6. Релігія як соціальний інститут

Що таке релігія

Релігія (лат. religіо — благочестя, набожність, святиня, предмет культу)— світогляд і відчуття світу, система певних поглядів на навколишній світ, заснованих на вірі в існування одного або кількох богів, на різновидності надприродного. У соціології виділяються два рівні осмислення проблем релігії — теоретичний і емпіричний.

На теоретичному рівні релігія досліджується як цілісне соціаль­не явище в системі суспільних відносин і соціальних зв'язків. У такому випадку соціологія спирається на загальносоціологічні те­орії, адаптуючи їх до об'єкта вивчення.

На емпіричному рівні здійснюються конкретно-соціологічні до­слідження, що дозволяють усвідомити проблему релігійності на ма-крорівні (суспільство, географічні регіони, демографічні групи) і на мікрорівні (малі соціальні спільності й спільності окремих індиві­дів). У соціології релігії варто розрізняти власне наукові завдання, що випливають із самої природи соціологічного знання, від ідеоло­гічних завдань, пропонованих науці ззовні. Соціологія може використовуватися й з теологічною, і антирелігійною метою. Але саме наукове знання про релігію ні релігійне, ні антирелігійне. Воно не претендує на осягнення надприродних об'єктів (Бога, загробного життя, безсмертя душі та ін.), оскільки все це не підпадає в компе­тенцію науки, у тому числі і соціологи релігії.

Визначити суть релігії означає виділити її основні і визначальні властивості, що, з одного боку, типові для всіляких релігійних явищ, а з іншого боку — дозволяють відрізняти релігійні явища від явищ, що належать іншим культурним сферам. Критерієм релігії служить поклоніння надприродному. Надприродне— суть, що не підкоряється природним законам. Це не тільки Бог, різні божества і духи, але й деперсоніфіковані суттєвості: Абсолютний Дух, Світо­вий космічний Розум. На відміну від філософії релігія ґрунтується на вірі в особ­ливу силу, якою володіють надприродні істоти, що дозволяє їм са­мовиражатися, впливаючи на людей і навколишнє середовище їх проживання. Впливи різні: творення, збереження, руйнування і від­новлення. Людям у своєму житті властиво орієнтуватися, насампе­ред, на благо (незалежно від ціннісності), від дії надприродної сили переважно очікуються благі наслідки. Релігійні люди прагнуть до практичного встановлення і підтримки оптимальних відносин з надприродними суттєвостями. Саме тут головний зміст релігійного поклоніння, без чого немислима ніяка релігія. Не випадково, що по­ходження самої назви «релігія» пояснюється латиною religarе— зв'язувати.

У чому ж полягають оптимальні зв'язки і відносини з надприро­дними суттєвостями? Насамперед, ставлення до них — як до суттєвостей священних. Поняття священного одне з фундаментальних у релігієзнавстві і охоплює соціологію релігії. Священне (від лат. sасеr— обране, відділене, вилучене) розглядається в опозиції до профанного — навколишньої щоденності і звичайних явищ життя. Священне— незвичайне, обране, відділене і вилучене від усього звичайного.

Типи релігій

Скільки ж існує у світі релігій? Відповісти з точністю неможли­во. За неповними даними, у світі близько 200 найбільш розповсю­джених релігій і релігійних напрямків. Порівняльний аналіз дозво­ляє виділити певні релігії з характерними для кожної з них ознаками, тобто типи. Існує безліч моделей релігії. За об'єктом по­клоніння виділяються політеїстичні і монотеїстичні релігії. їх прин­ципове розходження не зводиться тільки до кількісної сторони (по­клоніння багатьом богам або одному Богу). У монотеїзмі Бог уявляється вседосконалим — всюдисущим, всемогутнім, всеблагим, безмежним і ін. Політеїстичні боги не вседосконалі. Вони локалізо­вані стосовно до тих або інших стихій (бог Сонця, Землі, грози, во­дяних просторів та ін.), і їх могутність найчастіше обмежується від­повідними стихіями. Політеїстичні боги, навіть ті, які визнаються верховними, що не вічно існують, народжуються в часі, здатні під­даватися небезпекам та залежать від ряду обставин.

