Функції релігії

Виділяються функції релігії: сві­тоглядна, компенсаторна, психотерапевтична, легітимуюча, ко­мунікативна, регулятивна, інтегративна, дезінтегративна.

Світоглядна функція. Світоглядна функція складається в процесі формування у людей певних поглядів на світ, людину та специфіч­ного до них ставлення. Функція не обмежується тільки поясненням картини створення Всесвіту, але й допускає формування певного ціннісного ставлення до нього, що визначається в оцінках. Особли­вість релігійного світогляду— подвоєння буття на надприродне і природне, священне і мирське. Сві­тоглядна функція спрямована не тільки на задоволення інтелектуа­льних потреб у поясненні світу, але й потреби людини в ідеалі, на який спрямовується зміст її життєвої орієнтації.

Компенсаторна функція. Компенсаторна функція складається в процесі заповнення ущербності людського буття орієнтацією люди­ни на світ сакральних цінностей. Ця ущербність полягає в неповно­ті життєвої ситуації людини і виявляється в суперечності між зробленим і недосконалим, вічним і тимчасовим, нескінченним і кі­нцевим, щирим і помилковим, добрим і злим, прекрасним і потвор­ним, благом і неблагом. Релігія заповнює обмеженість умов людсь­кого існування орієнтацією на сакральні цінності. Наочним при­кладом служать релігійні уявлення про загробне життя. У них утве­рджується ідеал людського безсмертя, що заповнює обмеженість кінцевої природи людини в земному бутті. Ідея загробного вшану­вання, що розмежовує потойбічне буття на рай і пекло, компенсує обмеженість ідеалу справедливості в умовах громадського життя.

Психотерапевтична функція. Психотерапевтична функція поля­гає в психологічній розрядці, знятті життєвих стресових ситуацій, звільненні від душевних, сердечних страждань. Психотерапевтичну функцію також називають психологічним аспектом компенсації. Психотерапевтичну функцію релігія здійснює в процесі впливу на свідомість людей з допомогою ідей віровчення. Релігія дає розраду людям зневіреним, страждаючим, що переживають якісь життєві колізії, що втратили надію на краще майбутнє, впадають в станови­ще страху перед майбутнім. Віруюча людина здатна переживати розраду завдяки своїй вірі у всемогутнього і люблячого Бога і спо­діванню на його підтримку й допомогу, порятунок у загробному житті.

Легітимна функція. Легітимна функція полягає в узаконенні (ле­гітимації) певних суспільних порядків (соціально-політичних, пра­вових, моральних) за допомогою їх релігійної санкції. Такою санк­цією служить авторитет Бога, богів і інших вищих сакралізованих осіб (наприклад, Будда), що встановлюють той або інший порядок. У більшості релігій багато політичних, правових і моральних норм проголошуються божественними настановами, а їх реалізація — во­левиявленням Бога або богів.

Комунікативна функція. Комунікативна функція полягає в за­безпеченні комунікації між віруючими, а також між віруючими і релігійною культурою та окремими її цінностями. Релігійна комуні­кація має свою структуру, що включає різні процеси взаємодії — спілкування, соціалізацію, передачу релігійного досвіду, обмін і за­своєння інформації— між окремими віруючими, між віруючим і релігійною спільністю, її інститутами та ін. Релігійна комунікація простежується в двох зрізах — вертикальному (містичному) і горі1 зонтальному (соціальному

Регулятивна функція. Регулятивна функція полягає в регулю­ванні поведінки людей і відносин між ними. Способами такого регулювання виступають норми культової і позакультової пове­дінки, авторитет яких забезпечується їх священною мотивацією. Завдяки нормам встановлюється і підтримується соціальний по­рядок у межах релігійного співтовариства. Для його підтримки встановлюються санкції заохочення і покарання. Такими санкці­ями можуть служити не тільки заохочення по службі або відсто­ронення від наділених обов'язків, але й санкції морального схва­лення або несхвалення.

Інтегративна функція. Інтегративна функція полягає в забезпе­ченні солідарності членів релігійних співтовариств, утвердженні в них гармонії і безконфліктних відносин. Здійснення релігією інтег­ративної функції здатне охоплювати не тільки релігійні співтовари­ства, але й поширюватися на більш широке суспільне середови­ще — етнічні, державні об'єднання, суспільство. Для забезпечення в суспільстві гармонії та солідарності надзвичайно необхідно, щоб його члени дотримувались загальнолюдських моральних норм. Уза­конення їх за допомогою священної санкції прилучає індивідів до загальнолюдських моральних цінностей, сприяє суспільній консолі­дації. Суспільний попит на інтегративну функцію релігії зростає в тому випадку, коли система релігійних цінностей збігається з фун­даментальними потребами суспільства.

