6. Поняття і компоненти правової системи

Правова система входить у понятійний апарат порівняльного правознавства. Але оскільки вона є центральною категорією порівняльного правознавства, доцільно розглядати дане поняття окремо.

У науковій літературі, присвяченій порівняльному право­знавству, утвердились поняття — аналітичні одиниці, специфічний зміст яких виражається у двох поняттях: «правові системи різних національних держав» (вузьке розуміння правової системи) і «сис­тема (и) права певного типу» («правова сім'я» — широке ро­зуміння правової системи).

У вузькому розумінні правова система — це право певної держави, тобто вона ототожнюється з поняттям «національна правова система» і має свою внутрішню структуру, що скла­дається з різних елементів.

За вдалим висловом французького правознавця Ж. Карбоньє, правова система — це вміст, зосередження різноманітних юри­дичних явищ. Цінність поняття правової системи полягає в тому, що воно дає чималі додаткові можливості для комплексного аналізу правової сфери життя суспільства. Концепція правової системи дає можливість: а) розкрити єдність різних сторін пра­вової дійсності; б) тісніше пов'язати теорію права і юридичну практику'.

У компаративістській літературі при визначенні поняття пра­вової системи акцентується увага на елементному складі (ком­понентах) даного явища, щодо якого немає єдиної думки.

На думку С.С. Алексеєва, правова система — це все позитивне право, розглянуте в єдності з правовою ідеологією і юридичною практикою. Правова культура є свого роду юридичним багатс­твом, вираженим у регулятивних якостях права, нагромаджених правових цінностях, що включає такі елементи, як стан правосві­домості в суспільстві, стан законності, стан законодавства, доско­налість його змісту і форми, стан практичної роботи в галузі права. Компонентами правової системи називають: систему права; сис­тему законодавства; правові інститути і правові установи (право-творчі і правозастосовні); правові поняття, принципи, символіку; правову політику, ідеологію, культуру; юридичну практику.

Ю.О. Тихомиров до структури правовоТ системи включає чо­тири групи елементів: 1) праворозуміння, правові погляди, право­свідомість, правову культуру, правові теорії і концепції, а також правовий нігілізм; 2) правотворчість як пізнавальний і процесуально оформлений спосіб підготовки й ухвалення законів та інших пра­вових актів; 3) правовий масив, що включає структурно оформ­лену сукупність офіційно прийнятих і взаємопов'язаних актів; 4) правозастосування, яке є способом реалізації правових актів і забезпечення законності.

Таким чином, до структури правової системи, разом із системою права як сукупністю норм, включається і ряд інших компонентів правового життя суспільства. їх аналіз дозволяє побачити такі сторони і аспекти правового розвитку, які не можуть бути розкриті шляхом аналізу однієї лише системи норм права. Тут необхідне зведення різноманітних компонентів правової дійсності до трьох категорій: праворозуміння, правотворчість і правозастосування.

Отже, правова система у вузькому розумінні — це струк­турно узгоджена історично усталена сукупність правових норм, оформлених у специфічних правових джерелах, система законо­давства, правові традиції і концепції та пов'язані з ними типи праворозуміння, а також правова ідеологія, правова свідомість, правова культура і правова практика, що розрізняються ступенем представленості, співвідношенням і домінуванням правових еле­ментів у тому чи іншому цілісному формуванні. Так, наприклад, базовий елемент правової системи — норма права — в кон­тинентальній і загальній системах права відрізняється тим, що норма права в загальному праві має значно менш абстрактний, узагальнений характер і, як наслідок, відсутня відмінність між імперативними і додатковими нормами, що знижує можливість кодифікації та ієрархізації правових норм.

Друге значення правової системи, тобто її широке ро­зуміння, пов'язане з порівняльним правознавством. Термінологія для її позначення різноманітна. Наприклад, Р. Давид викорис­товує термін «сім'я правових систем», К.Т. Еберт і М. Рейн-стайн — правові кола», І. Сабо — «форма правових систем», С.С. Алексєєв — «структурна спільність». Проте найбільш поширений термін — «правова сім'я». На думку Р. Давида, у будь-якому випадку поняттю «правова сім'я» не відповідає якась біологічна реальність, воно використовується лише в дидактичних цілях, щоб виявити схожість і відмінність систем чинного права.

Таким чином, поняття «правова сім'я», запропоноване учас­никами І Міжнародного конгресу порівняльного права в 1900 р., є синтетичним поняттям порівняльного правознавства. До цього гранично узагальненим елементом компаративістських досліджень вважалася правова система.

К. Осакве фактично ототожнює поняття правової системи і правової сім'ї. Правова сім'я (система), на думку вченого, включає N+1 кількість національних правових систем, які, по суті, є різ­ними модифікаціями правової системи одного типу.

Правова сім'я (система) певного типу, як і суспільне життя, постійно змінюється і розвивається. Із виникненням нових, про­гресивніших відносин, що вимагають правового регулювання, вона поповнюється новими нормами, інститутами, галузями, стає досконалішою й ефективнішою.

Правові системи певного типу за схожістю і єдністю їх еле­ментів об'єднуються в групи — правові сім'ї. Іншими словами, правова сім'я — це сукупність національних правових систем, об'єднаних на основі певних критеріїв, зокрема: спільності джерел, структури права і історичного шляху формування. Сучасна пра­вова панорама світу формувалася впродовж тривалого періоду як наслідок становлення й еволюції національних правових систем. Незважаючи на різноманіття правових систем, у рамках цивілізаційного співіснування вони разом взаємодіють одна з одною, унаслідок чого їх потенціал спрямовується на вирішення проблем, що хвилюють усе людство.