3. Економічна, соціальна, політична і духовна підсистеми суспільства, їхній взаємозв'язок та взаємозалежність

Як природно-історична цілісна система, суспільство являє собою конкретну цивілізацію, що відрізняється певним рівнем розвитку економічної, соціальної, політичної й духовної сфер. Сутність цивілізації визначається нормативною базою, яка регулює суспільно зна­чиму діяльність у кожній з цих сфер. Можна сказати, що цивілізація являє собою систему відносин, закріплених у праві, традиціях, способах ділової та побутової поведінки, що утворюють механізм, гаран­туючи функціональну стабільність суспільства.

Кожна із суспільних сфер діяльності виконує певні функції: еко­номічна - функцію матеріального виробництва, соціальна - соціалізації, політична - соціального управління або контролю як його елемента, духовна - духовного відтворення. їх розвиток і функціонування відбувається на основі складних соціально значимих технологій. Такі технології охоплюють не тільки сфери матеріального виробництва, а й владу, військову справу, промисловість, сільське господарство, транспорт, інтелектуальну діяльність. Таким чином, цивілізація виникає завдяки особливій соціогенній функції технології. Саме технологія створює, породжує й конструює адекватне їй нормативно-регулятивне середовище спілкування, в якому живуть і розвиваються всі сфери життєдіяльності суспільства.

Розглядаючи суспільство як систему, соціологічна теорія виділяє в ньому соціетальні підсистеми до яких і відносяться економічна, політична, соціальна й духовна сфери. Кожна з цих сфер відрізняється певною структурою, тобто сукупністю так чи інакше зв'язаних елементів. Соціетальні підсистеми суспільства утворюють ієрархічну залежність, в якій економічна підсистема в кінцевому результаті є визначаючою. Вона складає суть базису, що визначає характер цивілізації. Соціальна, політична і духовна підсистеми є похідні від економічної. Отже, з точки зору визначаючого, причинно-наслідкового зв'язку, соціетальні підсистеми розташовуються в такій послідовності: 1) економічна, 2) соціальна, 3) політична, 4) духовна (ідеологічна). Звідси витікає, що від економічного потенціалу залежить рівень розвитку соціальної сфери, у свою чергу ці дві підсистеми суттєво впливають на політичне життя, а стан духовної сфери визначається дією всіх попередніх. Упевнитись в цьому неважко, якщо проаналізувати економічний, політичний, соціальний і духовний стан українського суспільства за останні 10 років.

Ще за часів перебування України в складі СРСР намітилась тенденція до спаду виробництва. Прийнята в червні 1990 р. Декларація про незалежність і подальший вихід республіки з Радянського Союзу не могли раптом змінити хід економічних процесів. Після груд­ня 1991 р. почалася нова фаза економічної кризи, що призвела до обвального падіння об'ємів виробництва, небаченої раніше у світовій історії інфляції та стрімкого збіднення більшої частини населення. За 1991-1993 роки вироблений національний продукт скоротився на 39 відсотків. Для порівняння наведемо такі дані: за роки великої депресії (1929-1932) спад виробництва у США не перевищував 25 відсотків, а в СРСР у період другої світової війни нижня відмітка падіння суспільного виробництва склала ЗО відсотків.

Під тиском соціальних причин Уряд України вимушений був неодноразово піднімати оптові ціни на продукцію базових галузей виробництва, що створювало можливості для забезпечення росту заробітної плати в цій сфері. Але в той час як заробітна плата в промисловості зростала, об'єми продукції, що вироблялась скорочува­лись. Наприклад, тільки за перше півріччя 1992 р. середньомісячна заробітна плата в 11,4 рази, а об'єми виробленої продукції скоротились. (порівняно з відповідним періодом 1991 р.) на 12,3 проценти.

На фоні швидкого зростання доходів у виробничій сфері уряд не міг не піти на суттєве підвищення заробітної плати працівникам бюджетних організацій. В результаті цього, темпи зростання доходів стали випереджувати темпи зростання грошових витрат, що викликало незадоволеність попиту і товарний дефіцит. Наслідком такої політики стала гіперінфляція, яка призвела до різкого зниження реальних доходів більшості населення.