Дезінтегративна функція полягає в роз'єднанні людей і соціальних спільностей, відчуженні їх від пев­них цінностей і ідеалів, один від одного, що сприяє конфліктам і су­спільній дисгармонії. Дезінтеграція загострюється в тому випадку, коли певні цінності релігії суперечать фундаментальним цінностям тих або інших суспільних систем і структур. Відомо, цінності буд­дизму, що поставили достоїнство особи вище кастової приналежно­сті індивіда, вступили в суперечності з кастовим ладом в Індії. Хри­стиянство,' що проголосило вищими цінностями Бога й особу Христа-Спасителя, протистояло римській релігії з культом обожне­ного імператора. Проголошення в 324 році християнства держав­ною релігією Римської імперії спричинило використання релігії як засобу зміцнення влади імператора і суспільного порядку. Але в се­редовищі християнської релігії стали виникати секти з їх радикаль­ним протестом проти існуючого ладу.

Роль релігії в суспільстві

В оцінках суспільної ролі релігії необхідно враховувати характер і рівні соціальних зв'язків і відносин. Вони характеризуються супе­речливими тенденціями— гармонією і дисонансом, що стабілізу­ють факторами і дестабілізують на найрізноманітніших рівнях. Російське самодержавство широко використовувало православну церкву в колонізації східних і півден­них окраїн, встановлюючи і забезпечуючи в них своє панування.

Релігія змінюється. Змінам піддаються структура релігії, харак­тер і напрямки її відносин із суспільною системою. Зміни обумов­люються характером, рівнем і ступенем попиту на релігію, потре­бами в її інститутах і функціонуванні. У залежності від суспільного попиту на релігію створюється певний соціальний простір її функ­ціонування, що охоплює сфери суспільного буття і суспільної сві­домості на рівнях окремих індивідів, соціальних спільностей, суспі­льства. У залежності від конкретної історичної ситуації сфера функціонального додатку релігії змінюється у бік звуження або у бік її розширення.

Для визначення процесів у соціології релігії використовуються поняття сакралізація і секуляризація. Поняття сакралізації відображає процес розширення функціонального впливу релігії на суспільство, релігійного санкціонування соціальної поведінки, відносин інститу­тів. Істотний прояв сакралізації клерикалізація (сlerical — церковний), що означає процес посилення впливу церкви на суспільні сфери. У клерикальному суспільстві церква має статус державного інституту і найважливішою регулюючою і контролюючою силою.

Поняття секуляризації характеризує діаметрально протилежний процес звуження сфери функціонального впливу релігії на всі сто­рони життя суспільства й індивіда, звільнення від впливу релігійно-церковного санкціонування їх життєдіяльності. Ослаблення суспільного попиту на релігію супроводжується збільшенням попиту на світські форми культури. Те, що служило надбанням релігії і церк­ви згодом стає від них незалежним, світським. Секуляризація озна­чає обмирщення. Розрізняють два її рівні — об'єктивну секуляриза­цію (на рівні суспільства) і суб'єктивну (на рівні індивіда). Секуляризація і сакралізація— дві основні тенденції суспільного розвитку релігії. Однак домінуюча лінія розвитку релігії: секуляри­заційні процеси.

Фундаментаїізм — антисекулярний рух, спрямований на збере­ження в непорушності традиційних релігійних основ, супроводжу­ваний ворожим ставленням до світських початків. Фундаменталісти вважають, що релігія має вирішувати всі проблеми суспільства й ін­дивіда, висувають основним нормативом життя ідею божественно­го порядку і утверджують монополію релігії на духовне життя.

Модернізм— тенденція, спрямована на відновлення структур релігійного комплексу. Модерністів не слід вважати кон'юнктур­никами, що пристосовуються до соціальних умов з корисливою ме­тою, як це вважалося вульгарною атеїстичною критикою Релігій­ний модернізм варто розглядати як спосіб оволодіння світською культурою, впровадження окремих її досягнень в релігійних струк­турах.