6.3. Конкретні норми

6.3.1. Види норм

Серед конкретних норм, які використовують для редагування повідомлень, за змістом виділяють такі їх види:

• лінгвістичні (основна маса цих норм зафіксована в затверджених державою правилах орфографії та пунктуації¹; менша частина зафіксована в довідниках і підручниках з морфології, синтаксису та стилістики);

• психолінгвістичні (поки що мало досліджені; окремі зафіксовані норми цього виду наводять лише в окремих монографіях²);

• логічні (зафіксовані у загальнодоступних підручниках з логіки; їх прикладне застосування в редагуванні описане в спеціальних монографіях і в окремих розділах підручників з редагування³);

• композиційні (нечисленні й поки що мало досліджені, проте, як правило, у всіх підручниках з редагування є окремі розділи, присвячені цій темі; єдина монографія, присвячена виключно цим нормам, базується, на нашу думку, на недостатньому кіль­кісному матеріалі⁴);

• наукові (контроль за дотриманням цих норм не належить до прямих обов'язків редактора; відповідають за їх дотримання автор, рецензент і науковий редактор; проте, якщо редактор знає наукові норми і контролює їх, це завжди заохочують; такий редактор завжди є найбажанішим фахівцем для опрацювання понятійних повідомлень);

• видавничі (найчастіше їх фіксують у загальнодержавних і галузевих стандартах, а також спеціальних довідниках⁵; у різних країнах можуть суттєво відрізнятися);

• юридичні (цих норм небагато; зафіксовані в конституціях та інших законодав­чих актах кожної країни; недотримання юридичних норм — на відміну від інших — може спричинится до юридичної відповідальності автора чи редактора згідно з чинним законодавством);

• політичні (в демократичних країнах ці норми використовують лише стосовно тих повідомлень, які публікують у виданнях політичних партій, наприклад, газетах; їх визначають програми політичних партій, що функціонують у державі);

• поліграфічні (найчастіше зафіксовані в спеціальних інструкціях⁶ чи галузевих стандартах);

—етичні (нечисленні; лише частково зафіксовані в законодавчих актах країн; часто зафіксовані в кодексах журналістської етики спілок журналістів різних країн);

— естетичні (оскільки самі категорії прекрасного важко піддаються формалізації, то й норми для них нечисленні⁷; їх можна варіювати в дуже широких межах).

¹ Український правопис. 4-е вид., випр. і доп. К.: Наукова думка, 1993.

² Див. наприклад: Мучник Б. С. Человек и текст. М.: Книга, 1985; Иванов Р. Н. Организация и методика информационной работьі. М.: Радио и связь, 1982.

³ Свинцов В. И. Смьісловой анализ текста. М.: Книга, 1979.

⁴ Феллер М. Д. Структура произведения. М.: Книга, 1981.

⁵ Див.: Памятная книга редактора. М.: Книга, 1988.

⁶ Наборньїе и фотонаборньїе процсссьі: Технологическис инструкции. М.: Книга, 1983.

⁷ Прикладом такої норми може служити правило "золотого перерізу".

Перелічені види норм є основними. Проте в редагуванні використовують також інші групи норм, не згадані тут (наприклад, теологічні норми якоїсь релігії). Тому поданий перелік не слід розглядати як вичерпний, тобто такий, який у майбутньому не можна доповнити ще якимись новими видами норм.

6.3.2. Типи норм

Як вказано в розділі 6.1, зафіксовані норми мають різне матеріальне втілення. Із цієї точки зору за формою — в порядку зростання складності — можна поділити їх на п'ять типів.

Параметри. Параметри можуть бути двох різновидів: граничні значення (наприклад, дозволеність на сторінці не більше чотирьох переносів підряд, у рефераті — не більше 1000 знаків, а в анотації — не більше 600 знаків; наявність у бібліографічному описі не більше трьох прізвищ авторів) і константи — літерні та цифрові (наприклад, прізвища і дати народження й смерті історичних діячів).

Списки. Прикладами списків є найрізноманітніші словники, переліки скорочень, одиниць вимірювань тощо. Такі списки повинні мати свою видавничу специфіку. Так, орфографічний словник як редакційна норма повинен містити повну парадигму кожного слова (всі можливі його словоформи).

Шаблони, або зразки. Так, у випускових даних згідно з існуючими нормами¹ повинно бути: а) прізвище автора; б) назва роботи; в) прізвище редактора; г) прізвище художнього редактора; ґ) прізвище технічного редактора; д) прізвище коректора; е) поліграфічні особливості видання (формат і тип паперу, шрифт, обсяг видання, наклад тощо); є) адреса видавництва; ж) адреса друкарні.

Структури, чи моделі. На відміну від шаблонів, які є статичними і, отже, відразу готовими для проведення контролю, структури є динамічними об'єктами. Це означає, що структур, як потрібного готового кінцевого продукту, до процесу контролю може й не бути (існують лише компоненти, з яких у процесі контролю їх утворюють). Такі структури утворюють за наперед визначеними правилами. Прикладом може служити структура видання або речення.

Приклад. Існує така структура: <головне речення>, <підрядне речення>. У цю структуру, як відомо зі синтаксичних норм більшості мов, можна робити підстановки за правилом: <підрядне_речення_1>::^:= [<підрядне_речення_1>, <підрядне_речення_3>І. Така модель дає змогу правильно будувати й контролювати конкретні складнопідрядні речення в українській мові. Можуть бути й значно складніші синтаксичні структури, що відтворюють синтаксичну будову речення.

Положення. У формі положень найчастіше виступають правила, що стосуються семантики повідомлень і є складними, тобто можуть мати кілька умов. Прикладом таких положень можуть виступати логічні правила класифікації, означення, логічні закони, лінгвістичні правила для редагування значень слів тощо.

Коли перші чотири типи норм можуть бути формалізовані повністю або частково, то останній тип норм (п'ятий) не піддається формалізації або взагалі, або вкрай погано.