3. Правові, політичні та економічні чинники міжнародного економічного середовища.
У сучасному світі існує три типи правових систем: засноване на звичаї, прецеденті природне право, кодифіковане цивільне право, релігійне теократичне право (Рис. 2.4). Розходження між першими двома полягає в тім, що природне право спирається на прецедент, тлумачення події судами, а цивільне – на факти та їхнє співвідношення із законом. У результаті, у першому випадку комерційні договори прагнуть у найбільшій мірі відбити різноманіття можливих ситуацій. У другому випадку вони менш конкретизовані, оскільки можливі питання, як правило, вже кодифіковані в діючих законодавчих нормах. Теократичне право ґрунтується на релігійних заповідях. Найбільш яскравим його прикладом є мусульманське право, що діє в 27 країнах світу.
У сфері економіки правові норми охоплюють, насамперед, сфери комерційного або договірного права, загальноправового середовища, створення нового бізнесу, трудове, антимонопольне законодавство, ціноутворення, оподатковування, міжнародне право.
Типи правових
систем
Цивільне право
Природне право
Теократичне право
Рис. 2.4. Основні типи правових систем
Правові норми та покладені в їхній основі культурні цінності формують юридичну базу політичної системи суспільства. Співвідношення між ціннісними орієнтаціями, політичними системами і політичними орієнтаціями в них представимо у таблицях 2.4 і 2.5.
Спектр форм політичного правління коливається від демократії, погоджувальних систем до тоталітаризму. Проміжними формами є авторитаризм, радикалізм, лібералізм, консерватизм і реакція. Демократична форма правління припускає широку участь громадян у процесі прийняття рішень. Принцип правління більшості реалізується за допомогою періодичних виборів. Парламентська форма правління передбачає об'єднання виконавчої та законодавчої влади. Змішана (парламентсько-президентська) форма правління передбачає поділ виконавчої та законодавчої влади, забезпечується розподілом повноважень між президентом і парламентом.
Економічні системи класифікуються: 1. за ступенем утручання держави в господарські процеси; 2. методи розподілу та контролю над ресурсами (ринкова й командно-адміністративна); 3. типом власності (приватна, суспільна, змішана) (Рис. 2.5.). У реальному господарському житті переплетення цих показників формує безліч моделей ринкової економіки, що відрізняються за ступенем державного регулювання економічних процесів, розвитком приватної власності, свободою підприємництва.
Таблиця 2.3
Цінності й структура політичних систем
Моральні цінності і матеріальні інтереси |
Вплив держави на соціальні групи |
|
Сильний |
Слабкий |
|
Злиті |
Елітисьтка, мобілізаційна (Північна Корея) |
Народна (традиційна) |
Диференційовані |
Промислово розвинута, бюрократична, авторитарна (Південна Корея 1961-1987) |
Єднальна |
Таблиця 2.4
Цінності і поведінкові моделі в політичних системах
Моральні цінності і матеріальні інтереси |
Політична дистанція між керуючими і керованими |
|
Велика |
Мала |
|
Злиті |
Елітиська, мобілізаційна (СРСР, 1929-1952) |
Народна (невеликі соціальні утворення) |
Диференційовані |
Бюрократична авторитарна (Великобританія, Китай 1978 -) |
Єднальна |
Синтез політичних і економічних аспектів середовища господарювання дозволяє виділити світські, релігійні, тоталітарні, авторитарні, демократичні, соціал-демократичні економічні системи.
Тоталітарні суспільства характеризуються командною економікою і суспільною власністю на засоби виробництва або істотним державним контролем за ними. Прикладом подібного устрою може служити економіка фашистської Німеччини.
Основні чинники
класифікації економічних систем
Ступінь втручання
держави в економічні процеси
Метод контроля
та розподіла ресурсів
Тип власності
Рис. 2.5. Основні чинники класифікації економічних систем
Авторитарна форма правління властива світським режимам країн Близького Сходу (Йорданія, Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт). На африканському континенті аналогічний спосіб правління існує в таких країнах, як Камерун, Кенія, Заїр.
Демократичний спосіб правління поєднує приватну власність, контроль над ресурсами і ринкові методи регулювання. Прикладом подібної моделі управління можуть служити США, Швейцарія, Канада, Аргентина, Південна Корея.
