ВСТУП

Колізії виникають переважно при відмежуванні цивільної юрисдикції від спеціальних юрисдикцій, а також при розмежуванні спеціальних юрисдикцій між собою.

Між цивільною та адміністративною юрисдикцією колізії виникають через те, що публічно-правові утворення (держава, територіальна громада) можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин (наприклад цивільних), так і суб'єктами публічних правовідносин (наприклад конституційних). Від імені цих утворень виступають відповідні органи — державні чи комунальні. Причому, статус цих органів визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового утворення (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати.

Інша колізія між цивільною та адміністративною юрисдикцією виникає через те, що правову охорону певних приватних прав особа може отримати лише після того, як держава визнає ці права. Таке визнання у формі реєстрації (посвідчення, підтвердження) є владною управлінською функцією і складає предмет діяльності адміністративного суду. Разом із тим, спори з приводу приватних прав, які визнані державою, належать до цивільної юрисдикції.

Суб'єктний склад

Які критерії розмежування судових юрисдикцій пропонує правова наука, яким чином ці критерії використані в чинному законодавстві та які корективи слід внести для того, щоб усунути юрисдикційні конфлікти? Основними критеріями розмежування судових юрисдикцій називають: 1) суб'єктний склад сторін спору; 2) предмет спірних правовідносин; 3) характер спірних правовідносин.

Перший із названих критеріїв означає, що до юрисдикції певного суду відносяться лише ті спори, учасником яких є певний суб'єкт права, наприклад, громадянин (стаття 24 Цивільного процесуального кодексу УРСР 1963 року), юридична особа (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України — далі ГПКУ). Правда, при застосуванні цього критерію є небезпека, що однорідні за своєю природою правовідносини опиняться в різних судових юрисдикціях. Так власне і трапилося з корпоративними спорами, які підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо хоча б одним із їх учасників був громадянин, та в господарському, якщо одним із учасників була юридична особа. Не виключено, що в подібній юрисдикційній роздвоєності опиняться й інші приватні правовідносини, адже фізичні та юридичні особи однаковою мірою здатні набувати та реалізовувати цивільні права.

Отже, не дивно, що вітчизняний законодавець поступово відмовляється від цього критерію. Так, він уже відсутній у положенні, що визначає цивільну юрисдикцію (стаття 15 Цивільного процесуального кодексу України 2003 року — далі ЦПКУ). Новий Арбітражно-процесуальний кодекс Російської Федерації також уже не містить вказівки на те, що економічним спором є лише той, однією із обов'язкових сторін якого є юридична особа. Зрештою, відмова від суб'єктного критерію є загальносвітовою тенденцією.

Другим із названих критеріїв — предметом спору — виступає об'єкт матеріальних правовідносин, з приводу якого, власне, і виник юридичний конфлікт. Як відомо, такими об'єктами можуть бути дії, речі, нематеріальні об'єкти тощо. З огляду на це до господарської юрисдикції належать, зокрема, спори з приводу господарських дій або бездіяльності. У свою чергу, адміністративне судочинство призначене для розгляду спорів з приводу владних управлінських рішень, дій та бездіяльності.

Слід зауважити, що предмет спору як критерій віднесення справи до того чи іншого виду судової юрисдикції є ефективним тільки в тому випадку, коли у процесуальних законах чітко і ясно викладено його властивості. Натомість вітчизняне законодавство відхиляється від цієї вимоги. Так, у статті 1 ГПКУ вказується, що до юрисдикції господарських судів відносяться господарські справи. Проте цей Кодекс не містить визначення господарського спору. Деякою мірою відсутність такого визначення компенсується наявністю переліку окремих категорій справ, які належать до господарської юрисдикції. Проте цей перелік не є вичерпним. Виходить, що до юрисдикції господарського суду віднесено будь-який спір за участю юридичної особи. Таким чином, коло спорів, які мають право розглядати господарські суди, набагато ширше за сферу спеціалізації цих судів — господарську сферу. За таких умов колізії з іншими судовими юрисдикціями неминучі. Для їх вирішення, на мою думку, необхідно застосовувати третій критерій розмежування юрисдикцій — характер спірних правовідносин.

