Функції політичної системи

Політика як соціальний інститут реалізує багатоманітні функ­ції. По-перше, політика відображає докорінні інтереси соціаль­них спільностей, дає визначення колективної мети, програм сус­пільного розвитку. По-друге, політика здійснює функції упра­вління і керівництва політичними і суспільними процесами в ін­тересах окремих соціальних груп та суспільства, вирішує вини­каючі соціальні та політичні суперечності. По-третє, з політикою пов'язана трансформація суспільства. Сприяючи реалізації пев­них інтересів, мети, політика здійснює інноваційну функцію. По-четверте, саме політика створює нові форми організації, забезпе­чує зміни і розвиток суспільства. Здійснюючи управління різни­ми сферами життя суспільства, політика як соціальний інститут інтегрує розвиток різних сфер суспільства, тобто реалізує особ­ливу інтеграційну функцію. Нарешті політика як специфічне| се­редовище соціалізації здійснює функцію виховання та форму­вання особи. Важливе в з'ясуванні суті і змісту політики розкриття суті функцій щодо політичної системи яка дає пояс­нення існуючому політичному режиму.

Функції самої політики визначають і функції по­літичної системи, механізм її дії. По-перше, політична система визначає політичну соціалізацію та залучення людей до участі в політичному житті, в формуванні соціальними спільностями, верствами та індивідами вимог, що відповідають їх реальним ін­тересам, і перенесення їх в центр політичної боротьби або в сфе­ру прийняття політичних рішень, агрегування інтересів, тобто приведення до одноманітності багатьох часткових, приватних вимог, що пред'являлись урядовим структурам, в політичних ко­мунікаціях. По-руге, функціями політичної системи виступають розробка норм-законів, застосування норм, контроль за додер­жанням норм та ін.

Функція політичної соціалізації і залучення людей до участі в політичному житті суспільства властива всім сучасним полі­тичним системам, сприяє поширенню духу участі в політиці се­ред всіх людей суспільства.

Політичні комунікації— процес передачі інформації і переко­нань. Політична система як специфічна комунікативна система розкриває не тільки сам процес формування і внесення у свідо­мість політичної інформації, але й показує соціальні наслідки введення нової інформації в політичну систему.

4. Право як соціальний інститут

Предметом соціально-правових досліджень є суспільні відно­сини, що складаються при формуванні правових актів, тобто при підготовці викладу соціальних відносин мовою юридичних норм і при переведенні, реалізації правових рекомендацій у соціальну поведінку особи та соціальних утворень. Конкретні соціологічні дослідження права спрямовані на вивчення соціальної обумовле­ності й соціальної дії, ефективності права і його інститутів, роз­криття впливу права на суспільні відносини, на практику і зворо­тний вплив соціальних факторів на право.

Предметом дослідження соціології є система і механізм взає­модії соціальних факторів, що впливають на формування та роз­виток суспільних відносин. Соціальна обумовленість правових норм, інститутів і права є широкою проблемою, що передбачає глибокий аналіз існуючих у дійсності суспільних відносин, які вимагають правового регулювання. Фактичні суспільні відноси­ни надзвичайно рухомі, нестабільні, тому важливо не лише опи­сати їх систему, але й виявити тенденцію розвитку.

Вивчення соціальної обумовленості права має й інший, дуже складний аспект розгляду механізму обумовленості.

Сучасна соціологія права виникла і сформувалася на початку XX ст. Розвитку соціології права сприяють два значних фактори: з одного боку, завжди наполегливе «замовлення» суспільства, що викликається змінами правових явищ, а з іншого — власний роз­виток науки, її теорій і методів. Правознавці в США, Західній Європі та інших країнах висувають на перший план вивчення правової практики, дослідження права в дії.

Право — суспільне явище, і його зміст розкривається з розкриттям змісту суспільного, з урахуванням його обумовленості суспільни­ми відносинами. Говорячи про джерела й умови формування мар­ксистської соціології права, варто сказати, що її становлення йшло в гострій боротьбі з усілякими реформістськими течіями.

У 80-х — на початку 90-х років в Україні пробуджується інте­рес до соціологізації теорії права. Формування нової економічної структури відносин неможливе без корінної, глибокої реформи правової системи, що визначає необхідність і перебудову теорії права. Без глибокого аналізу соціологічних закономірностей пра­ва неможливе теоретичне обгрунтування і розроблення програми реалізації реформи політичної системи суспільства, метою якої є радикальне зміщення законності та правопорядку з тим, щоб не допустити узурпації влади і зловживань. У сучасних умовах соціологія права — структурована система соціальних знань про право як особливе соціально-юридичне явище в його генезі, а також у дії, тобто як соціально визначено­му й соціально діючому (соціально спрямованому) явищі, проце­сі. Соціологія права — напрям загальнотеоретичних досліджень, що формуються у відносно самостійну структуру знань про право як динамічне соціально-юридичне явище.

Соціальна обумовленість і соціальна дія права

Соціальна державна і суспільна, громадська діяльність, у резуль­таті якої створюються, підтримуюється і розвиваються система за­конодавчих актів та інших правових норм є правотворчістю. Правотворчість {законодавча) діяльність — складна сукупність різноманітних елементів: реалізація державної волі і правової нор­ми; санкціонування державою норм поведінки людей; безпосереднє формування нових норм компетентними правотворчими органами. Однією з основних функцій соціального управління є формування й реалізація загальнозначних правил поведінки. Правотворчість пов'язана з аналізом методів і способів формування правових норм, результатів процесу вироблення норм і правил, їх реалізації і ефек­тивності дії правових норм. Велике значення в процесі правотворчо­сті надається його суб'єктам. Участь особи і колективу в прийнятті рішень залежить від ряду умов, від ступеня офіційного визначення прав на участь у прийнятті рішень, від змісту самого рішення. Тому стимулюючим фактором є рішення, спрямовані на формування єд­ності інтересів особи й мети колективу, від ступеня заінтересованос­ті людини в прийнятті й реалізації рішень, що морально й матеріаль­но задовольняють і людину, і колектив.