Методи виховання воїнів.

Методи виховання – це сукупність засобів педагогічного впливу на воїнів з метою формування в них необхідних якостей для виконання своїх обов'язків.

Основними методами виховання воїнів являється переконання, прикладу (особистого прикладу), вправи (тренування), заохочення та примус.

Переконання здійснюються перш за все шляхом роз'яснення. Роз'яснити значить домогтися, щоб воїни глибоко усвідомили сутність визначених питань, явищ, вміти дати їм правильну оцінку, визначити своє відношення до них.

Для того, щоб вони зрозуміли те чи інше питання, інколи необхідно роз'яснити його декілька разів і треба робити це терпляче. Щоб домогтися розуміння при роз'ясненні тих чи інших положень, треба шукати нові прийоми, добирати виразні факти.

Особливо велике значення має особистий приклад командирів. Не випадково кажуть, що виховання це перш за все правильна поведінка вихователя.

Важливе значення у вихованні особового складу має приклад кращих фахівців, майстрів військової справи. Вплив позитивного прикладу тим міцніший, чим глибше усвідомлюють воїни його суспільну цінність.

Сутність методу вправи в вихованні полягає в такій організації служби і всього життя воїнів, яка повсякденно зміцнює їх свідомість, загартовує волю, розвиває почуття, дозволяє отримати позитивний соціальний досвід, звички правильної поведінки.

Вправи по подоланню труднощів військової справи виробляють у особового складу емоційно-вольову стійкість, здібність не панікувати, не припускати боягузтва при раптовому виникненні небезпеки.

Методом вправи формуються не тільки вольові і фізичні якості воїнів але й різноманітні військово-професійні і гігієнічні звички, які більш стійкі і накладають відбиток на характер воїнів.

Метод заохочення система засобів морального та матеріального стимулювання воїнів та військових колективів, які проявили високий рівень свідомості, ретельності, ініціативи, наполегливість у виконанні військового обов'язку.

Заохочення дуже тонкий та міцний засіб виховання. В дисциплінарному статуті дано перелік заохочень, які застосовуються до рядового та сержантського складу, визначенні права начальників стосовно заохочень до підлеглих.

В застосуванні заохочень притримуються системи педагогічних вимог:

• педагогічна доцільність заохочень;

• відповідність заохочень заслугам воїнів;

• дотримання почуття міри у заохоченні;

• послідовність у застосуванні заохочень;

• сполучення моральних та матеріальних видів заохочень;

• гласність заохочення;

• безперервне підвищенні вимогливості до воїнів, які заохочуються;

• правильне формування мотивів заохочення.

Примус як метод виховання є системою дисциплінарно-педагогічних впливів на воїнів, які халатно відносяться до виконання службових обов'язків, порушують військову дисципліну і громадський порядок з метою понукати їх виконувати військовий обов'язок та виправити свою поведінку.

Використовувати примус треба після того, якщо всі інші засоби впливу не дали бажаного результату, або якщо обставини вимагають негайно змінити поведінку людини, примусити її діяти у відповідності з суспільними інтересами.

Дисциплінарний статут наділяє командирів правами накладати на порушників статутного порядку дисциплінарні стягнення.

Накладання справедливого стягнення на одного воїна попереджує вчини інших військовослужбовців. Відсутність стягнення за порушення військової дисципліни веде до безвідповідальності, розпусти в поведінці, негативно впливає на життя і боєздатність всього військового колективу.

Між усіма методами виховання існує взаємозв'язок. Успіх у виховній роботі досягається не захопленням яким-небудь одним методом, прийомом, а творчим застосуванням усіх методів, засобів, форм виховання в їх логічному взаємозв'язку.

Виховна робота в підрозділі ґрунтується на комплексному та системному підході, що означає не тільки органічне поєднання й творче використання різних форм і методів морально-психологічного впливу на особовий склад, а й соціально-психологічну комплексність та активну участь командирів-начальників усіх родів у виховній роботі, забезпечення єдності навчання, організаторські соціально-психологічні та виховні роботи, безперервність і проведення безпосередньо у підрозділі грамотне планування, яке не припускає шаблону, формалізму, механічного набору заходів.

Планування в підрозділі здійснює його командир, який складає план на кожний місяць, а також на час тактичних питань і виконання учбово-бойових завдань.