16. Легітимність політичної влади. Підстави легітимності.

Визнання суспільством законності, правомірності, справедливості офіційної влади позначається в політології поняттям легітимність. Дане поняття вказує на суспільне визнання влади, на те, що суспільство, народ довіряє їй і підтримує її, а не на правове, юридичне закріплення політичної влади у відповідних державних документах.

Прагнення людини до влади, виконання владних функцій викликає у багатьох людей негативну реакцію також і через силові методи й засоби управління та діяльності бюрократичних структур і посадових осіб, які частіше реалізують власні інтереси, ніж інтереси народу, хоча видають себе за піклувальників про загальне благо. Примусовий характер політичної влади, негативний відтинок у сприйнятті її суспільною свідомістю породжують проблему легітимності влади.

Легітимність є найважливішою умовою функціонування влади. Сьогодні під легітимністю трактується необхідний мінімум довіри між правлячими й керованими. В легітимності відображається ставлення громади до влади, її можна визначити як стан влади, коли вона визнається більшістю народу законною і справедливою. Легітимність утверджує політику й владу, пояснює й виправдовує політичні рішення й створення політичних структур, їх зміну й відновлення тощо. Вона покликана забезпечувати покору, згоду, політичну участь без примусу, а якщо вона не досягається – виправдання такого примусу, використання сили й інших засобів, якими володіє влада.

Легітимність політичної влади — це стан, коли право чинність даної влади визнають суспільство і міжнародне співтовариство; це форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою.

Поступово склалося розуміння легітимності політичної влади як переконання підвладних і світового співтовариства в її правомірності, як визнання існуючої влади. Об’єктами легітимності є органи державної влади, управлінські структури, вищі посадові особи, політичні еліти в цілому, правові норми.

Основними джерелами легітимності є три основні суб'єкти: населення, уряд і зовнішньополітичні структури.

Процес визнання влади правочинною, утвердження її легітимності називають легітимацією. Підстави легітимації, тобто умови, за яких народ готовий визнати владу, мають історичний характер: 1) успадкування влади главою держави від своїх предків; 2) у давні часи, перемігша у війні, держава-завойовник могла розраховувати на визнання її влади над приєднаною територією правочинною; 3) у сучасних демократичних державах підставою легітимації вважається обрання, владних структур народом.

У сучасному суспільстві вироблені різноманітні засоби легітимації влади: політичні, ідеологічні, економічні і т. д. До політичних засобів належать, насамперед, пошук підтримки у народу, розширення соціальної бази влади. Важливим інструментом цієї форми легітимації є демократизація громадського життя, розширення участі громадян у керуванні.

Найдієвішим засобом легітимації влади є успішне здійснення державної політики й економічних програм, стійке зростання доходів населення й рівня життя у цілому.

Ознаки легітимності політичної влади

1. Згідно з ліберально-демократичною позицією легітимною потрібно визнавати тільки ту владу, яка сформована в результаті демократичних процедур. Влада, встановлена насильницьким шляхом, не визнається легітимною.

2. Згідно з позицією політичного реалізму легітимність влади полягає не стільки у законності й демократизмі її встановлення, скільки в її здатності оволодіти складною ситуацією в країні, підтримувати в суспільстві стабільність. А це означає, що встановлена незаконним шляхом, наприклад у результаті революції чи воєнного перевороту, влада внаслідок її ефективності з часом може бути визнана громадянами та світовим співтовариством правомірною, тобто стати легітимною. Легітимність:

• пов'язана з обгрунтовуванням правомірності тих рішень, які приймає влада, і добровільності їх виконання населенням;

• є найважливішою ознакою демократичної влади, визнання її не тільки громадянами, але і світовою спільнотою (тому навіть авторитарні режими прагнуть забезпечити собі певні ознаки легітимності - виборність, народне представництво та ін.);

• своєрідний символ віри, уявлення, яке присутнє в свідомості громадян, і означає переконаність людей в тому, що влада має право ухвалювати рішення, обов'язкові для виконання. Подібне пояснення принципу легітимності дав М.Вебер, який включив в неї два положення: 1) визнання влади правителів і 2) обов’язок керованих підкорятися їй.

Легітимність може досягатися різними способами. Виходячи з того, що різні типи владарювання добиваються авторитету за допомогою різних ресурсів, М.Вебер запропонував виділити три ідеальні типи легітимності влади: традиційний, харизматичний і раціонально-легальний. В основу такої класифікації він поклав мотив підкорення.

— традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією;

— харизматичний, оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесноти володаря і створеної або отриманої ним влади;

— раціональний (легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур, на визнанні добровільно встановлених юридичних норм, що регулюють відносини владарювання і підкорення.

Нині легітимність вважається обов’язковою ознакою цивілізованої влади, визнання громадянським суспільством у кожній країні та світовим співтовариством її правомірності. Звичайно, легітимність зовсім не означає, що всі громадяни сприймають дану владу. В будь-якому суспільстві є опозиція здійснюваному політичному курсові, а також різного роду правопорушники та анархісти, що не ладнають із законом та владою. Легітимність влади означає прийняття її основною частиною суспільства. Такий стан передбачає визнання права суб’єктів влади встановлювати загальнообов’язкові правила поведінки, приймати закони та видавати розпорядження, а також високу правову культуру громадян.