Питання 50 Напад Німеччини на срср та причини поразок Червоної Армії в перші місяці війни

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. її війська перетнули державний кордон від Льодовитого океану до Чорного моря й розпочали наступ у глиб території СРСР. Союзниками Німеччини виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія та Італія. Гітлерівське командування дістало можливість зосередити проти СРСР більшу частину своїх сил, озброєння, військової техніки (до 5,5 млн солдатів і офіцерів Німеччини, країн-сателітів) — 190 дивізій розгорнулися на всій довжині фронту. їх. повинні були підтримувати чотири з п'яти німецьких повітряних флотів.

Радянські війська, зосереджені в західних прикордонних округах, складалися зі 170 дивізій і налічували близько 2,7 млн бійців і командирів. Радянські дивізії не були повністю укомплектовані людьми, озброєнням, військовою технікою. Тому на основних напрямках ворог спромігся забезпечити собі значну перевагу.

Вранці 22 червня 1941 р. гітлерівська авіація розпочала бомбардування радянських військових аеродромів і важливих стратегічних міст. Раптовість нападу дозволила ворогові у перший день війни знищити 66 радянських аеродромів і 1201 літак.

Перші удари нацистів взяли на себе радянські прикордонники. Незважаючи на чисельну перевагу ворожих сил, вони показували приклади героїзму та мужності. Навіки в історію війни увійшли подвиги прикордонників застави лейтенанта ЛопатІна, бійців 90-го Володимиро-Волинського загону прикордонників, воїнів фортеці м. Бреста. На деяких напрямках радянські війська навіть перехопили стратегічну ініціативу і перейшли у наступ, зокрема вибили ворога з Перемишля й утримували місто протягом 5 днів. Але, попри героїчний опір Червоної армії, тільки протягом першого дня ворог просунувся на 30—50 км у глиб радянської території.

Основними причинами поразок Червоної армії на початку війни були раптовість фашистського нападу; матеріальна непідготовленість до війни, незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної армії на кордонах, масові репресії наприкінці 30-х років проти армійського командного складу; некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва тощо.

