Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Питання 1-90.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
15.01.2020
Размер:
1.05 Mб
Скачать

Питання 4 Індустріалізації Росії на поч. Хх ст. Та політичний розвиток імперії.

На межі XIX—XX ст. Росія з відсталої аграрної держави стала аграрно-індустріальною, за обсягом промислової продукції ввійшла у п'ятірку наймогутніших держав (Англія, Франція, США і Німеччина) і дедалі більше втягувалася в світову систему господарства.

Для Росії також було характерним формування монополістичного капіталізму: створення промислових монополій та фінансових союзів, зрощування промислового і фінансового капіталу. Вони диктували ціни й обсяг продажу, регулювали рівень виробництва, їхнім інтересам підпорядковувалася внутрішня і зовнішня політика держави.

Особливостями монополістичного розвитку у Росії були збереження поміщицького землеволодіння, селянське малоземелля, невисокий рівень вивезення капіталу, значне інвестування іноземним капіталом.

Соціально-політичними особливостями Росії цього часу були необмежене самодержавство, станова нерівність, політичне безправ'я широких мас, національне гноблення. Характерним для Росії було і те, що держава захищала інтереси і поміщиків, і великої монополістичної буржуазії. Розвиток капіталізму привів до формування буржуазії та пролетаріату, проте селянство було найчисленнішим і найбезправнішим станом. Буржуазія поступово ставала провідною силою в економіці, але у політичній системі не відігравала значної ролі, як це було в західноєвропейських країнах.

Значними темпами формувалося робітництво, проте його інтереси практично ніхто не захищав. У соціальній структурі та політичному житті Росії особлива роль належала чиновникам і духовенству. Так, православне духовенство ідейно обслуговувало інтереси самодержавства і стежило за моральним станом суспільства. Інтелігенція походила з різних соціальних верств і не мала спільних економічних і політичних інтересів. Проте саме вона стала двигуном створення перших радикальних політичних партій (соціал-демократів і соціалістів-революціонерів). 1903 р. у Лондоні було прийнято програму і статут Російської соціал-демократичної робітничої партії. Програма передбачала спочатку повалення самодержавства і проголошення демократичної республіки. Більшість членів партії (більшовики) на чолі з Володимиром Ульяновим (Леніним) наполягали на здійсненні соціалістичної революції в Росії й встановленні диктатури, пролетаріату.

Меншість членів партії (меншовики) не вважали Росію підготовленою до соціалістичної революції. Вони також виступали за співробітництво з усіма ліберально-опозиційними силами. 1903 р. було засновано партію соціалістів-революціонерів (есерів), що орієнтувалися переважно на селян, хоча мали значний вплив і на робітників та інтелігенцію. Есери вимагали експропріації капіталістичної власності, ліквідації приватної власності на землю і передачі її селянам. Тактикою боротьби ця партія обрала терор. Більшовики й есери співробітничали в боротьбі з царизмом.

Отже, становлення монополістичного капіталізму в Росії наклало відбиток на економічне, соціальне і політичне життя. Суспільний рух вийшов на новий рівень — творення політичних партій та організацій, що ставили перед собою радикальні чи ліберально-помірковані завдання. У вищих урядових сферах не було єдиної думки щодо майбутнього Росії: існували як прибічники репресивних методів боротьби з революцією, так і прихильники економічних, соціальних і політичних реформ. Проте вибір урядового курсу цілком залежав від імператора.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]