Питання 16 Договір у Рапалло (1922). Головні постанови Генуезької (1922), Гаазької (1922), Лозаннської (1922 - 1923) та Локарнської (1925) конференцій

Генуезька конференція 1922 р. Договір у Рапалло

У 20-тих роках було зроблено ряд кроків для подолання найвразливіших місць Версальсько-Вашингтонської системи.Однією з її слабкостей було виключення з неї Росії. Спроба ізолювати Росію через прихильність її лідерів до ідеї світової революції виявилася безуспішною, вона лише вносила деструктивний елемент у міжнародні відносини. У 1922 р. делегацію Росії було запрошено на Генуезьку конференцію. На ній було зроблено спробу сформувати спільні умови для нормалізації відносин з радянською Росією та іншими радянськими республіками. Але протиріч з питання виплати боргів подолати не вдалося. Країни Антанти виставили рахунок у розмірі 18 млрд крб. У відповідь радянська Росія пред'явила рахунок на 39 млрд крб. Делегація Росії категорично відмовлялася сплачувати борги Тимчасового уряду.Опинившись на конференції у критичному становищі, Росія і Німеччина у містечку Рапалло уклали договір про відновлення дипломатичних відносин, що поклав початок тривалому і плідному співробітництву між Росією та Німеччиною у 20-х роках в економічній, політичній і військовій сферах. Він став також своєрідним проривом на дипломатичному фронті, який вивів Росію з міжнародної ізоляції". ГААЗЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1922 - - міжнар. конференція, що відбулася 15.IV— 19.VII 1922 у м. Гаазі (Нідерланди) за рішенням Генуезької конференції 1922, яка утворила рос. і нерос. рівноправні комісії для вивчення і врегулювання питань щодо претензій зх. держав до рад. республік. Ці претензії стосувалися боргів царського і Тимчас. урядів Росії та компенсацій кол. власникам у зв'язку з націоналізацією на тер. Рос. імперії підприємств та ін. майна іноз. фіз. і юрид. осіб. У Г. к. 1922 взяли участь ті самі країни, що і в Генуезькій, але на рівні вже не урядів, а ділових кіл та експертів. Позиції сторін майже не змінилися. Франція, яка в особі прем'єр-міністра Р. Пуанкаре наполягала на перетворенні Г. к. 1922 на звичайну нараду експертів та на відмові РРФСР від вимог, висунутих у Генуї, які означають «капітуляцію Європи перед радянським ладом». Великобританія (прем'рє-міністр Д. Ллойд Джордж) не у всьому погоджувалася з Парижем і пропонувала плідну спільну роботу з Росією. Рад. сторона посилила акцент на питаннях заг. роззброєння. Нерос. комісія мала три підкомісії (з приват, власності, боргів та кредитів), а російська була присутня на всіх засіданнях підкомісій повним складом. З кін. червня росіяни пішли на деякі поступки. Вони заявили про готовність відмовитися від контр-претензій у сумі 39 млрд. золотих руб. за збитки від інтервенції і блокади, визнати борги цар. «Неросія-ни» змушували РРФСР визнати всі борги і повністю повернути націоналіз. підприємства кол. власникам. Непоступливість обох сторін призвела до безрезультатного закриття конференції..

Лозанна: перегляд мирного договору    - Багато турків були обурені Севрським договором. Ці настрої поділяв і лідер турецької революції генерал Ататюрк, який у 1921 р. повалив Османську династію. Як тільки він прийшов до влади, його війська були готові до рішучих дій щодо перегляду договору. У результаті у Лозанні (Швейцарія) у 1923 р. було підписано новий договір    - Туреччина одержала назад значні території, передані у Севрі Греції    - Країна звільнялася від виплати репарацій

ЛОКАРНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1925 - міжнар. конференція, що відбулася 5—16.Х 1925 у м. Локарно (Швейцарія). її учасники — Бельгія, Великобританія, Італія, Німеччина, Польща, Франція та Чехословаччина — підсумували тривалі переговори про гарантії кордонів, які склалися у Європі після Першої світової війни 1914— 18. Заключний акт Л. к. 1925 констатував укладення договору між Німеччиною, з одного боку, і Бельгією, Великобританією, Італією та Францією, з другого, та 4 арбітраж, договорів (угод) між Німеччиною, з одного боку, та Бельгією, Польщею, Францією і Чехословаччиною, з другого. В Локарно ці акти були парафовані, а остаточно підписані 1.ХІІ 1925 у Лондоні. Осн. договір—т. з. Рейнський гарантійний пакт —набув сили після вступу Німеччини до Ліги Націй 14.ІХ 1926. У ньому йшлося про недоторканність нім.-франц. та нім.-бельг. кордонів, встановлених Версальським мирним договором 1919, і про збереження Рейнської демілітаризов. зони.. США офіційно в Л. к. 1925 участі не брали, але чинили фін. тиск на Францію, якій довелося відмовитися від сподівань на ослаблення Німеччини і змиритися з тим, що вона визнавалася рівноправною д-вою. США та Великобританія були задоволені результатами Л. к. 1925. Більшість тогочас. політиків переоцінювала значення конференції, вважаючи, що її рішення сприятимуть стабілізації обстановки в Європі. В СРСР результати Л. к. 1925 розглядали як спробу утворення єдиного антирад. фронту.