2. Становлення і розвиток англійського загального права

Загальне право розвивалося автономним шляхом, і зв'язки з континентальною Європою справили на нього незначний вплив. З приводу впливу римського права на загальне право серед до­слідників відсутня єдина точка зору. Якщо на думку одних, у порівнянні з романо-германським правом цей вплив непомітний¹, то на думку інших, у своєму розвитку англійське загальне право не змогло уникнути сильного впливу класичного римського права.

К. Осакве, розглядаючи вплив римського права на формування загального права, відзначає, що «в англо-американській літературі часто зустрічається думка про те, що англійське право не сприй­няло римське право і що римське право не вплинуло на розвиток англійського права, незважаючи на те, що Англія тривалий час входила до складу Римської імперії. З подібним твердженням не можна погодитися. Континентально-європейські вчені вважають, і я з цим згоден, що римське право неминуче вплинуло на розвиток англійського права, але в меншій мірі, ніж на розвиток романо-германського права. Англійське право дуже багато запозичувало від римського права: термінологію, правові методи, загальні по­няття, загальні принципи, загальні цінності».

Більше того, на думку Бакланда Мак-Наєра, «між римським юристом і юристом загального права більше спільного, ніж між римським юристом і його наступником, сучасним цивілістом. Як юрист загального права, так і римський юрист уникають узагаль­нень і по можливості визначень. їхній метод — активна казуїс­тика. Вони переходять від одного конкретного випадку до іншого і прагнуть створити не щось подібне до логічної системи, а механізм регулювання, що справно діє, для кожного з них, не побоюючись логічних невідповідностей, які рано чи пізно можуть призвести до труднощів».

Як відзначає Г.Дж. Берман, на формування і розвиток за­гального права значний вплив справило канонічне право. Іншими словами, роль канонічного права у формуванні правових систем західних країн, зокрема загального права, важко переоцінити.

Загальне право спочатку зародилося на території Англії, а потім поширилося на інші території. Тому формування даної пра­вової системи найтісніше пов'язане з розвитком права Англії.

Існуванню загального права передував період англосакського права як права місцевого, локального, такого, що діє на обме­женій території.

В історії формування і розвитку англійського загального права виділяються декілька основних етапів.

Перший етап у становленні англійського загального права пов'язано з формуванням права як централізованого і загально­національного, норми якого складалися в практиці королівських суддів. У 1066 р. Англія була завойована нормандцями. Відомо, що це дата битви при Гастінгсі, в якій нормандці на чолі з Вільгельмом Завойовником здобули перемогу над військами англо­саксів. Так було створено передумови для подальшого затверд­ження нормандського панування на Британських островах.

Із цього періоду починається становлення і розвиток загаль­ного права, що діяло в усій Англії. Загальне право було ство­рене королівськими судами. Судді королівських судів селилися в одному з районів Лондона, звідки виїжджали для судових роз­глядів. Роз'їзні суди, здійснюючи правосуддя, знайомилися з міс­цевими звичаями, корегували їх нормами римського і канонічного права, що дійшли з континенту, а також, можливо, і нормандсь­кими законами. Повертаючись до Лондона, спільно обговорювали розглянуті справи, підсумовували ці звичаї, щоб вивести за­гальне правило для одноманітного розгляду справ у майбутньому. У ході дискусії виробляли спільну позицію по аналогічних справах. Через них, головним чином, і йшов процес утворення загального права. Із часом загальне право перестає збігатися зі звичаєвим правом і норми, установлені королівськими судами, беззастережно домінують. При цьому судді керувалися, перш за все, інтересами центральної королівської влади.

Починаючи з XII ст., королівські суди засідали у Вестмінстері. Із часом відбувався процес розширення компетенції судів, удосконалювалася судова процедура. Під кінець Середньовіччя королівські суди, по суті, стали єдиними органами правосуддя. Муніципальні і торгові суди розглядали малозначні справи, цер­ковні суди розглядали лише дисциплінарну провину священно­служителів і справи, пов'язані зі святістю шлюбу.

До кінця XIII ст. зростає роль і значення статутного права. У зв'язку з цим правотворча діяльність суддів почала деяким чином стримуватися принципом, згідно з яким зміни в праві не повинні відбуватися без згоди короля і парламенту. Одночасно встановлюється право суддів інтерпретувати статути — право, яке судді привласнили собі, посилаючись на те, що беруть участь у парламенті при обговоренні статутів.

Наступний етап, що охопив XIV — середину XIX ст., пов'язують із реформуванням архаїчного загального права і фор­муванням права справедливості.

