Питання 40 Голодомор в срср у 1932-1933 рр.

Колективізація та «розкуркулення» здійснювалися поспіхом. Потрібно було створити атмосферу страху, щоб послабити опір селянина, і якнайшвидше, поки цей страх тримався, сформувати колгоспи. Відповідно до вказівок Й. Сталіна, людей насильно заганяли до колгоспів, усуспільнювали їхній реманент, худобу, а коли це спричинилося загальним обуренням, Й. Сталін у статті «Запаморочення від успіхів» усю відповідальність переклав на місцевих керівників. Та вже через півроку він висунув гасло: колективізацію за два роки. Колгоспників перетворили з господарів у найманих працівників, для свого споживання вони отримували не свою долю в спільно вирощеному врожаї, а лише оплату праці. Так, у 1931 р. за трудовий день колгоспники отримували щонайбільше 1,5 кг хліба.

З осені 1932 р. радянська влада розпочала справжню війну проти селянства. За законом, названим «законом про п'ять колосків», 55 тис. селян були засуджені до 10 років в'язниці та концтаборів та до смертної кари за спробу «крадіжки» зерна чи худоби. Продовольчі загони за сприяння місцевих комуністів відібрали у селян практично всі продукти харчування. За таких умов селяни намагалися забивати худобу для власного споживання, щоб вижити в умовах голоду, який настав з 1931 і тривав до 1933 р. Небачений в історії голод охопив Україну, Нижнє Поволжя, Північний Кавказ, степові райони Дону й Кубані. Випадки людиноїдства й смерті цілих сіл були настільки частими, що це нікого не дивувало. Масштаби голоду були катастрофічними, й дотепер не відома точна кількість померлих. Так, щодо України називаються цифри від 3 до 12 млн людей.

Питання 41 Кампанія громадянської непокори народів Індії в 30-х роках та її результати

Безпосереднім поштовхом до піднесення національно-визвольного руху 1918-1921 pp. були реформи, які закріплювали колоніальний статус Індії. Колоніальна адміністрація отримала надзвичайні повноваження у боротьбі проти національно-визвольного руху, очолюваного ІНК, визнаним лідером якого став М. Ганді. Ідеологією індійського національного руху був "гандизм", що поєднував у собі політичні, морально-етичні та філософські концепції, притаманні індійській культурі. Широкою підтримкою користувалися методи боротьби, які запропонував Ганді. Вони не передбачали насилля (бойкот, мирні демонстрації, відмова від співробітництва та ін.). Важливим було і те, що Ганді поєднував протест із терпимістю до колонізаторів. 31918 р. ІНК перетворився у масову загальноіндійську партію. Організовані ним акції здобули широку підтримку населення. Крім ІНК, розгорнула свою діяльність і Мусульманська ліга, яка іноді вдавалася до збройних акцій. Репресії колоніальних властей посилювали національно-визвольну боротьбу. Післявоєнне піднесення національно-визвольної боротьби розпочалося з масових страйків у великих промислових центрах — Бомбеї, Мадрасі, Канпурі, Ахмадабаді. У 1919 р. англійський парламент прийняв закон "Про управління Індією", який підтверджував колоніальний статус Індії. Реформа передбачала розширення індійського представництва в раді при віце-королеві Індії і губернаторах провінцій, а також збільшення числа виборців з 1% до 3%. Водночас було прийнято закон Роулетта, який визначав покарання за антиурядові акції. Дії колоніальної адміністрації, особливо закон Роулетта, стали могутнім поштовхом до розгортання масового руху громадянської непокори. 6 квітня 1919 р. Ганді закликав до згортання будь-якої ділової активності і закриття магазинів на знак протесту проти закону Роулетта. Відповіддю колонізаторів стало насилля. 13 квітня 1919 р. в Амрітсарі, провінція Пенджаб, англійцями було розстріляно мирну демонстрацію. Загинуло понад 1 тис. чол., 2 тисячі було поранено. Ця акція насилля могла спровокувати стихійний бунт, але завдяки Ганді його вдалося уникнути. Восени 1919 р. на з'їзді ІНК було прийнято рішення про бойкот виборів за законом Монтегю. Бойкот досяг своєї мети. Події 1919р. привели Ганді до думки про необхідність чіткого плану подальшої боротьби. Ним була вироблена тактика ненасильницького опору британським колонізаторам. На першому етапі передбачалась кампанія бойкоту колоніальних установ і товарів. На другому — ухилення від сплати податків, що означало відкритий конфлікт з колоніальною адміністрацією. Кампанія ненасильницького опору розпочалася 1 серпня 1920 р. її очолили ІНК, який на той час нараховував 10 млн членів, і Мусульманська ліга. На початку 1922 р. сталися події, які змусили призупинити кампанію. В одному селищі натовп селян спалив живцем загнаних у поліцейську дільницю кількох поліцейських. У мусульманських районах почалося повстання. Колонізатори кинули проти повсталих війська. Ганді засудив такі дії, оголосивши про припинення акції. Період стабілізації (1922-1929 pp.) Індія прожила без значних потрясінь, хоча саме в цей час один з лідерів ІНК Джавахарлал Неру висунув програмний лозунг: "пурна сварадж" — повна незалежність.