2. Основні терміни і поняття, які використовуються у страхуванні

Страхові відносини досить різноманітні. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є й застрахованим, тристоронні – між страховиком, страхувальником і застрахованим.

Специфічність категорії «страхування» породжує закономірну необхідність вираження страхових відносин за допомогою спеціальної термінології.

Суб'єкти страхування: страховик, страхувальник, застрахований.

Страховик – юридична особа (страхова компанія), що діє на підставі відповідної ліцензії беручи на себе певні зобов'язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі (на користь якої укладено договір страхування) при настанні страхового випадку.

Страхувальник – фізична або юридична особа, яка укладає договір страхування зі страховиком, сплачує страхові платежі до страхового фонду і має право одержати грошову суму при настанні страхового випадку.

Застрахований – юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування в разі настання страхового випадку. Якщо застрахований сам сплачує страхові внески, то він водночас є і страхувальником.

Об'єкт страхування – об'єкт, за яким страховик несе відповідальність. В особистому страхуванні – життя, здоров'я та працездатність громадян; у майновому страхуванні – матеріальні цінності (будівлі, врожай сільськогосподарських культур, автомашини, домашнє майно тощо).

Страховий ризик – певна подія, у разі настання якої проводиться страхування.

Страхова сума – це сума, на яку застрахований об'єкт страхування, або розмір максимальної відповідальності страховика за договором у разі настання страхового випадку.

Строк страхування – період часу, на який застраховано об'єкти страхування.

Страховий поліс (свідоцтво) – документ страхової компанії, що засвідчує факт страхування, і видається після завершення страхової угоди (укладання договору страхування), після сплати страхового внеску (разового чи першого).

Страхова оцінка – вартість майна, яка визначається з метою страхування.

Страховий платіж – плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страховий тариф – ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страховий випадок – можлива подія (стихійне лихо, нещасний випадок), при настанні якої у силу закону або договору страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування (страхову суму).

Страхова подія являє собою подію, що фактично настала, яка має бути офіційно зареєстрована.

Страхове відшкодування – це виплата страховиком застрахованому (або одержувачеві) повної чи часткової суми збитків.

Франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.

Доходи страховика – це кошти, за рахунок яких створюється необхідний страховий фонд. Доходи поділяються: на доходи від страхової діяльності – усі премії зі страхування і перестрахування; доходи від розміщення тимчасово вільних коштів як власних, так і страхових резервів.

Витрати страховика – здійснюються в процесі розподілу страхового фонду. Складаються із таких груп: витрати зі страхових операцій (собівартість страхової послуги); витрати на перестрахування.

Фінансові результати страхових операцій – це грошова оцінка результатів господарської діяльності страхової організації.