів уроків: шість аспектних і сьомий – уроки розвитку зв'язного мовлення. Проте замість виразу „урок закріплення вивченого" пропонується вживати більш слушну назву „уроки закріплення знань, умінь і навичок".

Тривалий час у методиці навчання української мови переважала типологія, запропонована О.М. Бєляєвим і уточнена І.С. Олійником. Однак останнім часом у зв'язку з переорієнтацією мовної освіти на формування комунікативної компетенції учнів виникла потреба у відповідній модернізації типології уроків. Перша така спроба здійснена М. Пентилюк, яка у підручнику „Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах" [4] пропонує таку класифікацію уроків української мови:

1. урок засвоєння знань (формування мовної і мовленнєвої компетенцій);

2. урок формування знань, умінь і навичок (формування мовної і мовленнєвої компетенцій);

3. урок повторення, узагальнення й систематизації знань, умінь і навичок (формування мовленнєвої компетенції);

4. уроки розвитку комунікативних умінь і навичок (формування комунікативної компетенції);

5. урок контролю знань, умінь і навичок (перевірки володіння всіма видами мовленнєвої діяльності).

Отже, М.І. Пентилюк пропонує замінити назву „уроки зв'язного розвитку" на „уроки формування комунікативної компетенції"", або „уроки комунікації", а серед них, окрім традиційних, виділити ще й такі:

• уроки аудіювання;

• уроки читання;

• уроки говоріння (уроки складання діалогів, усних відгуків на відповідь товариша, усний переказ, твір);

• уроки опрацювання ділових паперів.

Класифікація, запропонована М.І. Пентилюк, модернізує традиційну, не порушуючи системи уроків, і пристосовує її до виконання головної мети – формування мовної особистості, що володіє високим рівнем комунікативної компетенції. Щоправда, така типологія уроків ще не набула загального поширення, хоча в ній є сенс.

Як бачимо, типологія уроків з плином часу змінюється, збагачується новими типами.

Сьогодні практикується ціла низка нестандартних, нетрадиційних уроків, а саме: уроки-конкурси, уроки-турніри, уроки-КВК, уроки- ділові (рольові) ігри, уроки-дослідження, уроки-аукціони, уроки-дискусії, уроки-телепередачі, уроки-усні журнали, уроки-казки, уроки-подорожі, уроки-заочні екскурсії, уроки-семінари, уроки-практикуми, уроки-лекції, уроки-конференції, бінарні (інтегровані) уроки, зокрема уроки словесності, тощо.