Питання 80 Економічне та суспільно-політичне життя срср у другій половині 40-х – поч. 60-х рр. Хх ст.

 

У другій половині 40-х - на початку 50-х рр. в суспільно-політичному житті УРСР продовжувалися тенденції попереднього періоду. У Західній Україні  завершувалися процеси радянизації краю. У березні 1946 р. у Львові відбувся церковний собор, на якому була ліквідована УГКЦ. На соборі було винесено вердикт  про ліквідацію Брестської церковної унії 1596 р. і повний розрив з Ватиканом, також заявлено про   приєднання до Руської православної церкви. 500 тисяч населення Західної України  у 1946-1948 рр. було депортовано у східні райони СРСР.

У ці роки   продовжувалася боротьба ОУН-УПА, яка набувала ужорсточення. Апогей припадає на 1945-1946 рр., а з 1947 р. гострота збройної боротьби почала спадати. 5 березня 1950 р. загинув Головнокомандуючий УПА  Роман Шухевич (Тарас Чупринка), а до 1952 р. УПА як масова організована сила перестала існувати. Окремі невеличкі групи УПА продовжували опір до 1956 р.

З діяльністю ОУН-УПА пов'язані події, що відбувалися у Польщі у 1947 р. У вересні 1944 р. між УРСР і Польщею укладена угода про взаємну депортацію українського і польського населення. З 1944 - 1946 рр. до Польщі переселилося близько 800 тисяч поляків, а до України - 520 тисяч українців. Це переселення було переважно примусове. На 1947 р. у Польщі залишалося 150 тисяч українців, а це була база для УПА. 12 березня 1947 р. УПА було вбито заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Свєрчевського, що стало приводом. У квітні - травні 1947 р. у Польщі була проведена операція "Вісла", в ході якої 140 тисяч українців були насильно виселені з Надсяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя до польських районів, а загони УПА розгромлені.

2.На інших українських землях у другій половині 40-х - на початку 50-х рр. Теж відбувалося ужорсточення сталінського режиму в суспільно-політичному житті, особливо в сфері ідеології. У 1946-1947 рр. Під час голоду, Хрущов не раз звертався до Сталіна з проханням про допомогу, але це викликало роздратування. Сталін обізвав його „сумнівним типом" і зняв з посади першого секретаря ЦК КП(б)У. У березні-грудні 1947 р. Першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. М. Каганович і саме при ньому сталінський режим найбільш ужорсточився. Почалося розгортання кампанії критики і гонінь на інтелігенцію. У вересні 1947 р. відбувся пленум Спілки радянських письменників України, на якому у виступах Л. Кагановича і О. Корнійчука були піддані жорсткій критиці М. Рильський, Ю. Яновський, А. Малишко та інші із звинуваченням у націоналізмі. Також почалися гоніння на українських істориків. На осінь 1947 р. з ініціативи Кагановича готувався пленум ЦК КП(б)У з питанням „Боротьба проти націоналізму, як головної небезпеки в КП(б)У". По суті Каганович готував великомасштабну акцію - новий тур фізичних репресій проти інтелігенції в Україні, але у грудні 1947 р. Сталін відкликав Кагановича з України і знову повернув Хрущова, який залишався тут до 1949 р., але й після Кагановича загальний курс в сфері ідеології не змінився.

Цей курс дістав назву "жданівщина" (до 1948 р. Жданов був секретарем ЦК ВКП(б) з питань ідеології). У 1946-1948 рр.  ЦК ВКП(б) схвалив ряд постанов з питань ідеології, які ЦК КП(б)У продублював. Усього за 1946-1951 рр. було видано 12 найбільш значимих постанов, серед яких: "Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в "Нарисі історії української літератури"", "Про журнал сатири і гумору "Перець"", "Про журнал "Вітчизна"", "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи його поліпшення" та ін.  26 серпня 1946 р. у газеті "Правда" з'явилася стаття із звинуваченням проти О. Вишні. 2 липня 1951 р. газета "Правда" надрукувала статтю "Проти ідеологічних перекручень у літературі", в якій був підданий критиці вірш В. Сосюри "Любіть Україну". Критиці і гонінням були піддані й композитори Б. Лятошинський, М. Колесса, М. Вериківський та інші. Постраждала й наука, особливо генетика. Жертвами лисенківщини в Україні стали академік М. Гришко, професори С. Гершензон, І. Поляков, Л. Делоне та інші. Це тільки окремі факти. Сталінські репресії продовжувалися і в повоєнні роки, особливо в сфері ідеології.

3. Зміни почалися після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.). У вищому керівництві СРСР розгорнулася боротьба за владу, до якої виявилася причетною і Україна. Мельников у 1949-1953 рр. був першим секретарем ЦК КП(б)У. У червні 1953 р. Л. Берія, який очолював органи держбезпеки, домігся звільнення Мельникова з посади, звинувативши його у порушенні принципів проведення національної політики партії. Раніше через генерала Строкача (начальника Львівського управління МВС) Мельникову стало відомо про наміри Берії поставити під таємний нагляд роботу партійних органів. Строкачу вдалося повідомити про це Хрущова. У липні 1953 р. Берію було заарештовано. Строкач став міністром внутрішніх справ України.

Після Мельникова першими секретарями ЦК КПУ були: Кириченко у 1953-1957 рр. (перший українець на цій посаді) та Підгорний у 1957-1963 рр.

З 1953 р. почалася деяка демократизація суспільно-політичної системи СРСР із метою подолання крайніх проявів сталінського тоталітарного режиму, а саме припинення репресій та відновлення законності. У першу чергу почалася реабілітація репресованих, але справжнього розмаху процеси десталінізації радянського суспільства набувають після ХХ з'їзду КПРС (лютий 1956 р.) та доповіді Хрущова на ньому. У липні 1956 р. у пресі з'явилося перше повідомлення про реабілітацію українських письменників В. Еллана (Блакитного), В. Чумака, І. Микитенка, що стали жертвами сталінських репресій. У Київському педагогічному інституті у 1956 р. відбувся перший в УРСР мітинг на підтримку політики десталінізації. На XXII з'їзді КПРС (у 1961 р.) вперше прозвучала правда про діяльність Л. Кагановича в Україні, а час його секретарювання названо "чорними днями для України".

Проте політика десталінізації проводилася суперечливо, особливо з боку партійного апарату, бо об'єктивне доведення її до кінця означало б ліквідацію існуючої в СРСР політичної системи. Тому десталінізація тільки в певних межах дозволялася, а з кінця 50-х років почалося потроху її згортання, і за підтримки Хрущова також. В Україні це виявилося в посиленні процесів русифікації. У 1958-1959 рр. була проведена реформа школи, за якою батькам учнів надавалося право вирішувати про мову викладання у школі. Проти цього рішуче виступили діячі української культури М. Рильський, М. Бажан, у грудні 1958 р. у газеті "Правда" опублікувавши статтю "В ім'я людини". У лютому 1963 р. у Києві відбулася наукова конференція з питань культури української мови, в якій взяли участь близько 800 вчених і науковців. Вони схвалили резолюції із закликами до українізації громадського, освітнього і культурного життя України.

Проте у першій половині 60-х рр. посилюються консервативні тенденції в суспільно-політичному життю, а у відповідь зароджується дисидентський рух.