В цьому зв'язку, в соціальних процесах, що мали місце в українському суспільстві в першій половині 90-х років спостерігались три основних тенденції.

Перша тенденція. Рівень освіти, компетентність і досвід перестали забезпечувати статусну стабільність та безпеку більшості громадян, які не в змозі уникнути зниження життєвого рівня й стандартів споживлення.

Друга тенденція. Досить швидке формування прошарку індивідів, які процвітають навіть в умовах економічної кризи. Цей прошарок не однорідний за своїм статусом, сферами зайнятості, професіями індивідів, джерелами їхніх доходів і т.д. Ознаками даного прошарку є матеріальна забезпеченість і здатність задовольняти найрізноманітніші потреби. Сюди належать 2.1 відсотки громадян, що жили ні в чому собі не відмовляючи.

Третя тенденція. Досить повільне зростання спільноти приватних і колективних власників засобів виробництва.

Отже, можна сказати, що в ті часи в Україні відбувалося розшарування суспільства не за професійними ознаками, а в межах кожної спеціальності за ознакою здатності використати ситуацію для підви­щення свого статусу. Більш компетентні й активні працівники змінювали свою професію, знаходили додатковий заробіток, намагались не допустити зниження рівня життя. Інші розраховували на допомогу та захист, культивуючи при цьому патерналістські настрої й очікування. В результаті цього в суспільстві склалася ситуація, яку відрізняє наявність незначного прошарку «верхів», величезної маси «низів» між якими розташувався тонкий прошарок тих, кому вдалося підтримати стабільність статусу (своєрідний ембріон «середнього класу»).

Подібна ситуація таїла в собі дві небезпеки. По-перше, це небезпека зростання соціальної напруги, що закономірно виникає у бінарній структурі. По-друге, первинне накопичення капіталу в умовах спотворених ринкових відносин у цілому створювало умови для відповідного зростання «вищого» класу, але тут була своя специфіка, яка визначалась тодішнім характером накопичення капіталу. Це були переважно торгові угоди, валютні та біржові операції, що гарантують сотні процентів прибутку. Ніякі вклади у виробництво не дають такого ефекту. Тому «нові багаті» спочатку були мало, або зовсім не зв'язані з виробництвом. Висока норма прибутку у торгівлі і бізнесі стала і причиною, і наслідком інфляції. Така ситуація продовжувалась до тих пір, поки підприємці не пішли у промисловість і сільське господарство. Реформи, хоча і повільні та обережні, направлені на приватизацію промислових підприємств, заохочення розвитку фермерських господарств зразу ж дали відчутні результати. У другій половині 90-х років була призупинена стрімка інфляція і курс національної валюти - гривні тривалий час залишався незмінний. У 2000 р. вперше за роки незалежності був досягнутий приріст виробництва у ведучих галузях народного господарства. Це дало можливість значно скоротити заборгованість по виплаті зарплат і пенсій різним категоріям населення, підвищити мінімальний рівень зарплат і пенсій. Усе це значно пом'якшило соціальну напругу в країні.

Отже, криза в економіці спочатку викликала в соціальній сфері явища, які призвели до падіння рівня життя більшості населення України та різкої поляризації суспільства, що відбилося на політичій сфері. В політиці, як відомо, проявляються інтереси різних класів і соціальних груп, що породжуються їхнім економічним становищем і місцем у соціальній структурі. Так, абсолютне зубожіння частини населення України знайшло своє відображення в політиці недовіри до владних структур, політичних партій і рухів. Особливо чітко це явище просліджується під час виборчих кампаній, коли одна частина люмпенізованого населення бойкотує вибори, а інша, переважно люди старшого віку, віддають свої голоси за кандидатів, які мислять категоріями вчорашнього дня.

Показником відображення економічної кризи в сфері політики є і криза влади, що проявляється в різних варіантах.

По-перше, в крайній неефективності всіх гілок влади. Більшість законів, що приймаються Верховною радою не працюють. Судова влада діє не завжди оперативно в умовах криміналізації деяких сфер суспільного життя.

По-друге, в неузгодженості та суперечливості різних гілок влади та їх внутрішньої організації. Останнє, насамперед, відноситься до Верховної Ради, де немає стійкої більшості, що зумовлює недостат­ню результативність цього органу.

