Економічна політика

Економічна політика народжується разом з державою, покли­каною забезпечити захист інтересів різних соціальних спільно­стей. Економічна політика — поведінка держави в сфері еконо­міки країни. Отже, економічна політика, що здійснюється державою, урядом,— система прак­тичних заходів у сфері управління економікою, з надання еконо­мічним процесам спрямованості відповідно до мети, завдань та інтересів країни. Економічна політика виконує переважно практичну, нормативну функцію. Зрозуміло, взаємозв'язок економіки і полі­тики глибше, аніж той, що здійснюють функції.

Визначальними суперечностями економіка — політика ви­ступає економіка. Економіка первинна, визначає напрям діяльно­сті політичних інститутів: уряду, політичних партій, громадських організацій. Економіка — сукупність економічних інтересів суб'єктів господарської діяльності. Суб'єкти господарювання структуруються в різні соціальні спільності зі своїми, специфіч­ними тільки властивими спільності інтересами, переважно еко­номічними. За будь-якою дією— індивідуальною чи суспільно значимою — стоять інтереси. Відстоювати їх в умовах плюраліс­тичного суспільства потрібні відповідні організаційні форми — політичні партії, політичні рухи, громадські організації, що ви­ступають виразниками інтересів класів і соціальних спільностей. Не може бути політичної партії, що виражає інтереси народу. Народ — занадто абстрактне поняття. В умовах вільної економі­ки і найманої праці, одні соціальні спільності більш, а інші менш здатні збільшувати і відстоювати свої інтереси. І хоча у відкри­тому суспільстві суперечності інтересів все-таки не стають анта­гоністичними, та іноді можуть проявлятися досить гостро. Арбіт­ром, що утримує протиборство соціальних спільностей в межах цивілізованості, що забезпечує певний баланс їх інтересів, висту­пають держава, уряд.

Взаємозв'язок економіки і політики може бути позитивним і не­гативним. Візьмемо інфляцію. Чи правильне твердження, що інфля­ція об'єктивно властива ринковому господарству? Тільки частково, у незначному ступені. Більш обгрунтована інша думка. Інфляція — результат бездарної політики уряду. Прагнення держави жити не нідповідно до достатків неминуче штовхає уряд на грошову емісію, здатну створити короткочасну ілюзію успіху. Якщо розумні межі і порушені, інфляція наростає як сніжна грудка, тому має властивість підгодовуватися. Спіраль зарплата — ціни (інфляція попиту) здат­на породити гіперінфляцію в сотні і тисячі відсотків на рік. Змішу­ючись з інфляцією витрат, гіперінфляція буквально знищує еконо­міку країни, а з нею й уряд з його волюнтаристською економічною політикою. Практика економічних перетворень у країнах постра­дянського простору в 90-ті роки показала, що усунення урядових інститутів від регулювання перехідних процесів, проведення приватизації і формування нової структури власності, створення ринкового механізму і правового забезпечення його функціону­вання позначається негативно не тільки на економіці, але й на громадському житті країни.

Мета економічної політики

Економіка — це цілісна, організована і строго субординована система, де окремі, зовні самостійні елементи, ланки і блоки пе­ребувають в складній взаємодії. Значно впливає на характер взаємозв'язків економічна політика. Сама економічна політика охо­плює суб'єкти, об'єкти, а також механізм впливу суб'єктів на об'єкти. Головний суб'єкт— держава. Економічна політика — цс, насамперед, державна політика. Однак як реальні суб'єкти, що активно впливають на економічну політику, виступають: по­літичні партії, об'єднання, профспілки, фінансово-промислові групи. Особливо велика у визначенні напрямків економічної по­літики роль фінансово-промислових груп. Упроваджуючи у вла­дні структури чи делегуючи туди своїх представників, здобуваю­чи контроль над сучасними засобами масової інформації, фі­нансово-промислова олігархія зосереджує у своїх руках політич­ну й економічну владу. Це дає практично необмежені можливості впливу на політику уряду, визначення мети та засобів їх досяг­нення. Певний тиск на уряд роблять і інші суб'єкти економічної і соціальної політики.