Питання 14 Мирні договори з Австрією, Угорщиною, Болгарією, Туреччиною

 Паризька мирна конференція не зводилась лише до обговорення долі Німеччини,  «Велика трійка» також приймала важливі рішення щодо Австро-Угорщини, Болгарії й Турецької(Османської імперії). Ці державибули у таборі переможених. Розподіл їхніх територій  вирішувався упродовж  договорів, що тривали до 1923 року. Прийняті договори виносилися на розгляд Ліги Націй, як організації, створеної для врегулювання проблем між державами повоєнного світу. 

Для початку переможені держави повинні були сплатити репарації країнам блоку Антанти.

Для Німеччини були поставлені наступні вимоги: 

- Німеччина залишалась без колоній та 1/8 її території 

- Встановити кордони з Францією, Бельгією, Люксембургом, Швейцарією, Австрією 

- Території Ельзас та Лотарингія повертались до володіню Франції 

- До Ліги Націй переходило правління в Саарській області. 

- Місто Гданськ – повинен був стати вільним містом 

- Райони Познань, Прусії та Померанії передавались до Польщі 

- Частина німецьких територій відійшла до Бельгії, Данії та Литві 

- Утворення Рейнської демілітаризованої зони на правому березі Рейну 

- Німецька армія неповинна була перевищувати 100 тис. чоловік, мати підводний флот, великі надводні судна, танки, авіацію, важку артилерію. 

- Генеральний штаб розпускався, відмінялась загальна військова повинність. 

- Німеччина повинна виплатити 132 млрд. золотих марок (велику частину Великобританії та Франції).

 Для гарантії виконання всіх умов війська союзників входять в Рейнську зону на 15 років 

Схожі договори були підписані з іншими державами. Це Австрія, Болгарія, Угорщина та Туреччина. Цими документами було зафіксувано нові кордони в зв’язку з утворенням нових держав в Центральній та Південно-східній Європі. 

Для Німеччини наслідками Версальського договору були: повний економічний крах, велика сума репарацій, загальне національне пригнічення, міжнародна політична ізоляція. Країни, раніше союзники Антанти задовольнили свої потреби в територіях та отримали значні внески в свою економіку завдяки німецьким репараціям.   

Версальським договором було юридично закріпино закінчення І Світової війни. Договір остаточно зафіксував післявоєнний розклад сил у Європі. 

Питання 15 Врегулювання проблеми репарацій після і світової війни. «Плани Юнга» та «Дауеса»

План Дауеса — план економічного оздоровлення Німеччини після Першої світової війни.

У квітні 1924 р. американським банкіром Чарльзом Дауесом і британським міністром закордонних справ Джозефом Остіном Чемберленом було розроблено план економічного оздоровлення Німеччини, названий «планом Дауеса». У серпні того ж року його затвердила Лондонська міжнародна конференція.

План складався з трьох частин і мав на меті забезпечити сплату Німеччиною репарацій відновленням її господарства. Для цього, насамперед, потрібно було зміцнити німецьку марку і забезпечити виконання країною бюджету.

Умови «плану Дауеса»

Союзники виводять окупаційні війська з Руру

Німеччина щорічно сплачує певну суму репарацій (починаючи з 1 млрд марок за рік та збільшуючи до 2,5 млрд марок за рік у термін чотири роки)

Німецький державний банк має бути реорганізованим під проводом союзників

У джерела покриття репарацій мають бути включені прибутки держави за рахунок акцизних, митних та транспортних податків

США надають Німеччині значні позики (близько 800 млн. марок).

Виконання плану і наслідки

У зв'язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною — з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ.

План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд. марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період — дещо більше 10 млрд. марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.

Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.

Свідчення: Й. Сталін: «План Дауеса, складений в Америці за рахунок Німеччини, яка зобов'язана Європі виплатити репарації…»

План Юнга  — другий план репараційних виплат Німеччини після Першої світової війни, який замінив план Дауеса.

План передбачав деяке зниження розміру річних платежів (у середньому до 2 млрд марок), скасування репараційного податку на промисловість і скорочення обкладення транспорту, ліквідацію іноземних контрольних органів. Одним з найважливіших наслідків прийняття Плану Юнга було дострокове виведення окупаційних військ з Рейнської області. 

План був прийнятий на Гаазькій конференції з репарацій 1929—30, в якій брали участь Бельгія, Великобританія, Німеччина,Греція, Італія, Польща, Португалія, Румунія, Франція, Чехословаччина, Югославія і Японія. США офіційно не брали участь у роботі конференції, однак, будучи ініціатором плану Юнга, чинили тиск на учасників конференції, домагаючись прийняття цього плану. План був розроблений групою фінансових експертів на чолі з американським фінансистом Овеном Юнгом і відображав інтереси приватних, передусім американських кредиторів Німеччини.

У ньому, на відміну від «плану Дауеса», виплата репарацій передбачалася аж до 1988 р.: у перші 37 років Німеччина мала б щорічно сплачувати по 1988 млн. марок, а з 1966 р. протягом наступних 22 років по 660 млн. марок плюс платежі, дорівнюють сумі щорічних погашень державами-одержувачами репарацій.

При такому розрахунку, замість встановленої раніше загальної суми репарацій в 132 млрд. рейхсмарок вона скорочувалася до 113,9 млрд., і після сплати за перші 37 років твердої суми репарацій, вона могла бути скорочена або відстрочена у разі економічних труднощів Німеччини. Рішення Гаазької конференції, яка затвердила «план Юнга» були абсолютно нереальними.

На практиці план Юнга виконувався лише до липня 1931 (офіційно скасований в 1932). Однак його тяготи були використані націоналістичними політиками Німеччини для розпалювання в народі шовіністичних настроїв.

Резюме

-зменшення загальної суми репарацій (до 114 млрд. марок);

-щорічна виплата Німеччиною 2 млрд. марок протягом 37 років;

-виплата репарацій повинна здійснюватися тільки за рахунок надходження в бюджет і прибутку залізниці;

-скасування відрахувань і прибутку промисловості;

-достроковий вивід окупаційних військ з Рейнської області.