Функції освіти

Основними функціями освіти є виховання і навчання; соціаль­на мобільність — генератор і охоронець культурних досягнень суспільства; забезпечення кадрами народного господарства; сфери духовного життя.

Реалізуючи функцію соціальної мобільності, освіта спирається на ряд засобів. Кожний індивід починає накопичувати свої знан­ня ще з колиски, з перших актів освоєння найближчого до нього зовнішнього середовища і всього оточуючого світу.

Освіта має можливість селективності, тобто вибіркового від­бору, і передбачення людиною тих або інших форм професійних і соціальних занять або цілеспрямовано служити формуванню та­кої схильності. Успішність людини в навчанні не завжди визна­чає її ефективність у праці, в різних видах соціальної діяльності. Проте суспільство звикло довіряти інститутам освіти, їх якісній підготовці спеціалістів. Процес виховання готовності і вміння людей все робити досить тривалий, повільний, але послідовно здійснюваний про­цес, і в нього постійно включається все: трудове виховання, осо­бистий приклад батьків, учителів, мистецтво, література, засоби масової інформації тощо. Належить кожного, хто вчиться, пере­конати в тому, що суспільство дає освіту кожній людині не зара­ди надання тих чи інших привілеїв, а для того, щоб вона розвива­ла всі свої здібності (в тому числі і здібність управляти державою), сформувала власну людську особистість.

Соціальна функція освіти— передача накопичених людських знань; прийнятність соціального досвіду і повністю духовна прийнятність поколінь; соціалізація особи, накопичення нею ін­телектуального, морального і фізичного розвитку, працевлашту­вання випускників навчальних закладів.

Виховання — цілісна система зі специфічною структурою, що складається з ряду елементів: трудове, моральне, політичне, еко­номічне, світоглядне, військово-патріотичне, естетичне, фізичне виховання, що взаємодіють і взаємопроникають одне в одне. В кожному з елементів виховання є аспекти інших, які найповніше виражаються в трудовому і моральному вихованні, що відіграють провідну роль в системі виховання і освіти та впливають на всі інші види виховання. Сама ж система виховання взаємодіє з її окремими елементами.

Система освіти веде відбір, селекцію свого контингенту учнів. Якщо в минулому навіть початкові форми освіти були недоступні або малодоступні різним верствам суспільства, то тепер перепон немає. В Конституції України записано, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, освіту. Повна зага­льна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступ­ність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійнотехнічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах і розвиток дошкільної, повної загальної се­редньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання, надання державних стипен­дій та пільг учням і студентам.

Стратегія освіти

Україна має широку мережу навчальних закладів усіх рівней. На початку XXI ст. функціонує 9,8 тис. дошкільних закладів, 21,3 тис. загальноосвітніх шкіл, 1180 професійно-технічних учи­лищ, майже 360 вищих навчальних закладів, які готують не тільки спеціалістів, але й через аспірантуру і докторантуру — вче­них. Є майже 550 навчальних закладів післядипломної освіти і 1645 позанавчальних виховних закладів. На жаль, у другій поло­вині 90-х років XX ст. мережа і дошкільних, і середніх загально­освітніх шкіл та вищих навчальних закладів значно скоротилась. Все ж системою освіти охоплено близько 5 мли молоді, яка вчиться, а їх навчання і виховання здійснюють близько 900 тис. педагогів, серед яких майже 25 тис. мають учені ступені і звання докторів та кандидатів наук, професорів і доцентів. В системі освіти відбуваються складні процеси, йде перебудова методоло­гічних навчально-методичних і організаційних основ, що склали­ся в поєднанні спадкоємності, новаторства, засвоєння прогресив­них зразків освіти за кордоном.

Ставиться завдання виведення освіти на рівень розвинутих країн світу, суттєво реформуючи її концепції, структурні органі­заційні основи. Сформульовано важливі принципи реформи сис­теми освіти. По-перше, це - демократизація освіти і розширення автономії навчальних закладів з урахуванням розвитку партнерс­тва учнів, студентів і їх педагогів, утвердження людини як вищої соціальної цінності, гармонії у відносинах людини і навколишніх її умов. По-друге, гуманізація освіти, покликана формувати у сві­домості учнів, студентів цілісну наукову картину світу, їх духов­ність і творче мислення. По-третє, національна спрямованість освіти, її органічне поєднання з національною історією і народ­ними традиціями, неперервність освіти, перетворення її в процес, що діє протягом усього життя людини, нероздільність навчання і виховання, їх органічна єдність. У сучасних умовах школа стоїть перед непростим вибором – знайти оптимальні шляхи подальшого розвитку. Оцінка стану осві­ти і змін, що відбуваються, неоднозначна, бо в громадських настро­ях, суспільній думці є найрізноманітніші, в тому числі й діаметра­льно протилежні одне одному, судження. Соціальна ефективність освіти (освітньої і кваліфікаційної підготовки) залежить не тільки від обсягу і якості одержаних працівниками знань, але й від ступеня їх застосування, практичної реалізації в праці, суспільній діяльності. Істотну роль у становленні особи відіграють гуманізація освіти, трудове виховання і професійна орієнтація, розвиток самоврядуван­ня, формування у молоді практичних навичок організаторської, су­спільно-політичної діяльності.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років новий підхід до освіти обговорювався на Парижській конференції, де відзначено, що освіта має стати абсолютним пріоритетом в бюджетах всіх держав і сприя­ти здобутті освіти всіма людьми. Починаючи з 2001 року в Україні розгортається реформування освіти, вводиться 12-річне навчання.