Питання 27 Утворення срср. Запровадження Нової економічної політики (неп)

а)Створення СРСР. Згідно з офіційною радянською історіографією 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з'їзді Рад у Москві було урочисто проголошено утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, проте ніяких договорів між Республіками укладено не було.

Однак, як свідчать документи того часу, "сесію ЦВК, яка мала формально започаткувати існування СРСР, спочатку було заплановано на квітень 1923 р. Однак через ряд обставин <…> ця сесія розпочала свою роботу 6 липня 1923 р. І в перший же день її роботи Декларація і Договір про створення СРСР під спільною назвою «Конституція СРСР» були введені в дію. Через тиждень, 13 липня 1923 р., (а не в січні 1923!) Президія ЦВК СРСР прийняла відозву до всіх народів і урядів світу, в якій сповіщала про створення СРСР та про те, що його вищі органи влади та управління почали роботу.

Позиція В. Леніна щодо устрою нової держави переважила сталінський план «автономізації». За пропозицією Леніна, до складу нової держави входили рівноправні республіки: РСФРР, УСРР, БСРР і ЗСРР. Проте насправді всі найважливіші рішення приймалися лише в Москві. За Конституцією, кожна з республік мала право на вихід із союзної держави. Проте на практиці ця норма не могла бути втілена в життя. Територія Радянського Союзу швидко зростала, а також ріс формальний статус автономних утворень. Так, на території Туркестанської АСРР 27 жовтня 1924 р. були сформовані Туркменська й Узбецька СРР. 5 грудня 1929 р. утворилася Таджицька СРР. 5 грудня була ліквідована Закавказька СРР і на її базі утворилися Грузинська, Азербайджанська і Вірменська РСР.

На початку 20-х років радянські республіки переживали не найкращі часи. Вони не могли ніяк оговтатися від наслідків Громадянської війни. В Україні та на Поволжі лютував голод викликаний як посухою, так і свідомими діями Радянської влади^. В окремих районах відбувалися селянські антирадянські повстання. Політика «воєнного комунізму» не виправдала себе. У березні Х з'їзд РКП(б) прийняв рішення про запровадження нової економічної політики — НЕПу. Неп став фактичним відходом від соціалістичного господарювання і позначився відновленням товарно-грошових відносин. Така політика ставила за мету відродження промисловості та сільського господарства. Селяни відтепер могли вільно продавати залишки своєї продукції на ринках. Таким чином, з'явилася зацікавленість у своїй праці. Проте неп важко назвати капіталізмом. Над промисловістю зберігалося адміністративне управління, що сковувало розвиток підприємств. 21 січня 1924 р. помер засновник Радянської держави, голова Раднаркому СРСР В. І. Ленін. Його тіло забальзамували і поховали в Мавзолеї. Відразу після смерті Леніна почалася боротьба за владу. Невдовзі фактичним лідером держави став генеральний секретар ЦК Йосип Сталін. Він зумів перетворити цю фактично технічну посаду у ключову. Поступово він зосередив усю повноту влади в державі. Паралельно йшла боротьба за владу з його найзапеклішим політичним противником, соратником Леніна, Левом Троцьким. З приходом до влади Сталіна СРСР поступово стає тоталітарною державою. б). Нова економічна політика більшовиків (НЕП)

Внутрішньополітична криза в Росії на початку 20-х років поставила питання про можливість дальшого утримання влади більшовиками. Політика "воєнного комунізму" призвела до масових селянських повстань, які охопили територію України, Поволжя, Кубань та Дон. Активізувався рух басмачів у Туркестані. Найбільшим було повстання на чолі з А. Антоновим, що охопило Воронезьку і Тамбовську губернії. Чисельність учасників опору становила 50-70 тис. чол. Продовжувалася і повстанська боротьба в Україні під керівництвом Н. Махна. Найбільш організованим і небезпечним для більшовиків було повстання моряків Кронштадта навесні 1921 р. Повсталі поряд з економічними вимогами висунули і політичні: "Ради — без комуністів". Проти повсталих було кинуто регулярне військо під командуванням М. Тухачевського. 10 днів тривав штурм Кронштадта. Після придушення опору органами ВЧК було проведено масові репресії. У ряді міст відбулися робітничі страйки. Так, західносибірські залізничники, організувавши збройні загони, захопили і тримали під контролем майже всю територію Тюменської губернії, перервали залізничне сполучення Сибіру з центром країни. Економічна та суспільно-політична криза 1921 р. змусила більшовицьке керівництво терміново переглянути економічну політику, особливо щодо селянства. Навесні 1921 р. Леніну вдалося переконати партійне керівництво в необхідності впровадження нової економічної політики: Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції та масових виступів населення. Початком здійснення нової економічної політики став X з'їзд РКП(б), який у березні 1921 р. прийняв резолюцію "Про заміну продрозверстки продподатком". Податок встановлювався вдвічі меншим, ніж розмір продрозверстки, передбаченої на 1921 р. Відповідно у промисловості було проведено децентралізацію управління; підприємства об'єднувалися у трести та переводилися на господарський розрахунок, деякі поверталися колишнім власникам; вводилась відрядна оплата праці; дозволялась оренда; залучався іноземний капітал шляхом створення концесій та спільних підприємств. Вказані заходи сприяли відновленню ринкових відносин, фактично ліквідованих у часи "воєнного комунізму". З метою їх нормального функціонування запроваджувалась нова система оподаткування, вводилась і нова конвертована грошова одиниця — червінець, забезпечений золотом. Але більшовицьке керівництво вважало неп тимчасовою політикою і не бажало відмовлятись від комуністичних ідей. Основні економічні важелі залишалися в його руках: зберігався значний державний сектор (важка і більша частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була державною монополією, діяв єдиний державний банк, держава формувала ціни на сільськогосподарську і промислову продукцію. У політичній сфері РКП(б) утримувала всю повноту влади. Таке суперечливе становище спричиняло постійні кризи; приводом до їх виникнення була відмова селян здавати державі хліб за заниженими цінами. Кризи супроводжувалися загостренням політичної боротьби у партійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (прихильники збереження і розвитку непу) та групою Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі перемогла група Сталіна — прихильники військово-комуністичних методів управління економікою, які взяли курс на відмову від непу. Хоча неп і не став довгостроковою політикою, завдяки йому було відновлено господарство, зруйноване в роки Першої світової і громадянської воєн, на деякий час зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавились торгівля і товарообмін, було знято соціальну напругу.