1.1 . Тлумачення - роз'яснення правових норм.

“Роз'яснення норм права - це вказівки чи рекомендації, спрямовані на розкриття дійсного змісту норм”. Результати інтелектуально-вольової діяльності об’єктивізують у виді акта роз'яснення, а від суб'єкта і форми тлумачення буде залежати значимість такого роз'яснення, його юридична обов'язковість.

Акт тлумачення - це акт, що роз'ясняє як варто розуміти і застосовувати на практиці які-небудь правові норми.[6. 455c.] У залежності від приведених вище обставин ці акти тлумачення поділяють на два основних види:

- офіційне тлумачення;

- неофіційне тлумачення;

Офіційне тлумачення (легальне) норм права, є акт роз'яснення правової норми, що виходить державно-владного органа й обов'язковий для всіх суб'єктів, відносини між який регулюються нормою, що роз'ясняється.[3. 267c.]

В Україні офіційним тлумаченням права займаються:

- вищі представницькі органи;

- Верховна Рада;

- окремі міністерства;

- державні комітети;

- Вищий суд України;

- генеральний прокурор України;

- Вищий арбітражний суд України;

- Кабінет Міністрів України.

Виділяють дві основних ознаки актів офіційного тлумачення:

- приналежність його уповноваженим органам;

- юридичні наслідки, що випливають з державних указівок, що містяться в роз'ясненні.

Крім того, офіційне тлумачення характеризується ще і формою, порядком здійснення.

Форма в основному представляється в письмовому виді (тобто як нормативний документ), у той же час відомі випадки усного тлумачення. До цього відноситься роз'яснення прав і обов'язків учасникам карного чи цивільного процесу з боку суду. Аналогічне за значенням має усне тлумачення, здійснюване посадовими особами під час прийому відвідувачів по юридичних питаннях (прийом громадян працівниками суду, прокуратури).

Поняття право пояснювального процесу (у рамках якого і формується акт тлумачення) містить у собі порядок здійснення офіційного тлумачення.[2. 233c.] Причому цей порядок багато в чому визначає правопояснювальний процес. “Правовопояснювальний процес як сукупність визначених стадій формулювання офіційного роз'яснення розкриває питання про причини і порядок видання акта тлумачення, особливостях його регулюючого впливу на суспільні відносини.”.

Офіційне тлумачення поділяється за принципом юридичних наслідків на нормативне і казуальне.

Офіційне тлумачення характеризується загальобов'язковістю для всіх осіб і органів, що роблять тлумачення, і поширюється на усі випадки, передбачені тлумаченої нормою, забезпечуючи тим самим однаковість і правильне проведення в життя її вимог.[15. 348c.] (Наприклад, “Постанови пленуму Верховного Суду України”). У загальному нормативному тлумаченню піддаються акти, що з погляду компетентного органа мають потребу в додатковому роз'ясненні в силу утруднень, що виявилися, неправильної чи суперечливої практики їхнього чи застосування в силу інших причин (роз'яснення звичайно зв'язані з аналізом значного числа справ відповідних категорій). Нормативні роз'яснення цілком повторюють долю тлумачного акта.

Різновидом офіційного нормативного тлумачення є аутенічне, що представляє собою роз'яснення норми органом раніше що установили. Воно логічно випливає з компетенції органа, що видає норми права , і може застосовуватися неодноразово.

Щодо того, чи вважати не вважати аутенічне тлумачення нормативним актом....

У радянській літературі був розповсюджений погляд на аутенічне тлумачення, як на інтерпретаційні акти діючого законодавства. Крім цього погляду існував і такий, що аутенічні акти є акти нормо творення, а не тлумачення.

У сучасних працях говориться про те, що більш правильно розглядати аутенічні акти як акти тлумачення. Це підтверджується тим, що тлумачена норма існує в якості основний поряд з інтерпретаційним актом, що носить лише допоміжний характер. Іншим різновидом нормативного тлумачення вважають роз'яснення норми особливими органами в силу представлених чи постійних спеціальних чи разових повноважень. Обов'язковість даного роз'яснення обмежується юрисдикцією органа, що дає тлумачення.

Наступним видом офіційного тлумачення є тлумачення стосовно до конкретного випадку. З цього визначення ясно, чому цей вид тлумачення назвали казуальним. Особливістю казуального тлумачення є те, що воно обов'язково тільки у відношенні осіб, для яких воно робиться, має через конкретні обставини і його не можна поширювати на інші аналогічні випадки. (“Розходження між казуальним і нормативним тлумаченням виражається в різних широті впливу на суспільні відносини”). Найбільше часто казуальне тлумачення виступає у виді мотивувальної частини правозастосовуючого акта. Наприклад, у судових рішеннях, вироках, правозастосовуючих актах міністерств.

“Неофіційне тлумачення - це роз'яснення, що не мають формального, юридично обов'язкового значення, тобто позбавлені юридичні чинності”[4 388c.]. Іншими словами неофіційне тлумачення не породжує юридичних наслідків, а виходить, може бути зроблено будь-якими особами. Звичайно це вчені, адвокати й ін. Значення неофіційного тлумачення визначається авторитетом суб'єктів, їхньою кваліфікованістю і переконливістю форм, у якій представлене тлумачення. Не володіючи юридичною чинністю, неофіційне тлумачення, однак, має визначений вплив на правосвідомість і поводження конкретних суб'єктів.

Неофіційне тлумачення розділяється на доктринальне і повсякденне. (С.С. Алексєєв виділяє ще і спеціальне компетентне тлумачення, що, по-моєму думці, є те саме, що і доктринальне тлумачення).

Доктринальне тлумачення здійснюється висококваліфікованими фахівцями, юристами практиками і має науковий характер. Такі роз'яснення відіграють важливу роль у виробленні єдності розуміння і застосування правових норм.

Повсякденне тлумачення виражається в з'ясуванні і роз'ясненні права людьми, що не мають спеціальних юридичних знань. Це тлумачення ґрунтується на життєвому досвіді, даних повсякденного життя, масового свідомості. Сутність повсякденного тлумачення укладається в тім, що тлумачення дається в зв'язку з правозастосовуючою діяльністю. Роль даного тлумачення в даний час росте в зв'язку демократизацією суспільства, залученням його до керування державою (наприклад, до рішення юридичних справ як присяжних засідателів).

Підводячи підсумок по даному питанню, потрібно відзначити велике значення для правильної й ефективної роботи правозастовача знань основних видів тлумачення норм права. Уміння відрізняти, систематизувати і використовувати різні інтерпретаційні акти є однією з умов успішної діяльності при кваліфікації поводження суб'єктів права, правильній юридичній оцінці вчинків людини, складанні юридично аргументованих процесуальних актів і узагальнень правоохоронної практики. Цьому повинна передувати повсякденні робота з виявлення, аналізу і систематизації різного роду роз'яснень.