У XIII—XV ст., у зв'язку з великими змінами у феодаль­ному суспільстві Англії, зокрема розвитком товарно-грошових відносин, зростанням міст, занепадом натурального госпо­дарства, переходом від натурального феодального господарства до товарно-грошових відносин, виникла необхідність вийти за жорсткі рамки закритої системи прецедентів, що вже склалися. Цю роль узяв на себе королівський канцлер, який вирішував у порядку певної процедури спори, з якими їх учасники звер­талися до короля. Завершується цей період у XIV ст. першою кризою системи загального права, яка спричинила появу суто англійського феномена — права справедливості. Таким чином, разом із загальним правом склалося право справедливості.

В Англії до 1873 р. існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовують норми загального права, існував суд лорд-канц­лера, що застосовував норми права справедливості, які фор­мувалися в результаті розгляду різних справ судом лорд-канц­лера. Принципи, застосовані лорд-канцлером, були запозичені з канонічного і римського права, що допомагало подолати багато за­старілих норм загального права і виносити справедливі ухвали.

На початку XVII ст. було досягнуто компроміс між судами загального права і судом лорд-канцлера, який полягав у тому, що юрисдикція лорд-канцлера продовжувала існувати, але вона не повинна була розширюватися за рахунок судів загального права. Канцлерський суд здійснював юрисдикцію відповідно до преце­дентів права справедливості.

Таким чином, англійське право об'єднало норми загального права і норми права справедливості, що вносять доповнення або поправки в норми загального права. Незважаючи на спільні риси загального права і права справедливості, їх судові прецеденти фіксувалися роздільно, що призвело до розвитку дуалізму анг­лійської правової системи, який існував більше двох століть аж до судової реформи 1873—1875 рр.

Із середини XIX ст. починається новий етап у розвитку анг­лійського загального права, який триває по теперішній час. Він пов'язаний з правовими реформами XIX ст.

Невпорядкованість системи судів, непевність апеляційного по­рядку і, зрештою, підсудності призвели до необхідності судової реформи. Початок їй покладено організацією судів графств. У 1852 р. низкою законодавчих актів було зближено процесуальні порядки в судах лорд-канцлера і в судах загального права.

Основною метою законів реформістів про судовий устрій 1873 і 1875 рр. була повна реорганізація системи вищих судів ко­ролівства. На місці історичних установ — як судів загального права, так і лорд-канцлера — створювався єдиний Верховний Суд Правосуддя. Йому передавалися повноваження всіх трьох вищих судів загального права і більшості канцлерських.

У цей період відбулася радикальна модернізація права в таких напрямах.

По-перше, судову систему було модернізовано, унаслідок чого було ліквідовано формальну відмінність між судами загального права і канцлерськими судами справедливості. Верховний суд отримав право самому виробляти процесуальні правила. З 1852 р. до судової практики увійшли правила і накази, що раніше засто­совувалися тільки в судах лорд-канцлера. Подвійність юрисдикції, коли в одній справі могли бути подані до різних судів дві різні вимоги, була виключена. Усі судові відділення мали практично рівну компетенцію, суддя одного відділення міг одночасно засі­дати в будь-якому іншому відділенні.

Іншими словами, результатом судової реформи стало фактичне злиття права справедливості із загальним правом. Разом із тим, склалася спеціалізація у зв'язку з традиційною відмінністю по­зовів загального права і права справедливості.

По-друге, у результаті проведених реформ починається фор­мування і розвиток матеріального права. До того часу англій­ське право розвивалося переважно як процесуальне. Юристи за­гального права починають приділяти увагу матеріальному праву, на основі якого здійснюється систематизація рішень загального права шляхом їх консолідації.

По-третє, посилюється роль статутного права шляхом зрос­тання нормотворчої і правоутворюючої ролі законодавства як джерела права і його реформування.

Сучасний етап розвитку загального права характеризується тим, що у XX ст. зросла, і сьогодні продовжує зростати роль законів і регламентів в англійському праві, унаслідок чого консер­ватизм постулатів загального права підпав під вплив часу. Роль статутного права в системі джерел права посилюється. Разом із тим, норми загального права і судовий прецедент багато в чому продовжують зберігати свої позиції.

Також посилюється вплив міжнародного і наднаціонального права на розвиток загального права. Як відзначають багато до­слідників, останнім часом намітилася певна тенденція до збли­ження прецедентного і статутного права за їх функціональним значенням. Проте англійські юристи вважають, що в цілому це тільки тенденція. Вона не веде до зміни типу права.