1 Іванченко р. Г. Літературне редагування. 2-ге вид. К.: Вища школа, 1983; Різун в. В. Літературне редагування. К.: Либідь, 1996.

П'ята причина. Теорія редагування в Україні розвивалася ізольовано, лише в рамках радянської теорії редагування. Доступ до наукової та навчальної літератури Заходу для українських дослідників був заблокованим. Тому існує потреба прокласти місток між західною та сучасною українською теоріями редагування. Це важливо тим більше, що, на нашу думку, в деяких західних дослідженнях отримані результати, що становлять методологічну основу будь-якої теорії редагування (маємо на увазі вчення про складність тексту). Автор цього посібника спробував прокласти такий місток (див. у списку літератури перелік використаних західних джерел).

Про що посібник. Цей посібник дає доволі повний опис теорії загального (не галузевого!) редагування, зокрема його нормативних основ. Його умовно можна розділити на п'ять частин: в першій подано загальні відомості про едитологію (науку про видавничу справу) та її складову частину — теорію редагування (розділи 1—3); у другій — методологічні основи редагування (розділи 4—8); у третій — норми загального реда­гування (розділи 9—16); у четвертій — переважно деякі питання теорії видавничої діяльності, пов'язані з особливостями редагування на різних етапах видавничого процесу, та—частково—едитології (розділ 17), і в п'ятій—комп'ютеризація редагування (комп'ю­теризоване й автоматизоване редагування) та видавничої діяльності (розділ 18).

Під час роботи над посібником авторові довелося описати цілу низку норм реда­гування. Це неодноразово викликало суттєві труднощі: радянські стандарти частково застаріли, а нові українські ще не укладені; комп'ютерні технології вимагають зміни старих норм редагування, призначених для класичної ("металевої") технології; деякі норми є надто дріб'язковими або складними, а тому на практиці їх часто ігнорують; норми сучасних настільних поліграфічних систем, розроблених у країнах Заходу, іноді суперечать українським. Перелічене викликало потребу зробити в незначній кількості норм певні зміни. Автор бере на себе відповідальність за такі зміни і буде вдячний усім, особливо редакторам-професіоналам, які вкажуть на ймовірні недоліки. Крім того, слід зазначити, що серед деяких груп норм (наприклад, для складних текстів) автор вказав лише найзагальніші (рідковживані й надто деталізовані свідомо опущено).

Мета посібника. Мета посібника полягає в тому, щоби дати читачам уніфіковані, точні й, наскільки можливо, елементарно прості процедури (алгоритми) для опрацювання авторських оригіналів на всіх етапах видавничого процесу. При цьому автор намагався зробити так, щоби ці алгоритми могли використовувати як люди, так і комп'ютери (хай поки що й умовно), і, крім того, щоби вони були ефективними, тобто усували не якусь одну-єдину на весь рукопис помилку, а, принаймні, значну їх частину. Звичайно, автор розуміє, що така мета може бути досягнута лише частково, оскільки, по-перше, є про­цедури, які на цьому етапі розвитку науки не можуть бути формалізовані, а, по-друге, в редагуванні завжди існують творчі виправлення, алгоритми здійснення яких виявити вкрай важко або неможливо.

Що нового в посібнику? Найперше те, що в ньому сформульована концепція аксіоматичної нормативної теорії редагування. Принципово новими в цій концепції для українського читача є: методологічні основи редагування (аксіоми й постулати редагування, формулювання характеристик авторів і читачів на підставі методів визначення складності тексту, теорія відхилень, нормативна база редагування); методи редагування (контролю й виправлення), описані засобами точних наук; формулювання плюралістичної теорії редагування; встановлення й формулювання інформаційних норм редагування; реалізація методів комп'ютерного редагування для визначення складності тексту, редагування пунктуації та стилю.

Решта поданого в посібнику — це загальновідомий матеріал, описаний в літературі.

Читацьке призначення посібника. Отже, по-перше, це студенти (майбутні журналісти й редактори) вищих та середніх спеціальних закладів освіти, яких готують за спеціальностями "Журналістика" й "Видавнича справа і редагування" (рівні бакалавра, спеціаліста й магістра). Сюди ж відносимо аспірантів, для яких будуть корисними окремі розділи посібника. По-друге, це редактори й журналісти з вищою освітою та досвідом практичної роботи в ЗМІ, що навчаються на факультетах підвищення кваліфікації. По-третє, це працівники ЗМІ суміжних спеціальностей: конструктори видань (технічні редактори), художні редактори (художники-графіки), керівні працівники ЗМІ, конс-труктори-програмісти найрізноманітніших систем підготовки видань тощо. По-четверте, це вчителі-філологи, які навчають дітей писати твори, а тому зобов'язані знати, як належить будувати тексти шкільних творів і як шукати в них помилки. По-п'яте, це автори-професіонали, які хочуть самостійно підвищити свій професійний рівень. Усі перелічені групи читачів можуть користуватися цим посібником і як довідковим виданням.

Посібник розрахований переважно на тих студентів, які планують працювати в друкованих ЗМІ, хоча автор не уникав також норм та прикладів і для електронних (аудіовізуальних) ЗМІ — радіо й телебачення. Проте, як відомо, крім ЗМІ, повідомлення редагують і в інших організаціях (у закладах освіти, науково-дослідних організаціях, заводах, фабриках і т. д.), де готують, наприклад, ділову, рекламну, науково-технічну літературу і документацію. Цим читачам можемо сказати: все, описане тут для ЗМІ, практично завжди є вірним і для цих організацій.

Як користуватися посібником? Студенти, які здобувають освіту за спеціальністю "Видавнича справа і редагування" (бакалаври, спеціалісти й магістри), можуть вивчати окремі частини посібника, починаючи з першого курсу. Наприклад, частину 1 (загальні відомості про едитологію та теорію редагування)—на першому, частину 2 (методологічні основи редагування) — на другому, частини 3 і 4 (норми загального редагування і теорію видавничої діяльності) — на третьому і частину 5 (зокрема, автоматизоване реда­гування¹) — на четвертому курсі. Паралельно повинно йти вивчення інших навчальних едитологічних дисциплін (галузевого редагування, творчого редагування тощо).

Студентам, що здобувають вищу освіту за спеціальністю "Журналістика" (бакалаври, спеціалісти й магістри), слід вивчати посібник у рамках дисципліни "Загальне редагування" відразу як єдине ціле (без поділу на частини), починаючи з четвертого курсу (магістри можуть продовжити вивчення галузевого й творчого редагування, а також теорії видавничої діяльності за іншою навчальною літературою, наприклад, на шостому курсі).

Так само, ж єдине ціле, в рамках дисципліни "Загальне редагування" можуть вивчати цей посібник на факультетах підвищення кваліфікації і працівники ЗМІ².