17. Криза легітимності.

Легітимність має властивість змінювати характер і ступінь підтримки влади та її інститутів. Легітимність влади на якихось етапах її існування може зростати, на якихось — падати. У зв'язку з цим можна говорити про кризу легітимності. Якщо мислити логічно – то кризою легітимності можна назвати втрату владою довіри та суспільного визнання, тобто процес втрати легітимності.

Криза легітимності — зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій. Вона свідчить про те, що політична влада не здатна переконати суспільство в необхідності і оптимальному функціонуванні існуючих державних інститутів і влад.

У сучасних умовах суспільно-політичного розвитку кризи легітимності спричинені нездатністю органів влади здійснювати свої функції, нелегітимних формами насилля над людьми, неспроможністю уряду адаптуватися до динамічної зміни умов суспільного розвитку, руйнуванням конституційного порядку, розривом між конституційними нормами та практикою їхнього втілення, відсутністю серйозних структурних змін.

Криза легітимності – типове явище для різноманітних перебудовчих, перехідних та революційних періодів: стара влада, втративши контроль за перебігом подій, не розглядається більше як охоронець важливих суспільних вартостей. Будь-яка передреволюційна чи революційна ситуація є наслідком кризи легітимності влади.

Найважливіші ознаки падіння легітимності влади:

• ріст ступеня примусу;

• обмеження прав і свобод;

• заборона політичних партій і незалежної преси;

• ріст корумпованої всіх інститутів влади, їхнє зрощування із кримінальними структурами;

• низька економічна ефективність влади.

Остання ознака — найбільш істотний показник делегітимації влади.

Легітимність влади може заперечуватися її супротивниками як відкрито, так і потай. Крайньою крапкою падіння легітимності влади є революції, державні перевороти.

В якості основних шляхів і засобів виходу з кризисних ситуацій для держави, де цінується думка громадськості, можна назвати такі:

• підтримка постійних контактів з населенням;

• проведення роз'яснювальної роботи щодо своїх цілей;

• посилення ролі правових методів досягнення цілей та постійного оновлення законодавства;

• врівноваженість гілок влади;

• виконання правил політичної гри без ущемлення інтересів сил, які беруть у ній участь;

• організація контролю з боку організованої громадськості за різними рівнями державної влади;

• зміцнення демократичних цінностей у суспільстві;

• подолання правового нігілізму населення тощо.

• Піднесення національного духу, формування почуття національної, державної вартості, значущості, патріотизму.

• Задоволення соціально-економічних потреб населення.

18. Поняття і ознаки політичної еліти.

В будь-якому суспільстві існує і повинне існувати меншина населення, яке ухвалює найважливіші рішення в суспільстві і править більшістю. Ця меншість, що здійснює функції управління, володіє специфічними особовими особливостями і професійними якостями, що допомагають перебувати при владі і утримувати її. Цей особливий прошарок людей називають правлячою або політичною елітою.

Політичною елітою є правляча верства суспільства, що має владу, авторитет, багатство. Під політичною елітою можуть розумітися, наприклад, правляча каста, середньовічна аристократія, правлячий клас Нового часу, елітні групи сучасного суспільства. Всі ці прошарки розрізняються за своїм походженням, способам і джерелам рекрутування, способу життя, проте мають і ряд фундаментальних загальних ознак - займають привілейоване положення в суспільстві, мають більш високий рівень життя, а головне - контролюють основні важелі влади.

Люди, що входять в еліту, займають керівні посади в державі, політичних партіях, громадських організаціях. Політична еліта виробляє й здійснює стратегію суспільного розвитку, визначає основні параметри внутрішньої й зовнішньої політики держави.

Еліта повинна формуватися із кращих у професійному й моральному відношенні представників народу. Національні інтереси повинні стояти в центрі діяльності політичного керівництва держави. Склад політичної еліти повинен постійно поповнюватися й обновлятися за рахунок людей з різних верств суспільства, що виявили певні організаторські здібності, глибокі знання, професіоналізм, високі моральні риси. Процес формування політичної еліти повинен вестися демократичним шляхом.

Від ступеня компетентності, професіоналізму, авторитету вищих державних діячів значною мірою залежить правильність напрямку політичного й економічного розвитку суспільства, діючого функціонування його політичної системи.

Політична еліта – це привілейована група, яка займає керівні позиції у владних структурах і безпосередньо бере участь в ухваленні рішень, зв'язаних з використанням влади.

