Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Питання 1-90.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1.05 Mб
Скачать

Питання 88 Країни Африки у другій половині хх – на початку ххі ст.

Розгром союзними арміями країн фашистського блоку в Другій світовій війні у величезній мірі вплинув на деколонізацію Африканського континенту.

Після закінчення Другої світової війни з’явились політичні партії у британських колоніях — Золотому Березі, Сьєрра-Леоне, Уганді, Танганьїці (Танзанії), Ньясаленді (Малаві), Північній Родезії (Замбія) та інших. У французьких колоніях національно-визвольний рух в 1946 р. об’єднався в Африканську демократичну лігу. На противагу цим організаціям за допомогою колоніальних властей були створені партії, організації та угруповання з числа, головним чином, родо-пле-мінної аристократичної верхівки, які, відстоюючи свої привілеї, захищали інтереси колонізаторів.

Боротьба за незалежність у різних країнах Африки набула різноманітних форм. У більшості колоній це були демонстрації, страйки, акції громадської непокори, економічний бойкот товарів, що завозили з метрополій тощо. У деяких країнах антиколоніальна боротьба відбувалась у збройній формі (повстання 1947–1948 рр. на Мадагаскарі, 1952–1956 рр. в Кенії, 1955 р. в Камеруні і т. ін.).

На Півночі Африки національна-визвольна боротьба мала ще більший розмах. Бурхливі антиколоніальні виступи в Єгипті 1945– 1948 рр. і 1950–1951 рр. розхитали монархічний режим, що вже остаточно прогнив і тримався тільки на англійських багнетах. 23 липня 1952 р. в Єгипті стався державний переворот, що започаткував Липневу революцію. 18 червня 1953 р. тут було ліквідовано монархію. У 1956 р. Єгипет здійснив націоналізацію Суецького каналу. Провал англо-франко-ізраїльської агресії 1956 р. проти Єгипту ще більше зміцнив національно-демократичні сили в цій країні та в інших державах регіону. У тому ж 1956 р. англійці були змушені залишити Судан, а Франція визнала незалежність Марокко і Тунісу. У 1962 р. закінчилась перемогою народу Алжиру семирічна війна за незалежність, у якій загинуло 1,5 млн. людей.

У Тропічній Африці (південніше Сахари) першою країною, що розірвала ланцюги колоніалізму, був Золотий Берег. 6 березня 1957 р. він став незалежною державою від назвою Гана. Наступного, 1958 р., була проголошена незалежність Гвінейської Республіки.

Розпад колоніальної системи особливо посилився в 1960 р., який ООН проголосила «Роком Африки». Саме у цей рік на карті світу з’явилось 17 незалежних африканських держав: Конго (колишнє бельгійське), Конго (колишнє французьке), Сенегал, Малі Дагомея (нині Бенін), Нігер, Верхня Вольта та ін.

В умовах зростання національно-визвольного руху на півдні Африки уряд Великої Британії в 1953 р. утворив так звану Федерацію Родезії та Ньясаленду (з Північної і Південної Родезії та Ньясаленду), щоб зміцнити колоніальний режим у цьому регіоні за допомогою європейських поселенців у Південній Родезії. Проте боротьба африканського населення Федерації змусила колонізаторів оголосити про її розпуск (грудень 1963 р.).

У 70-ті роки національно-визвольний рух в Африці домігся нових видатних перемог. Після Квітневої революції 1974 р. в Португалії, ще знищила фашистський режим Каетану в цій країні, було повалено португальську колоніальну імперію в Африці..

Останньою територією, що не мала незалежності від ПівденноАфриканської Республіки (ПАР), була колишня німецька Південно-Західна Африка. Одержавши після Паризької мирної конференції мандат на управління цією територією, ПАР намагалася будь-за що залишити її у себе. Лише в 1989 р., під тиском національно-визвольного руху і вимог народів інших країн Африканського континенту, ПАР була змушена відступити. Утворилося ще одна незалежна африканська країна — Намібія.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]