¹ Між іншим, у самих авторів, уява іноді супроводжувалася фізичними змінами в організмі. Так, Г. Флобер, описуючи сцену отруєння Емми Боварі, сам відчував у роті присмак миш'яку; у М. Горького після опису сцени вбивства циганки у повісті "Стара Ізсрґіль" з лівого боку на грудях (куди вдарили циганку) з'явилися червоні рубці; Ч. Діккенс плакав, описуючи страждання і смерть своїх героїв; Л. Толстой іноді сплутував сцени та дійових осіб своїх романів з подіями реального життя (Психологія. Київ: Рад. школа, 1968; Петровский А. В. Ввсдснис в психологию. М.: Изд. центр "Акадсмия", 1995; Общая психология. М: ВЛАДОС, 1995).

2 Стигми — підшкірні крововиливи чи виразки в тих місцях тіла людей (на кистях рук і стопах), де мав рани розп'ятий Ісус Христос.

3 Петровский а. В. Введение в психологию. М.: Издат. Центр "Акадсмия", 1995. С. 231.

4 Краткий психологический словарь. М.: Политиздат, 1985. С. 49.

Приклад. Під час редагування рекламних повідомлень для музикантів доречно використовувати слухову уяву; для художників — просторову, колористичну й рухову; для інженерів — просторову, динамічну, сюжетну (алгоритмічну), функціональну; для науковців — функціональну й символьну; для спортсменів — просторову, динамічну й рухову.

14.2. Словниковий запас реципієнта

Сприймаючи повідомлення, реципієнти використовують свій словник, причому як активний, так і пасивний. Протягом життя цей словник суттєво змінюється. Тому, опрацьовуючи повідомлення, редактор повинен враховувати, що в різних вікових груп реципієнтів словниковий запас (кількість слів у словнику та їх набір) є різним.

Існує дві проблеми, пов'язані з відмінностями у словниках реципієнтів.

Перша проблема полягає в тому, що словник реципієнтів змінюється залежно від їх віку. Так, психологічні дослідження встановили, що пасивний словниковий запас трирічної дитини становить у середньому близько 500, чотирирічної— 1500, п'ятирічної — 2000, шестирічної—2500, а семирічної—3000 слів¹. До 12 років словник дитини збільшується зі середньою швидкістю 1000 слів на рік², а, отже, у 12 років становить близько 8000 слів³.

Звичайно, редакторові україномовної літератури — зокрема дитячої та навчальної, особливо для початкової школи,—вкрай важливо знати, які саме слова входять у словники різних вікових груп. Проте доводиться констатувати, що такі словники в нас до цього часу відсутні. Так само не маємо списків синтаксичних конструкцій, які можуть сприймати реципієнти різних вікових груп. Відомо лише, що кількість дуг синтаксичних залежностей над будь-яким словом не повинна перевищувати⁴ 6—7. Зі сказаного можемо зробити висновок, якою повинна бути норма для опрацювання повідомлень.

• Під час опрацювання повідомлення редактор повинен вибирати словник тієї реципієнтської аудиторії, для якої воно призначене.

• Кожне слово повідомлення обов'язково повинно входити до усередненого словника обраної автором реципієнтської аудиторії.

Друга проблема полягає в тому, що навіть у спеціально обраних авторами реци-пієнтських аудиторіях, які мають більшість спільних рис (вік, соціальні особливості тощо), індивідуальні словникові запаси меншої частини реципієнтів можуть різнитися: деякі слова, наявні в усередненому реципієнтському словнику, можуть бути відсутні в індивідуальних словниках. В едитології ця проблема не має вирішення. Тому вихід залишається один: реципієнти, в яких індивідуальні словникові запаси є меншими за усереднені, повинні самостійно працювати над розширенням свого індивідуального словникового запасу.

• Під час сприймання повідомлення допустимою є ситуація, коли окремі слова пові­домлення не входять до індивідуальних словникових запасів окремих реципієнтів.