3. Мiфологiя I релiгiя як iсторичнi типи свiтогляду.
Міфологія — чуттєвий, символічний спосіб розуміння світу, характерний для
ранніх етапів розвитку людського суспільства.
Міфи виступали способом передачі інформації наступним поколінням,
зберігали етнічну пам’ять, культурні досягнення та досвід. Міфи формували
колективні уявлення, виступали способом зв’язку поколінь. Міфологічний
світогляд втілений у народних легендах, казках, переказах, епосах (“Іліада”,
“Одисея”, “Старий Заповіт”, “Рамаяна” тощо). Іноді міф називають дитинством
людства. Міфологічні образи сьогодні виступають джерелом для художньої
творчості (Афродіта, Морок, демони та боги тощо), уособленнями ідеального
(Аполлон, Геракл тощо). Сучасні міфи створюються та існують на рівні буденного
світогляду (віра в чорну кішку, черговий кінець світу).
Види міфів за тематикою
Космогонічні (про походження світу);
Антропогонічні (про походження людини);
Астрогонічні (про походження небесних світил);
Метереологічні (про природні явища);
Теогонічні (про походження богів);
Героїчні (про подвиги героїв);
Есхатологічні (про кінець світу і оновлення людства);
Культурні (про винайдення культурних досягнень (вогню, колеса, писемності, торгівлі), про певні види діяльності).
Особливості міфологічного світогляду
1) Синкретизм — нероздільність людини і природи, особистості та роду, надприродного і природного, майбутнього і минулого.
2) Антропоморфність — природні явища уособлюються у вигляді людиноподібних істот (мавки, домовики, злидні, духи природних явищ — дощу, вітру тощо).
3) Гілозоїзм — одухотворення природи, надання всім природним об’єктам і явищам здатності відчувати.
4) Символічність, метафоричність, образність — всі явища мають свої уособлення, будь-яка
подія є знаком. Відсутні абстрактні уявлення, всі абстрактні поняття співвідносяться з конкретними носіями (бідність, злидні — маленькі потворні істоти, добробут — бог Велес, краса — богиня Афродіта тощо).
5) Циклічність сприйняття часу — всі явища (природні, суспільні) проходять ті самі етапи розвитку, які періодично повторюються.
6) Універсальність — міф пояснює всі явища природної та суспільної дійсності.
7) Колективність — носієм міфу є людська спільнота, а не окрема особистість.
8) Відсутність чіткого розмежування добра і зла — будь-яке явище, або істота, що його уособлює, може в різних ситуаціях виступати доброю або злою (якщо задобрити духів — вони пришлють дощ, а якщо ні — посуху тощо).
9) Пасивність — людина вважалась іграшкою в руках долі, залежною від природного світу, звідси походила і пасивна пристосовницька діяльність.
Релігія — тип світогляду, в основі якого лежить віра в надприродне. Релігія виступає способом долучення до вищого, засобом зв’язку з ним.
Сьогодні в світі існують національні релігії, носієм яких виступає певна нація (індуїзм — Індія, синтоїзм — Японія, іудаїзм — Ізраїль тощо) та світові, що орієнтується на людей будь-якої національності (буддизм, християнство та іслам).
Також розвиваються нетрадиційні релігії, що виникають внаслідок поєднання традиційних релігій (наприклад, ісламохристиянські об’єднання), поєднання релігії та науки (саєнтологія) тощо.
На відміну від науки чи філософії, релігія дає чіткі відповіді на смисложиттєві питання: хто ми? Звідки ми взялись? Яка мета нашого життя? Як влаштований світ? Що нас чекає після смерті? та інші. Релігійні відповіді не передбачають сумнівів чи критики, вони є незаперечними в межах кожної релігії і виступають її догматами. Кожна релігія вважає істинним саме своє вчення і заперечує інші
релігії, не допускаючи плюралізму підходів.
Особливості релігії
1) Спрямованість на особистість — на відміну від міфу, який виражав колективний світогляд, релігія орієнтує на активне особисте спасіння, власними діями та вірою.
2) Подвоєння світу — чітко відокремлюється природний (земний, людський) світ та надприродний (божественний) як трансцендентний, недоступний чуттєвому досвіду та раціональному пізнанню; в релігії він осягається лише за допомогою віри.
3) Визнання пріоритету божественного над людським, визнання вторинності
природного світу як створеного і залежного від божественного начала.
4) Наявність культу, що регламентує поведінку віруючих.
5) Наявність втаємничених людей, жерців, гуру. Наявність певного роду знання, недоступного всім.
6) Заперечення можливості обгрунтування релігійних догматів, можливості
критичного мислення та існування інших точок зору, відмінних від релігійно затверджених.
7) Орієнтація на авторитети, Святе Писання, догмати. Пояснення релігії як причини самої себе.
8) Допущення можливості дива як прояву надприродної сутності, який не може зрозуміти людина.
9) Орієнтація на життя після смерті, яке визначається заслугами у цьому світі.