Політична еліта має такі характерні риси(ознаки):

• високі розумові здібності (талант);

• наявність організаторських нахилів;

• надзвичайне становище у суспільстві з правом висування основних політичних лідерів держави;

• безпосередня участь у здійсненні влади;

• значний вплив на інші групи;

• право на привілеї;

• високий соціальний статус;

• невелика за чисельністю, самодостатня група.

• психологія вищості, тверді переконання;

• власна ідеологія;

• доступ до закритої інформації та високої культури;

• в здатність до самопожертви заради збереження влади.

Причини утворення еліти:

• суспільство, як всі складно організовані системи, потребує професійної управлінської дії, що викликає необхідність в розподілі праці на керівниках і керованих;

• необхідні люди, що володіють спеціальним знаннями, навиками, досвідом, здатні здійснювати управлінські функції;

• політична нерівність в суспільстві, обумовлене нерівністю психічних, соціальних і інших умов, створює різні можливості займатися політикою для різних соціальних груп і індивідів;

• управлінська праця високо оцінюється і стимулюється в суспільстві, а близькість до влади відкриває широкі можливості для реалізації індивідуальних потреб. Це примушує багато людей прагнути у владні інститути;

• пасивність широких верств населення, які, займаючись рішенням власних повсякденних проблем, звичайно вважають за краще триматися далі від політики.

Широку підтримку народу правлячий клас може одержати лише в тому випадку, якщо проведена ним політика відповідає національним інтересам держави й суспільства, а не використовується для одержання привілеїв і матеріальних цінностей. Разом з тим політична еліта – це не просто група конкретних осіб, що мають владу, а соціальна група, що сформувалася внаслідок особливого соціального відбору.

Отже, правляча еліта – це високоорганізована, згуртована соціальна група з вищих верств суспільства, підготовлена до виконання управлінських функцій, яка займає керівне положення в державі, приймає владні рішення й визначає стратегію її розвитку.

У структуру правлячої еліти входять політична, економічна, адміністративна, поліцейська, духовна еліти. Політична еліта контролює у своїх руках державну владу. У неї входять вищі державні чиновники – керівники виконавчих, законодавчих і судових органів влади, дипломатичний корпус, міністри, керівники політичних партій. Це вищий склад політичної еліти. Середня частина політичної еліти складається з губернаторів, депутатів парламенту. Нижчий склад утворюють політичні діячі місцевих органів влади.

Адміністративна еліта – це вища верства державних службовців міністерств, відомств та інших органів державного управління. Фактично – це апарат влади, через який політична еліта керує державою.

Економічна еліта – це частина правлячої еліти, яка контролює головні економічні ресурси суспільства: великі власники, можновладці і провідні менеджери фінансово-промислових корпорацій тощо. Вони виступають найбільш відчутною групою тиску на владу, використовуючи для цього як безпосередні контакти з політиками, так і підконтрольні собі ЗМІ і гроші, направлені на фінансування партій і виборчих компаній;

Військова еліта – ця еліта складається з керівників міністерств оборони, внутрішніх справ, державної безпеки, різних спецслужб. Вплив на владу визначається концентрацією в її руках значної кількості засобів знищення і людей, готових за першим наказом їх використати, а також мірою мілітаризму самого суспільства;

Культурно-ідеологічна еліта – духовна еліта включає керівників і видатних діячів засобів масової інформації, діячів культури, науки, представники мас-медіа, що формують ідеологію суспільства і свідомість мас;

Власне політична еліта – включає в себе керівників держави, членів уряду, депутатів законодавчого органу, тобто тих, хто безпосередньо приймає політичні рішення на державному рівні. У більш широких трактуваннях до неї відносять і політичні фігури середньої ланки, значущі для регіональної політики.

Всі зазначені складові частини правлячої еліти тісно взаємодіють між собою й становлять внутрішньо однорідну, привілейовану й пануючу в суспільстві групу правлячого класу.

Основні функції політичної еліти. Політична еліта як найактивніша, компетентна і впливова частина суспільства грає ключову роль в політичному процесі. Вона бере участь в розробці і ухваленні стратегічних рішень і керує їх реалізацією, визначає напрями суспільного розвитку, формує оборонну політику країни, представляє країну на міжнародній арені. Еліти також грають основну роль у виробленні тієї або іншої ідеології або політичної течії, у формуванні громадської думки і в мобілізації мас для участі в політичних акціях і рухах.

Ефективність діяльності політичної еліти визначають за такими критеріями:

- досягнутий рівень прогресу та добробуту народу;

- політична стабільність суспільства;

- забезпечення міцної національної безпеки;

- утримання оптимального співвідношення між громадянським суспільством і державою.