Соціал-демократи вважають, що обраний народом уряд повинен володіти економічними ресурсами та керувати ними. В основі демократичного соціалізму лежить передумова, що економіка або повинна належати державі, або регулюватися нею. Подібна модель прийнята в Австрії, Данії, Франції, Ізраїлю, Португалії, Швеції, Єгипті.
Для більшості демократичних країн у тому або іншому ступені характерне втручання держави в економіку.
Існує безліч класифікацій країн за економічними показниками (Рис. 2.6.). Ми вже згадували про концепцію ядра, периферії та протопериферії І. Валлерстайна. У цій концепції основна увага приділяється місцю й ролі держави у світовій економічній системі.
За рівнем розвитку виділяють розвинуті країни (ПРК), що розвиваються (РК), і країни з перехідною економікою (ПК). Критеріями розподілу є характер економіки (ринкова або перехідна), рівень соціально-економічного розвитку (ВВП на душу населення, його галузева структура, рівень і якість життя).
Приміром, для країн із високим рівнем розвитку характерна перевага третинного сектора (сфера послуг) вторинний сектор представлений обробною промисловістю, а частка первинного сектора невелика. Узагальненим показником рівня і якості життя є індекс людського розвитку, що вбирає в себе індекс тривалості життя, охоплення населення освітою та рівня життя.
До розвинутих країн відносять держави, ВВП на душу населення в яких перевищує 12 тис. дол. за паритетом купівельної спроможності (ПКС). У цю групу входять усі країни Західної Європи, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Ізраїль, Туреччина й Мексика. Усього 30 країн. На ці країни приходиться 55% світового ВВП.
Ядра
Периферії
Прото-периферії
За місцем у
світовій економіко-політичний системі
Країни “сімки”
ПК
За рівнем розвитку
З низьким рівнем
доходу
ПРК
З доходом нижче
середнього
Класифіка-ції
країни
НІК
За рівнем доходу
РК
Країни – експортери
нафти
За ступенем
економічної свободи
З доходом вище
середнього
Значною мірою
невільні
З високим рівнем
доходу
Значною мірою
вільні
Пригноблені
Вільні
Рис. 2.6. Класифікації країн світу
Усередині цієї групи виділяють «сімку» із найбільшим ВВП (44% від світового).
Група країн, що розвиваються, включає 121 країну з 182 країн членів МВФ. На них припадає 28 % світового ВВП. У цій групі виділяють верхній ешелон, у тому числі підгрупа НІК. Особливу підгрупу складають країни – експортери нафти.
В останні роки відбувається швидка диференціація країн, що розвиваються. Поряд із підйомом НІК спостерігається ріст числа країн, які відносять до числа найбільш бідних. Сьогодні їх нараховується 47, у т.ч. – 32 розташовані в Тропічній Африці, 10 – в Азії, 4 - Океанії, 1 – Латинській Америці.
За рівнем доходу виділяються країни:
- із низьким рівнем доходу (менш 755 дол.) – 65 країн (30,1 %). Україну віднесено до цієї групи країн;
- із рівнем доходу нижче середнього (756-2995 дол.)- 64 (29,6 %) країни;
- вище за середній (2995 – 9265 дол.) – 37 країн (17 %);
- високим рівнем доходу (більш 9266 дол.) – 50 країн (23,1 %).
За ступенем економічної свободи – вільні (8 країн у т.ч. США, Сінгапур, Тайвань, Нова Зеландія), значною мірою вільні (62 країни в т.ч. європейські країни, деякі країни Близького Сходу, Латинської Америки, Океанії), значною мірою невільні (60 країн, у т.ч. деякі країни Східної Європи, країни СНД, більшість країн, що розвиваються,), пригноблені (17 країн, у т.ч. Азербайджан, Іран, Ірак, Лівія, Куба, Північна Корея).
Особливе місце у світових класифікаціях займають країни-експортери нафти, країни із середнім рівнем доходу і великим зовнішнім боргом (Аргентина, Болівія, Бразилія, Угорщина, Мексика, Польща, Уругвай, Венесуела).
У сучасних умовах спостерігається тенденція до послаблення державного контролю, росту впливу з боку міжнародних організацій і підвищенню ролі недержавного сектора економіки.