Різновидність політеїстичних релігій: дуалістичні релігії, засно­вані на вірі в двох головних богів, що уособлюють діаметрально про­тилежні початки — Добро і Зло, Світло і Тьму. Зороастризм — да­вня релігія персів, що збереглася в сучасності в деяких країнах, у віровченні якої Добрим уявляється бог Агура-Мазда (Ормузд), а Злим — Ангра-Майнью (Ариман). Серед монотеїстичних релігій ви­діляються деякі форми монотеїзму — унітарна, тринітарна та по-ліформна. Унітарний монотеїзм грунтується на поклонінні одному єдиному Богу (іудаїзм і іслам). У тринітарному монотеїзмі об'єктом поклоніння служить один Бог у трьох обличчях (у християнстві Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святий Дух).

Монотеїстична ідея християнської Трійці виражається через уявлення про божественну єдиносущність всіх її трьох облич, від­повідно до якого кожне обличчя володіє загальною божественною природою.

Релігії розрізняються і за етнічною орієнтацією: родоплемінні, народно-національні і світові. Родоплеміннім релігіям притаманні суспільні умови життя роду і племені. Важливу роль у них відігра­вали культи предків — заступників роду і племені, що виражають кровноспоріднені зв'язки, а також культ вождя, уособленням якого служило уявлення про дух божества, заступника роду і племені. Ро­доплемінний тип релігії виражає сакралізацію родоплемінних від­носин. Народно-національні релігії виникають на історичному етапі формування народностей, а в процесі переростання народностей у національні спільності такі релігії здобувають статус національних. їх носієм виступає певний етнос, хоча представники інших народ­ностей і націй можуть стати їх послідовниками при дотриманні тих або інших вимог, що ставляться до релігій (іудаїзм, індуїзм, синто­їзм, конфуціанство та ін.), орієнтованих відповідно на єврейський, індійський, японський і китайський етноси. Народно-національним релігіям властиві детальна ритуалізація повсякденної поведінки лю­дей, специфічна обрядовість і система норм, що обмежують послі­довників релігій і схильні до них етноси від послідовників етно-релігійних співтовариств.

Світові релігії, на відміну від народно-національних релігій, ма­ють значно велике географічне й етнічне поширення, охоплюючи різноманітні регіони й етноси. У центрі їх уваги стоїть не нація або народ у взаємодії із сакральним, не людське співтовариство, а лю­дина, незалежно від етнічної належності. Класичні світові релі­гії— буддизм, християнство й іслам, їм властиве проголошення ідеї рівності перед Богом усіх людей, відкритість ритуалу, що знімає пе­решкоди для можливості представників різних етнічних спільно­стей стати прихильниками тієї або іншої світової релігії. Однак сві­тові релігії існують і розвиваються в історичних і культурних умовах певних народів і націй, що додає їм відповідної етнічної своєрідності.

На початку XX ст. відомий соціолог Макс Вебер запропонував класифікацію релігій. Критерієм класифікації виступають три релі­гійних типи: конфуціансько-даоський, індуїстсько-буддистський та іудео-християнсько-ісламський. Конфуціансько-даоському типу притаманна орієнтація на пристосування до існуючого світу, що ви­ражено в прагненні до ідеального порядку.

Релігійний комплекс і структура

Поняття релігійного комплексу застосовується в соціології релі­гії для інтегральної характеристики релігії в сукупності її елементів, поєднаних певною структурою. Елементами комплексу визнача­ються: релігійні почуття, погляди, дії, відносини, спільності вірую­чих людей, предмети ритуалу — все, що має спрямованість на по­клоніння надприродному. Всі елементи існують не самі собою, вони взаємозалежні і утворюють окремі компоненти релігійного компле­ксу. Виділяються компоненти релігійного комплексу: релігійна сві­домість, релігійна діяльність, релігійні організації. Зазначимо, що модель не єдина в структурі релігії.

Релігійна свідомість

Релігійна свідомість — система, що охоплює почуття, емоції, по­гляди, ідеї, концепції та вчення, предметом яких виступає ставлення людей до надприродного. Ядром релігійної свідомості служить віра в існування двосторонніх відносин між людиною і надприродними суттєвостями: божества (Бог) і духи сходять до людини, людина до них піднімається; божества роблять дарунки людині, а людина підносить божествам дарунки зі свого боку. Бог рятує людину, спрямовуючи її до себе.

В ідеології релігійна свідомість має системність. Різні релігійні уявлення упорядковуються, поєднуються одне з одним у взаємній координації (упорядкування по горизонталі) і субординації (упоря­дкування по вертикалі). Релігійні вірування трансформуються у ві­ровчення, де осмислюється природа Бога (божества), його (їх) став­лення до світу і людини, характер відносин людини до Бога (богів), способи поклоніння, перспектива блаженного життя для праведни­ків та ін.