Предметний критерій є ключовим і для адміністративної юрисдикції. Він є зручним у застосуванні, бо будь-які рішення, дії чи бездіяльність органу публічної адміністрації завжди є владними управлінськими. Статус такого органу є виключно публічно-правовим і не змінює цю свою якість залежно від галузевого змісту правовідносин, у яких орган представляє інтереси держави чи територіальної громади. Проте і практика адміністративного судочинства також засвідчила, що застосування лише предметного критерію призводить до юрисдикційних колізій. Частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ) передбачає, що адміністративні суди вирішують виключно ті спори, які виникають із публічних правовідносин. До адміністративної юрисдикції не відносяться спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин. Розглядаючи такі спори, адміністративні суди втручаються у цивільну (господарську) юрисдикцію.

Таким чином ми підійшли до третього критерію розмежування видів судової юрисдикції — характеру спірних правовідносин. Під ним розуміють галузевий зміст правовідносин. Так, до цивільної юрисдикції належать спори, що виникають, зокрема, із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин (стаття 15 ЦПКУ); адміністративна юрисдикція визначена через публічні правовідносини (частина 1 статті 2 КАСУ). При цьому підставою для класифікації правовідносин є галузі права, а не галузі законодавства. Саме галузі права є однорідними за предметом свого регулювання і через це можуть бути надійними орієнтирами при розмежуванні судових юрисдикцій. Натомість галузі законодавства, наприклад господарське законодавство, як правило, поєднують у собі норми різної галузевої належності. Разом із тим, цього критерію недостатньо для встановлення спеціальних видів судочинства. Адже без додаткових критеріїв адміністративна та господарська юрисдикція перетиналися б із цивільною юрисдикцією, яка поширюється і на публічні, і на приватні правовідносини. Тому при визначенні будь-якої спеціальної юрисдикції поряд із характером спірних правовідносин необхідно використовувати й інший критерій. На мою думку, перш за все це має бути предмет спору.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2012 Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

Головуючого судді Комплєктової Т.О.

при секретарі Голубенко О.О.,

за участю прокурора Постельги І.В.,

представника позивача Валькової О.В.,

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за позовом Лисичансько-Рубіжанської міжрайонної природоохоронної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України в особі Управління Держкомзему в м. Сєвєродонецьк до Сєвєродонецької міської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування рішення Сєвєродонецької міської ради та державного акту на право приватної власності на землю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Лисичансько-Рубіжанська міжрайонна природоохоронна прокуратура в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України в особі Управління Держкомзему в м. Сєвєродонецьк звернулася до Сєвєродонецького міського суду з позовною заявою до Сєвєродонецької міської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування рішення Сєвєродонецької міської ради та державного акту на право приватної власності на землю.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції адміністративна справа) – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 частини 1 цієї ж статті передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт при здійснені ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що у своєму позові до суду Лисичансько-Рубіжанська міжрайонна природоохоронна прокуратура в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України в особі Держкомзему в м. Сєвєродонецьку, з якими вона звернулася до Сєвєродонецької міської ради, ОСОБА_5 позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення Сєвєродонецької міської ради № 2793 від 26.12.2008 року «Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_5», визнати незаконним та скасувати державний акт серія ЯЕ № 885310 виданий 27.03.2009 року гр. ОСОБА_5 на право приватної власності на земельну ділянку в районі буд. АДРЕСА_1, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, зобов'язати ОСОБА_5 звільнити незаконно зайняту ділянку площею 0,10 га розташовану в АДРЕСА_1 та повернути її до земель запису Сєвєродонецької міської ради.

Тобто у даному позові позивачем було заявлено декілька вимог, які виходять, як з адміністративних так і з цивільних правовідносин і які мають різні підстави для їх розгляду у судовому порядку.

ВИРІШИВ:

Провадження по справі за позовом Лисичансько-Рубіжанської міжрайонної природоохоронної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України в особі Управління Держкомзему в м. Сєвєродонецьк до Сєвєродонецької міської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування рішення Сєвєродонецької міської ради та державного акту на право приватної власності на землю в частині визнання незаконним та скасування рішення Сєвєродонецької міської ради № 2793 від 26.12.2008 року «Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_5» закрити.