23. Поняття і значення складу злочину. Види складів злочину.

Склад злочину – сукупність встановлених кримінальним законом, об єктивних і суб єктивних ознак (елементів), що характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

1. Об єктивні ознаки:

а) об єкт – ті суспільні відносини, на які спрямоване злочинне посягання, яким воно завдає або може завдати шкоду;

б) об єктивна сторона – сукупність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно-небезпечного діяння.

2. Суб єктивна сторона:

а) суб єкт – особа, яка вчиняє злочин і наділена відповідними ознаками;

б) суб єктивна сторона – сукупність ознак, які характеризують внутрішній прояв суспільно – небезпечного діяння.

Значення складу злочину:

1. Визначається криміналізація суспільно небезпечних діянь на законодавчому рівні;

2. Підстава кримінальної відповідальності;

3. Кваліфікація злочину і розмежування суміжних злочинів.

Ознаки (елементи) складу злочину (сукупність всіх чотирьох ознак (елементів) утворює склад злочину. При відсутності хоча б одного з елементів не буде і складу злочину, відповідно особа не буде притягнута до кримінальної відповідальності).

2. Види складів злочинів.

Види складів злочинів

1. За ступенем тяжкості:

- простий (основний) – юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду без пом якушючих і без обтяжуючих обставин;

- кваліфікований – юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду з обтяжуючими обставинами;

- особливо кваліфікований – юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду з обтяжуючими обставинами;

- привелійований – юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду з обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину;

24.Загальна характеристика злочинів у сфері охорони державної таємниці

Види. розголошення державної таємниці, передача або збирання відомостей,що становлять конфіденційну інформацію,яка знаходиться у володінні держави(за відсутності ознак державної зради та шпигунства);втрата документів,що містять державну таємницю.

Об'єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці що забезпечує безпеку держави

Об’єктивна сторона-розголошення інформації,що становить державну таємницю. Проявляється як в діях(усна чи письмова розповідь стороннім особам, по радіо тощо про зміст таємних документів, про таємні вироби чи інші матеріали, аналогічні публікації у відкритій пресі, демонстрування таємних документів, виробів чи інших матеріалів на зібранні або по телебаченню та інше віддання гласності, обнародування певних відомостей) так і в бездіяльності. (якщо, скажімо, недбале зберігання відповідних документів, виробів чи інших матеріалів створило умови для ознайомлення з ними сторонніх осіб)Предмет злочину - певним чином матеріалізовані відомості, що становлять державну таємницю. Суб’єкт-особа,що має допуск до такої інформації. Суб’єктивна сторона:умисел(прямий та непрямий), необережність (злочинна самовпевненість та злочинна недбалість)

25.Вина у кримінальному праві України, її форми та види.

Вина (ст.23 КК) - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони і дозволяє визначити ставлення злочинця до осно­вної ознаки злочину - суспільної небезпеки.

В теорії та практиці кримінального права виділяють такі форми вини:

- умисну (ст. 24 КК);

- необережну (ст.25 КК);

- змішану (складну, подвійну).

Умисел поділяється на такі види:

- прямий умисел;

- непрямий (побічний, евентуальний) умисел.

Необережність поділяється на такі види:

- злочинну недбалість;

- злочинну самовпевненість.

Умисна форма вини передбачає, що особа, яка його вчинила:

- усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності:

- передбачала суспільно небезпечні наслідки;

- та бажала (при прямому умислі);

- чи свідомо допускала (при непрямому умислі) настання цих наслідків.

Прямий умисел - має місце в тих випадках, коли особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння чи бездіяльності, передбачала суспільно небезпечні наслідки (інтелектуальний момент в понятті прямого умислу) і бажала їх настання (вольовий момент).

Непрямий умисел - характеризується тим, що особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії чи без діяльності, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і свідомо допускала настання цих наслідків.

Закон містить визначення лише прямого та непрямого умислу, а теорії та практиці кримінального права відрізняються такі види умислу як: визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований, завчасно обміркований, раптовий, афектований.

Необережна форми вини має два види:

Злочинна самовпевненість - якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна недбалість - має місце, коли особа, яка вчинила злочин, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідки своєї дії чи бездіяльності, хоча повинна була і могла передбачати.

Від злочинної недбалості необхідно відрізняти "випадок" ("казус"). "Випадок" ("казус") має місце, коли наслідки, що настали, пе­ребувають у причинному зв'язку з дією або бездіяльністю особи, котра, не тільки не передбачала можливості їх настання, але й не могла їх передбачити. "Випадок" ("казус") виключає вину в поведінці особи, а отже й наявність самого злочину.