По-третє, у недостатньому авторитеті місцевих органів влади серед трудових колективів і громадян, у їхньому слабкому впливові на ситуацію в регіонах.

Кризові фактори, які мали місце в економіці, соціальній сфері та політиці відбивались на духовному житті суспільства. Подібно до спаду виробництва, в духовній сфері спостерігається падіння моралі, зростання бездуховності, все більше і більше людей духовно зламувались, декласовувались.

Отже, економічна криза стала поштовхом для своєрідної ланцюгової реакції, в результаті чого на середину 90-х років негативні яви­ща розповсюдились на соціальну .політичну і духовну підсистеми українського суспільства, що підтверджує конкретну послідовність у їхній взаємодії. Але діалектика взаємозалежності соціетальних підсистем має свої особливості і в тому плані, що кожна з наступних підсистем здійснює зворотній вплив на попередні. Соціальний детермінізм Саме і відрізняється від економічного тим, що він враховує вплив не тільки економічної підсистеми а й інших. Соціальний детермінізм означає зумовленість будь-якого соціального явища або процесу всією Сукупністю суспільних відносин, носіями яких є реально діючі люди, а не тільки економічні відносини, хоча останні і є визначними.

Зворотний вплив соціетальних систем добре просліджується на прикладах взаємодії політики з іншими сферами життєдіяльності суспільства. Як зазначалось раніше, політична сфера життя суспільства визначається економічною підсистемою. Вона ж залежить від характеру, стану та рівня розвитку соціальної сфери. В той же час політика здійснює і зворотний вплив. Вона сприяє (або заважає) реа­лізації певних економічних і соціальних завдань, ставлячи тим самим їх здійснення в залежність від політичних рішень та акцій. В даному випадку політика в певній мірі очолює економіку.

Діалектика економіки і політики може розглядатись і в більш широкому плані. Якщо економіка відіграє визначну роль у житті суспільства, то політика - вирішальну. В економічній сфері формується сукупність найрізноманітніших внутрішньо суперечливих можливостей розвитку, вибір і реалізація яких вирішальним чином залежить від політики. Так, наприклад, проблемою політичного процесу в українському суспільстві у 90-х роках, яка стримувала економічний і соціальний розвиток, був недостатній рівень розвитку політичних інститутів, в першу чергу таких, як політичні партії та рухи.

Вплив політики на інші підсистеми суспільства чітко проявляється і в формуванні ідеології. Власне ідеологічна діяльність, тобто розробка різних теоретичних ідей, концепцій та програм, своєрідне тлумачення явищ і процесів, цілеспрямована обробка свідомості громадян різними політичними партіями, виникли разом з появою перших політичних інститутів. До речі, ідеологічне забезпечення діяльності останніх протягом тривалого часу здійснювалось саме в рамках цих інститутів, виступаючи при цьому аспектом, частиною механізму політичного управління. Це проявляється у тому, що політики досить часто виконували і функції ідеологів. Звісно, такі історичні факти не в повній мірі є основою для ототожнюваний політичної і ідеологічної діяльності, заперечення відносної "само­стійності останньої, її можливості впливати на інші підсистеми, в тому числі і на політику. Ми бачимо, що в ті моменти, коли певні сили починають висовувати лозунги типу «Нація понад усе», «Україна тільки для українців» і т.д., як правило, зростає дестабілізація політич­ної обстановки в країні. Все це, а тим більш конкретні дії, можуть викликати в суспільстві вибух, який, подібно до ядерного, буде не менш небезпечний за своїми соціальними наслідками, ніж Чорно­бильська катастрофа.

Таким чином, суспільство як соціальна система являє собою феномен чи процес, що складається із якісно визначеної сукупності систем меншого рівня складності, які перебувають у взаємозв'язку і відносинах, що складають єдине ціле. Існує складна ієрархія соціаль­них систем. Найбільшою з них є суспільство в цілому. Його найважливішими підсистемами виступають економічна, політична, соціальна і духовна підсистеми, діалектичний зв'язок між якими визначає їхню взаємозалежність та взаємовплив.