Релігійна діяльність

Релігійна діяльність підрозділяється на культову і позакультову. Культова діяльність безпосередньо спрямована на поклоніння надприродному. її зміст утворюють культові дії, відносини між учас­никами дій, норми, що регулюють культові дії і відносини, а також різні засоби поклоніння — священні території і культові предмети. Форми культової діяльності — дотримання свят і ритуалів (молит­ви, паломництво, пости, ритуальні танці та ін.).

Будь-яка культова дія допускає нормативні і значеннєві дії. Нормативні дії встановлюють порядок поклоніння відповідно тим або іншим достоїнствам об'єкта поклоніння.

Культова діяльність відбувається спільно її учасниками, між ни­ми відбувається поділ соціальних ролей. Поклоніння сакральним іс­тотам вимагає точного виконання ритуалу, обумовлює виділення професійних служителів культу — духівництва з властивими його представникам ролями, відмінними від ролі простих віруючих. Культова діяльність дедалі більше диференціюється й ускладню­ються ролі її учасників.

Релігійні організації

Релігійні організації— об'єднання прихильників тієї або іншої релігії, призначені для спільного задоволення людьми релігійних потреб. Елементарною одиницею такого об'єднання виступає релі­гійна громада, учасники якої пов'язані загальним інтересом покло­ніння надприродним істотам. Однак будь-яка соціальна спільність становить хитке утворення. Диференціація й ускладнення релігій­ного життя викликає потребу в релігійних організаціях, які відріз­няються від громад стійкістю об'єднання й упорядкуванням різних сторін релігійної діяльності і відповідних їм відносин. У релігійних організаціях чітко розподіляються і визначаються соціальні ролі їх членів, здійснюються координація і субординація діяльності соціа­льних інститутів, встановлюється суворий соціальний контроль за різними сферами життя релігійного співтовариства. Виділяється три типи релігійних організацій", церква, секта і деномінація.

Релігія завжди включає такий важливий елемент, як церква, тоб­то форма соціального об'єднання служителів культу. Характерні ознаки церкви: відсутність постійного і суворо контрольованого членства, що характеризує церкву як масове об'єднання; чіткий по­діл усіх прихильників на професійне духівництво (клір) та інших прихильників — мирян; ієрархічний принцип упорядкування соціа­льних позицій і ролей; наявність органів управління і бюрократії; сувора централізація у всіх сферах діяльності об'єднання — культо­вої і позакультової.

Секта — опозиційний рух в тих або інших релігійних напрям­ках, її основні ознаки: постійне і суворо контрольоване членство, що робить секту співтовариством вузького кола осіб, на відміну від церкви; відсутність розподілу на професійне духівництво і мирян, що виражає опозиційність секти у ставленні до церкви, на протива­гу якій проголошується принцип загального священства; відсутність ієрархічності та харизматичності лідерів; відсутність бюрократич­них органів управління; чітка виразність позиції елітності і тенден­ція до ізоляціонізму.

Поняття деномінація використовується в двох змістах: визначен­ня певного віросповідання (синонім поняття конфесії) і позначення організацій проміжного типу між сектою і церквою. Типу організа­ції — деномінації властиві сталість і суворо контрольоване членство (подібність із сектою); відсутність розподілу на клір і мирян (подіб­ність із сектою); наявність ієрархії служителів (подібність з церк­вою, але, на відміну від церкви, у деномінаціях ієрархія спрощена); наявність органів управління і бюрократії; позиція елітності, але ізоляціонізм не вважається обов'язковим. Деномінації— об'єднан­ня баптистів, п'ятидесятників, адвентистів сьомого дня та ін. Вини­кнувши у вигляді сектантських рухів, усі вони зазнали еволюції.