Питання 18 Прихід до влади в Італії б.Мусоліні. Створення фашистської диктатури

2 жовтня 1922 р. Беніто Муссоліні зі своїми прихильниками, побудованими в багатотисячні колони, здійснив похід на Рим. Парламент Італії більшістю голосів передав йому владу. Кілька років Муссоліні не наважувався відкрито діяти тільки насильством, але в 1926 р. він нарешті знищив залишки опозиції в країні. Їм були видані надзвичайні закони, за якими всі політичні партії, крім фашистської, заборонялися і розпускалися, а їхні депутати виганялися з парламенту. Тоді ж Муссоліні створив фашистський трибунал засудив з 1927 по 1937 р. близько 3 тис. антифашистів. Вищим законодавчим органом в країні став Великий фашистський рада. Була заборонена діяльність вільних профспілок, всіх демократичних організацій, почав здійснюватися відкритий терор, заохочувалися доноси, роздувалася підозрілість громадян один до одного. Стара мораль оголошувалася буржуазним пережитком, а нова полягала в повному підпорядкуванні інтересів особистості фашистському державі. Муссоліні рано вступив в ряди соціалістичної партії, був головним редактором її центрального органу - газети «Аванти!». Відстоював нейтралітет Італії в Першій світовій війні. За заклик вступити у війну на стороні Антанти в листопаді 1914 р. був виключений з соціалістичної партії і знятий з посади редактора. Через місяць заснував власну газету «Пополо д Італіа». У вересні 1915 був покликаний в армію. У березні 1919?го Муссоліні заснував в Мілані організацію під назвою «Фаши ді комбаттименто» («Союз боротьби»), куди спочатку входила група ветеранів війни. Фашистський рух виросло в потужну партію, знайшла підтримку серед промисловців, землевласників і армійських офіцерів.

Питання 19 Іспанія у післявоєнний період. Диктатура Прімо де Рівера

Військові прагнули реставрувати владу консервативних сил, відновити значення церкви, знищити завоювання демократії. Противники демократії, прихильники генерала Франко стояли на фашистських позиціях. Захисники уряду почали називати себе республіканцями або лоялістами. В країні розпочалася громадянська війна. Ліга Націй намагалася зупинити кровопролиття, але діяла повільно і дуже мляво. В перші місяці громадянської війни прихильники генерала Франко зазнали поразки. їм на допомогу прийшли війська Німеччини та Італії. Заколотники почали тіснити республіканців. Франкісти висунули гасло: «Єдина країна, єдина держава, єдиний вождь». Генерала Франко почали називати «каудильйо», тобто вождь. На територіях, завойованих військами Франко, встановлювався жорстокий диктаторський режим.  Франція й Англія оголосили про своє невтручання в іспанські справи. Невдовзі до них приєдналися ще 27 країн Європи, тоді як Німеччина та Італія й надалі постачали франкістів зброєю й військовою силою. Глава республіканського уряду соціаліст Ларго Кабальєро звернувся до Радянського Союзу за підтримкою. Керівництво СРСР направило республіканцям велику кількість зброї, військового спорядження і кілька сотень радників. На заклик комуністів і соціалістів до Іспанії поїхали тисячі волонтерів, котрі вливалися у лави республіканської армії. Франкісти розпочали рішучий наступ на Мадрид. У столиці, в тилу республіканців діяли збройні загони прихильників Франко, які влаштовували диверсії, провокації, вбивства допомагаючи франкістам взяти Мадрид. Ці загони називали «п'ятою колоною».  У 1937 р. франкісти зазнали поразки під Гвадалахарою. Проте незабаром Франко разом з військами Німеччини та Італії почав тіснити загони республіканців та інтернаціоналістів. . . , .  Республіка вела нерівну боротьбу. Військова перевага була на боці франкістів В результаті вдалих боїв вони завоювали Басконію, Астурію і, прорвавши арагонський фронт, вийшли до Середземного моря. Республіканську оборону було зламано. Ситуація стала критичною, хоча республіканці мужньо стримували натиск франкістських військ. Після важких, виснажливих боїв тисячі захисників республіки відступили до Франції.  На початку 1939 р. війська генерала Франко та його союзників оволоділи Каталонією, а 5 березня в Мадриді спалахнуло антиреспубліканське повстання. До кінця березня 1939 р. вся територія Іспанії опинилася в руках франкістів. Франко проголосив себе необмеженим диктатором.  У громадянській війні в Іспанії загинуло близько 1 млн. чоловік. Економіка країни на довгі роки була підірвана, життєвий рівень іспанського народу став найнижчим у Європі.

Прийшовши до влади, Рівера замість цивільного уряду створив військову директорію, запровадив сувору урядову цензуру, заборонив ІКП. У своїх діях він спирався на військових, яким надав ряд привілеїв. Водночас він почав репресії проти автономістських настроїв серед басків, каталонців та галісійців. В Іспанії було встановлено жорстокий авторитарний режим. Тиск демократичних сил, наростання загального невдоволення примусили диктатора замінити військову директорію цивільним урядом. Ліві партії вели проти режиму безперервну боротьбу. Зростав вплив профспілок. Знову по всій країні розгорнулися терористичні акти анархо-синдикалістів. Виявляло своє невдоволення безземельне селянство. Навіть середній клас почав відходити від диктатора. Прімо де Рівера гарячково шукав виходу з політичної кризи і навіть робив спроби демократизації режиму. Зокрема, він виступив за скликання Національної асамблеї, що мала виконувати роль кортесів парламенту, проте це не врятувало генерала. Навіть генерали-реакціонери розірвали стосунки з Ріверою, щоб не компрометувати себе. В січні 1930 р. Прімо де Рівера подав у відставку.