4. Криза глобалізації.

Самовідречення основних принципів глобалізації свідчить про її кризу, про те, що глобальні процеси досягли межі кількісного розширення. Широке розповсюдження отримує антиглобалістський рух.

Чинники розповсюдження антиглобалізму (Рис. 11.7):

13. антиамериканізм;

14. боротьба РК за свої права, проти подвійних стандартів;

15. ліві, анархістські, екологічні рухи;

16. стихійний протест порти соціальних наслідків НТП;

17. погіршення соціальної ситуації у ПРК унаслідок перенесення ТНК частини виробництва у РК;

18. використання цих чинників ТНК із метою погіршення позицій конкурентів.

Антиамери-канізм

Боротьба РК проти подвійних стандартів

Конкурента боротьба між ТНК

Чинники антиглоба-лізму

Протести проти негативних соціальних наслідків НТП

Погіршення соціальної ситуації у ПРК

Ліві анархістскі, еконочічні рухи

Рис. 11.7. Чинники антиглобалізму

На більш глобальному рівні криза глобалізації пов’язується з розвитком процесів міжцивілізаційної взаємодії.

У процес глобальної конкуренції втягнуто широкий спектр інституціональних суб’єктів, вони переслідують неспівставні цілі, ведуть конкурентну боротьбу в різних площинах та різними методами. Її метою в решті решт є вплив на розвиток людства, нав’язування своєї моделі. Подолання протистояння двох протиборчих систем зумовило актуалізацію цивілізаційного аспекту глобальної конкуренції.

У чому його особливість? Традиційна економічна конкуренція має на увазі протиставлення однорідних інтересів суб’єктів господарювання. Міжцивілізаційна конкуренція передбачає наявність різних типів світосприйняття у конкуруючих сторін. Однакова за зовнішньою формою економічна діяльність може бути зумовлена різними типами світосприйняття, різними ціннісними орієнтирами. Вона може бути підпорядкована різним цілям, допускати різні методи ведення бізнесу та конкуренції. Еліта суспільства послуговує носієм та виразником цивілізаційної культури. Розвиток маніпулятивних технологій, перенесення конкуренції у суб’єктивну сферу зумовлює зростання ролі та значення у формуванні конкурентноздатності суспільства того, хто саме формує свідомість національної еліти. Коли суспільство само формує свою еліту воно виявляється здатним до ефективної конкуренції у нових умовах. Але досить розповсюдженим трагічним випадком світової історії є варіант, коли формування свідомості еліти здійснює стратегічний конкурент відповідного суспільства.

Перехід від конкуренції між капіталістичною та соціалістичною системами сприяв “другому народженню” найгрубіших, найуніверсальніших інструментів конкуренції – терористичних та військових. Подолання протиріч глобалізації, пошук шляхів вирішення як старих, так і нових проблем у забезпеченні взаємовигідного міжнародного економічного співробітництва, перетворюється в сучасних умовах у ключове завдання розвитку людства.

Література: 7; 11; 15; 23; 25; 27; 30;33.

Тема 12. Міжнародна економічна політика україни

Мета вивчення теми: засвоєння студентами змісту та основних напрямків інтеграції України у світовий економічний простір на сучасному етапі.

Основні поняття: відкрита економіка, ГУУАМ, кластерна модель, коефіцієнт транзитності, модернізація економіки, Чорноморське економічне співробітництво.

Місце та перспективи інтеграції України у світове економічне співтовариство.

Зростання взаємозалежності та взаємодоповнюваності національних економік призводить до розповсюдження тенденції все більшої їх відкритості. Початково термін відкритість національної економіки означав перевищення 10 % значення національних експортних та імпортних квот. Подальший розвиток світової економіки сприяв поглибленню розуміння цього поняття. Окрім активних відносин у торговельній сфері відкритість економіки передбачає розвиток також й інших форм світогосподарських відносин, поглиблення взаємозалежності національних економік. Відкрита економіка – економіка, в умовах якої держава не в змозі проводити макроекономічну політику без врахування обмежень, що накладають зовнішньоекономічні відносини країни.

Бурхлива трансформація світової та національної економіки вимагають розробки алгоритму оптимальної взаємодії економіки України зі світовим господарством. Серед факторів, що визначають місце й роль нашої країни у світових економічних процесах, міжнародному поділі праці можна виділити (Рис. 12.1):

природно-ресурсний та людський потенціал;

рівень економічного та науково-технологічного розвитку;

профіль спеціалізації у регіональному та світовому масштабі;

стан інституціональної системи;

розвиток зовнішньоекономічної інфраструктури.

Розвиток зовнішньо-економічної інфраструк-тури

Рівень науково-технічного та економіч-ного розвитку

Природно-ресурсний та людський потенціал

Чиники місця й ролі України у СГ

Стан інституціо-нальної системи

Профіль спеціалізації

Рис. 12.1. Чинники місця й ролі України у світовому господарстві.

Дієве реформування економіки України можливе лише на основі врахування загальносвітових процесів економічної трансформації. Серед найголовніших із них виділяють (Рис. 12.2):

Глобаліза-ція та постилення взаємозалеж-ності

Поширення ринкової економіки на всі регіони світу

Посилення цивілізацій-них аспектів

розвитку

Процеси загально-світової економічної трансфор-мації

Узалежнен-ня розвитку від сучасних високих технологій

Поглиблення інтеграцій-них процесів

Рис. 12.2. Процеси загальносвітової економічної трансформації.