Питання 51 Хід війни на радянсько-німецькому фронті у 1941-1942 рр

Німецьке командування, незважаючи на очевидні успіхи, швидко відчуло, що війна проти СРСР істотно відрізняється від війни на Заході. Німецькі війська ще ніде не зустрічали такого опору і не зазнавали таких великих втрат, як на радянсько-німецькому фронті. Оборона Брестської фортеці тривала майже місяць, битву за Смоленськ німецькі війська вели 2 місяці. 69 днів оборонялася Одеса, 250 – Севастополь, 73 дні тримався Київ, 900 – Ленінград. У серпні-вересні радянські літаки кілька разів бомбардували Берлін.  Гітлер та його генерали вважали одним із найголовніших завдань взяття Москви. Згодом німецьке командування дійшло висновку, що успішний наступ на Москву можливий тільки після знищення військових з'єднань в Україні, оскільки ті загрожували правому флангу групи армій «Центр». Тому Гітлер віддав наказ спрямувати частину військ в Україну.  10 липня 1941 р. на підступах до Києва почалися запеклі бої. В обороні міста брало участь понад 200 тис. киян. Вони збудували 230 км протитанкових ровів, 2650 дзотів та інших укріплень, перетворивши місто у справжню фортецю. Тільки 19 вересня німці взяли Київ, втративши 100 тис. солдатів, офіцерів та значну кількість бойової техніки. 73-денна оборона Києва відіграла важливу роль у зриві гітлерівського плану «блискавичної війни».  30 вересня 1941 p. розпочався новий наступ групи армій «Центр», головний удар якої був спрямований на Москву. Тут було сконцентровано 75 дивізій. Гітлерівці розраховували оточити столицю СРСР з півночі та півдня і швидко оволодіти нею. Німецькі газети залишали місце для «термінового повідомлення» про взяття Москви.  Основного удару було завдано 2 жовтня 1941 р. по Західному фронту. 14 жовтня німці взяли Калінін, але зустріли запеклий опір військ під командуванням маршала Конєва. У боях під Тулою було зірвано план прориву до Москви через Тулу і Серпухов. 20 жовтня Державний комітет оборони оголосив Москву в стані облоги. На її захист було кинуто всі наявні сили, стягувались нові частини і техніка. 500 тисяч москвичів будували укріплення. В Московській області діяло 40 партизанських загонів і диверсійних груп.  Наприкінці жовтня лінія фронту проходила за 80-100 км від Москви. Форсований наступ німецько-фашистських армій на Москву провалився.  15-16 листопада німецьке військове командування почало другий «генеральний» наступ. Ударами танкових груп з півночі і півдня гітлерівці планували прорвати оборону і замкнути кільце оточення на схід від Москви. На деяких ділянках фронту вони наблизилися до радянської столиці на 25-30 км, але до міста прорватися не змогли.  5 грудня контрнаступ під Москвою, Тихвіном і Ростовом розпочали війська Калінінського (командувач – генерал І. Конєв), а 6 грудня – війська Західного (генерал Г. Жуков) і Південно-Західного (маршал С. Тимошенко) фронтів. Німецькі війська змушені були перейти до оборони. На південь від Москви німецькі танкові частини Гудеріана потрапили в оточення. Контрнаступ радянських військ під Москвою переріс у загальний наступ від Ладозького озера до Чорного моря. Радянські війська на окремих напрямках відкинули противника на 400 км. Таким чином, стратегія «блискавичної війни» і «план Барбаросса» зазнали краху.  Внаслідок грудневого наступу стратегічна ініціатива на всьому Східному фронті цілковито належала радянському командуванню. У січні 1942 р. радянські війська вели успішні бої на фронті протяжністю майже 2 тис. км. До кінця березня були звільнені Московська і Тульська області, деякі райони на південному і північному заході. Німецька армія втратила 50 дивізій.  Перемозі радянських військ на фронті значною мірою сприяла боротьба партизан у тилу ворога. За визнанням одного з німецьких генералів «партизанська війна стала справжнім лихом, що дуже впливало на моральний дух фронтових солдатів».  Щоб уникнути розгрому на Східному фронті, гітлерівці змушені були перекинути із Заходу 39 дивізій і 6 бригад. Союзники СРСР мали сприятливу нагоду для відкриття другого фронту. Проте в Лондоні і Вашингтоні ще не вели підготовку до висадки в Європі. Вже в червні Черчілль повідомив Рузвельта, що другий фронт не може бути відкритий в 1942 р. і запропонував провести операцію в Північній Африці, де німці мали всього 1,5% військ, а в окупованій Франції, Бельгії та Голландії – 13% (проти 80% всіх сил Німеччини та її союзників на радянсько-німецькому фронті).  Водночас з'явилися перші ознаки невдоволення серед гітлерівських союзників. 17 листопада Японія попередила Німеччину, що вона може напасти на СРСР не раніше весни 1942 р. Намір Японії вступити у війну після взяття німцями Москви був очевидний. Після московської битви змінили свої погляди на війну і правлячі кола Туреччини. Але це ще зовсім не означало неминучу поразку Німеччини. В ході літньої кампанії 1942 р. Гітлер вирішив здійснити дві наступальні операції – на Сталінград і на Кавказ, захопити багаті сільськогосподарські райони Дону і Кубані, оволодіти кавказькою нафтою і прокласти дорогу до нафтових багатств Близького і Далекого Сходу. 28 червня – 24 липня розгорнувся німецький наступ проти військ Брянського, Південно-Західного і Південного фронтів, які змушені були відступити на 150-400 км на фронті від Воронежа до Ростова. Протягом літа німці захопили східну частину України, увесь Донбас, Крим і прорвалися на Північний Кавказ.