15.6.8. Колонтитули

¹ Инструкция по вьібору и составлению вспомогатсльньїх указателсй к научньїм и справочньш изданиям, учебникам для вьісшей школьї и средних специальньїх учебньїх заведений // Призмент 3. Л., Динерштейн Е. А. Вспомогательньїе указатели к книжньїм изданиям. М.: Книга, 1988. С. 189.

² Там же.

³ У літературі (наприклад: Призмент 3. Л., Динерштейн Е. А. Вспомогательньїе указатели к книжньїм изданиям. М.: Книга, 1988) вказують, що можливі два способи сортування вокабул-словосполучень: "слово за словом" та "літера за літерою". Настільні поліграфічні системи дають змогу укладати покажчики лише за принципом "слово за словом", а тому від принципу укладання "літера за літерою" доводиться відмовитись як від нетехнологічного.

Колонтитул — це відділений від основного тексту (наприклад, лінійкою) один рядок угорі чи внизу сторінки, що включає її абсолютну адресу та коротко описує тематичне наповнення.

У такому рядку, як правило, подають номер сторінки, а іноді ще й текст чи навіть ілюстрацію. Як текст у колонтитулі можуть використовувати: у словникових видан­нях — перше і/чи останнє слово на сторінці; у несловникових виданнях — прізвище автора, назву видання, назву розділу видання, назву статті, оповідання, дату виходу періодичного видання тощо. Тексти колонтитулів можна скорочувати (замість повних слів подають їх перші літери, а замість повних назв—їх скорочені варіанти).

В апараті повідомлення колонтитули належать до пошукових компонентів.

Розрізняють такі типи колонтитулів:

—змінні (тобто такі, що змінюються на кожній сторінці) та постійні (не змінюються в межах видання чи розділу);

—текстові (тобто такі, що мають, крім номера сторінки, ще й ланцюжок символів) та ілюстровані (мають у своєму складі, наприклад, крім тексту, ще й ілюстрацію);

—ліві та праві (наприклад, на лівій сторінці номер розділу, на правій—його назва).

Норми редагування колонтитулів такі.

• Колонтитули потрібно ставити на всіх сторінках видання.

Виняток: спускові сторінки, а також ті, де розташовані посторінкові таблиці чи ілюстрації. Цей виняток не розповсюджується на газетні й журнальні видання.

• Номер сторінки слід розташовувати в колонтитулі.

• У кінці колонтитула ставити крапку не потрібно.

• У словниках у лівих колонтитулах слід писати перше, а в правих — останнє слово, яке є заголовком словникової статті на цій сторінці.

Іноді замість цілого слова пишуть кілька його перших літер.

_16.

ПОЛІГРАФІЧНІ НОРМИ РЕДАГУВАННЯ

16.1. Особливості поліграфічних норм

Поліграфічні норми встановлюють, як слід набирати й верстати (розташовувати на двомірній площині) текстові й нетекстові компоненти повідомлення.

Раніше, коли текст складали власноруч або на лінотипі, редакторові доводилося контро­лювати дотримання поліграфічних норм самому. У наш час, коли в ЗМІ використовують настільні поліграфічні системи (НПС)¹, в яких текст лише набирають (складання виконує сама НПС), контроль поліграфічних норм став значно легшим. Адже значна частина поліграфічних норм закладена в самі програми НПС, а тому контролювати їх редакторові вже нема потреби (програми НПС самі гарантують правильне набирання чи верстання тексту).

З іншого боку, використання НПС ставить перед видавцями нові вимоги: редактор разом із конструктором видання повинен або уміти вибрати таку НПС, яка виконувала б усі потрібні для конкретного ЗМІ поліграфічні норми, або для наявної НПС задати такі параметри, які реалізовували б усю потрібну множину поліграфічних норм. Для здійснення такого вибору редактор зобов'язаний досконало знати можливості сучасних НПС щодо дотримання ними поліграфічних норм. Використовувані в Україні НПС є, як правило, західного виробництва, а тому вони не завжди реалізують затверджені в нашій державі технологічними інструкціями поліграфічні норми.

¹ Тут і далі ми вживатимемо термін "настільна поліграфічна система", а не "настільна видавнича система", оскільки останній термін є надто широким, а, отже, неточним (ці системи, для прикладу, ще не виконують редагування тексту, хоча їх назва — слово "видавнича" — це передбачає).

² До різнонапрямлених належать тексти, написані одночасно європейськими та східними мовами, наприклад арабсько-українські словники, підручники арабської мови для україномовців тощо. У таких текстах європейську частину пишуть зліва направо, а східну — справа наліво.

³ Памятная книга редактора. М.: Книга, 1988. С. 371—374.

⁴ Техническис правила набора и верстки // Наборньїе и фотонаборньїе процсссьі. М.: Книга, 1983.

⁵ РД 50-160-79. Методические указания. Внсдрение и примснение СТ СЗВ 1052-78. Метрология. Еди-ницьі физических величин // Стандарти по издательскому делу: Справочно-документальное пособис. М.: Книга, 1982. С. 235—235; СТ СЗВ 1052-78. Метрология. Единицьі физических величин // Там же. С. 253—292; ГОСТ 8.417-81. Единицьі физических величин; Технические правила набора и верстки // Наборньїе и фото­наборньїе процессьі. М.: Книга, 1983. С. 5—33; Памятная книга редактора. М.: Книга, 1988. С. 351—390.

Нижче перелічимо лише загальні норми набирання та верстання повідомлень. Особливості набирання і верстання ускладнених (віршів, драматичних творів, двомовних текстів, різнонапрямЛених текстів²) та складних (формул, таблиць, нот тощо) текстів належать до норм редагування галузевої літератури, а тому тут будуть подані в мінімальному обсязі (детально див. їх у "Памятной книге редактора"³, технологічних інструкціях⁴ і стандаратах⁵).