1. Поняття та функції політики. Співвідношення політики й моралі.

Політика є особливим видом діяльності людей, пов’язаним з організацією всього процесу соціального життя. Це така сфера, яка вирізняється, перш за все, публічним характером. У сфері публічних (політичних) відносин люди виступають у певних ролях – громадян, депутатів, членів партій, президентів, також публічні відносини відзначаються ієрархічним характером, тобто характером панування – підкорення, вони є владними.

Отже, політика здійснюється з приводу і для досягнення влади. За М.Вебером, політика “прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади, будь то між державами, будь то всередині держави між групами людей, які вона в собі містить... хто займається політикою, той прагне до влади: або влади як засобу, підкореному іншим цілям( ідеальним чи егоїстичним), або ж до влади «ради неї самої», щоб насолоджуватися відчуттям престижу, яке вона дає.”

У політології виокремлюють різноманітні функції політики:

• задоволення владно значущих інтересів усіх груп і верств суспільства;

• раціоналізація конфліктів і протиріч, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу громадян і держави;

• примус в інтересах окремих верств населення або всього суспільства в цілому;

• інтеграція різних верств населення за рахунок підпорядкування їхніх інтересів інтересам усього суспільства;

• соціалізація особистості (включення її у складний світ суспільних відносин);

• забезпечення послідовності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і самої людини.

Мораль – одна з форм суспільної свідомості і його реалізації на практиці, яка стверджує суспільно необхідний тип поведінки людей. На відміну від правових норм, дотримання яких підтримується і контролюється державними органами, норми моралі спираються на громадську думку і вплив, на переконання, традиції і звички. Мораль - це складова частина індивідуального світогляду, вона багато в чому визначає для особистості картину соціально-політичного світу.

Спільне між політикою і мораллю полягає в тому, що вони відносяться до найбільш ранніх регуляторів суспільного життя, до сфери соціального вибору, в силу чого рухливі і мінливі; є регуляторами поведінки людей.

Багато імперативи моралі носять характер ідеалів, з якими слід погоджувати свої дії; вона оцінює суб'єктивне, внутрішнє переживання вчинків. Політика ж більш «приземлена» і цілеспрямована, тобто орієнтована на досягнення певних цілей, результатів. Важливою особливістю політики є її опора на силу, використання примусових санкцій за невиконання вимог. Мораль же спирається головним чином на «санкції» совісті.

Виділяються наступні підходи до взаємин політики і моралі:

• моралізаторський підхід - означає, що політика повинна мати не тільки високоморальні мети (загальне благо, справедливість), але і за будь-яких обставин не порушувати моральні принципи (правдивість, доброзичливість до людей, чесність) використовуючи при цьому лише морально допустимі засоби;

• ціннісно-нейтральний підхід - ігнорування політикою моральних цінностей. Такий підхід робить її аморальною. У деяких роботах (Н. Макіавеллі та ін) описані способи формування твердої державної влади за принципом «мета виправдовує засоби»;

• компромісний підхід - переважає серед багатьох вчених і моральних політиків. Він виходить з визнання необхідності врахування моральних норм у політиці, враховуючи специфіку останньої.

У сучасному світі центральними напрямками інституалізації моральних вимог до політики є дотримання прав людини, соціальна спрямованість політики, утвердження демократичних принципів життєдіяльності, зміцнення правових засад суспільства.