поширення ринкової моделі економіки на всі регіони світу;

глобалізацію та посилення взаємозалежності;

поглиблення інтеграційних процесів;

технократизацію й узалежнення розвитку від сучасних високих технологій;

посилення впливу цивілізаційних аспектів розвитку.

В сучасних умовах світове господарство набуває вигляду поліцивілізаційної структурно-функціональної системи, в якій місце, роль, особливості економічного розвитку окремих цивілізацій набувають самобутній, заснований на ідейно-ціннісному підґрунті характер. В нових умовах традиційна альтернативність Сходу та Заходу розкривається через потенційну Північноатлантично-Далекосхідну рівновагу двох центрів випереджаючого розвитку: Північноамерикансько-Західно-Європейського та Далекосхідного, переважно Китайського. Західна цивілізація усвідомлює себе в межах католицько-протестантського світу романо-германських народів. Саме собою це об’єднання є поліцивілізаційним утворенням.

Україна належить до Західноправославної субцивілізації Православно-Слов’янської цивілізації та є зоною перетину Православно-Слов’янської та Західно-Європейської цивілізацій. Україна не пережила Відродження та Реформації, які дали поштовх розвитку індивідуалістичного прагматизму, раціоналізму, капіталізму, сформували тип сучасної західної людини. Тому в соціокультурному плані менталітет українця не автентичний менталітетові людини Заходу. В кінцевому підсумку це знаходить свій вираз у пріоритеті усуспільнених форм нагромадження перед індивідуалізованими. Але у порівнянні з більшістю інших країн світу, маючи майже півтисячолітній досвід адаптації західної культури, Україна здатна сприймати євроатлантичні досягнення досить таки органічно. Проте досягнення Заходу повинні бути поступово адаптовані до українського соціокультурного ґрунту.

Завдяки географічному розташуванню, традиційним зв’язкам із країнами Центральної Азії, татарському населенню Криму, Україна безпосередньо дотична до Мусульманської цивілізації. Це відкриває досить привабливі перспективи участі у центральноазійських транснаціональних проектах.

У цілому Україна має слідувати власній моделі розвитку. Відповідно слід шукати власне, згідно національним традиціям та соціально-культурними засадам, економічній та політичній доцільності, місце у світі.

В основі інтеграції економіки України у світове господарство повинна бути її модернізація. Модернізація економіки – комплекс економічних, політичних та культурних реформ, реалізація яких забезпечує “осучаснення” суспільства шляхом нагромадження та концентрації капіталу, розвитку сучасних технологій, підвищення продуктивності праці. Її особливості в Україні полягають в необхідності органічного включення економіки у світові господарські процеси через упровадження сучасних технологій, на засадах інституціональних перетворень у суспільстві та формування структур і механізмів упровадження у виробництво сучасної техніки.

Модернізація економіки в умовах глобалізації передбачає (Рис. 12.3):

Оновлення струтктур суспільного виробництва

Структурна перебудова економіки

Єдніть приватної, комунальної та державної власності

Напрямки модернізації економіки

Імпортоза-міщувальна зовнішньо-економічна стратегія

Формування ринкової інфраструктури

Провідні позиції національ-ного кпіталу

Розвиток людського капіталу нації

Опора на національні порівняльні та конкурентні переваги

Рис. 12.3. Напрямки та принципи модернізації економіки в умовах глобалізації.

- докорінне оновлення матеріально-речових та організаційно-економічних структур системи суспільного виробництва;

органічну єдність приватної, комунальної та державної форм власності;

структурну перебудову економіки;

формування інфраструктури ринкової економіки;

забезпечення розвитку людського капіталу нації;

опору на власні національні порівняльні та конкурентні переваги;

головні позиції національного капіталу в процесі модернізації;

імпортозаміщувальна зовнішньоекономічна стратегія.

Україна наділена різноманітним та потужним природно-ресурсним потенціалом. Перш за усе мова йде про мінеральні, земельні, рекреаційні, геоекономічні ресурси.

Україна має значно нижчі за світові рівні лісистості 0,54 (1), забезпеченість водними ресурсами 0,26 (1) та захищеними територіями 0,32 (1), забезпеченості населення територією (га. /чол.) 1,17 (2,29). Це свідчіть про незначний рівень забезпеченості нашої держави основними ресурсами природного середовища.

В Україні виявлено близько 20 000 родовищ 113 видів корисних копалин, із яких 9143 (97) мають промислове значення. Видобуток паливно-енергетичних ресурсів власні потреби не задовольняє. В Україні зосереджені значні запаси залізних руд. За кількістю розвіданих запасів марганцевої руди Україна друге місце у світі. Україна посідає одне з перших міст у світі за розвіданими запасами сірки. Країна здатна забезпечити власні потреби та експортувати такі корисні копалини та продукти їх переробки: залізо, марганець, титан, цирконій, бентонітові глини, графіт, каолін, флюсову сировину, глину вогнетривку, декоративно-облицьовувальні матеріали. Потенціально Україна здатна забезпечити власні потреби в сировині на 82 - 85 %. В Україні зосереджено чверть світового запасу чорнозему. Багатство окремих видів природно-ресурсного потенціалу, наявність значних трудових та науково-технічних ресурсів, сприятливий клімат та географічне положення створюють добрий потенціал інтеграції України у світове господарство.