2. Об’єкт та предмет порівняльного правознавства

Як відзначав І. Кант, насправді наука має справу тільки з об'єктом (природою, явищами), можливість якого визначається формами споглядання і мислення. Звідси випливає, що не поняття запозичені з досвіду, а можливість досвіду зумовлена категоріями розуму. Останні застосовуються до предметів, тобто мають право на об'єктивне значення, тому що вони, по суті, самі створюють досвід і предмети пізнання.

Як відомо, поняття «об'єкт» і «предмет» науки не є тотож­ними. Поняття об'єкта науки є ширшим, ніж поняття її предмета. Об'єкт може бути і, як правило, є спільним для ряду наук, тоді як предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої науки.

Універсальним об'єктом правової науки виступає правова ре­альність. Цікаво, що якщо для філософів правова реальність є деяким єдиним цілим і відображає цілісність самого права (хоча в правовій реальності філософи виділяють його структуру в динаміч­ному і статичному аспектах), то для юристів правова реальність, як загальний об'єкт правової науки, є не монолітною, однорідною, а достатньо різноманітною. Наприклад, правова реальність, що відображає рівень правової свідомості, різняться від правової реальності, що відбивається у сфері правозастосування, не гово­рячи вже про правову реальність у сфері правової поведінки.

На думку О.Ф. Скакун, правова реальність — багаторівнева система правових засобів і явищ, що функціонує в усіх її струк­турних зв'язках із соціальною сферою держави, яка є антропо­логічною основою і простором права. Правова реальність — це всі прояви правового життя суспільства (колективних і індиві­дуальних суб'єктів права): юридична діяльність і її результати (правотворчі, правозастосовні та інші акти), правопорушення і юридична відповідальність, правове мислення, правове вчення, деформації правової свідомості (правовий нігілізм, правова дема­гогія) та інші, тобто всі правові елементи — ті, що впорядковані, й ті, що перебувають на стадії упорядкування (хаотичні). Що ж входить в коло об'єктів порівняльного правознавства?

Досліджуючи питання про об'єкт порівняльного правознавства, М.М. Марченко відзначає, що його об'єктом завжди виступає правова реальність, яка об'єктивно існує в різних країнах. Об'єкт порівняльного правознавства ніким не вигадується і не виводиться ні з чого. Він існує в житті, у реальній дійсності.

На думку Ю.О. Тихомирова, об'єкти порівняльного право­знавства — не умоглядні висновки кабінетних учених, а реальні загальноправові процеси, що вимагають аналізу й оцінки, вжи­вання адекватних державно-правових заходів, і здійснення необ­хідних дій.

Порівняльне правознавство як наука зосереджується на роз­гляді тих аспектів правової реальності, які виступають як сукуп­ність компонентів, що зумовили єдність та відмінність правових проявів у рамках правових систем.

Таким чином, об'єктом порівняльного правознавства є правова реальність, що включає всі без винятку правові явища, пов'язані з правовою системою суспільства, зокрема правові норми, правову культуру, правову ідеологію, правосвідомість, правові відносини, правову практику, правову психологію і т. ін. На сучасному етапі розвитку порівняльного правознавства до сфери його інтересів залучаються дедалі нові об'єкти.

Загальновизнаним є положення, згідно з яким статус науки визначається за допомогою відособленого і індивідуального пред­мета, тобто тією сферою, на яку спрямовано розумову діяль­ність дослідника, унаслідок чого формується система знань, а також розробляються відповідні їй методи. Залежно від тієї чи іншої сфери дослідження складається та чи інша система знань.

Класичним визначенням предмета науки є відповідь на пи­тання, що вивчає та чи інша наука, тобто коло тих проблем, на висвітлення яких вона спрямована. Таким чином, предмет будь-якої науки — це певна галузь пізнання об'єктивної реальності, що піддається науковому осмисленню.

Предмет науки відіграє визначальну роль у структурі будь-якої науки, що зв'язує її різні частини в щось цілісне, завершене. Порівняльне правознавство як самостійна галузь науки і нав­чальна дисципліна має свій предмет дослідження, що забезпечує його наукову і навчальну автономію.

Хоча необхідно визнати, що полеміка з приводу предмета порів­няльного правознавства ведеться з моменту його виникнення. По сьогодні не вироблено загальний підхід до його визначення, ос­кільки серед компаративістів відсутня єдність поглядів не тільки на його предмет, але й на співвідношення його предмета з його об'єктом і методами.

Як відзначає М.М. Марченко, предметом дослідження порів­няльного правознавства виступають загальні принципи і зако­номірності виникнення, становлення і розвитку різних правових систем. Проте такий погляд на предмет порівняльного право­знавства тяжіє до предмета загальної теорії держави і права. Далі М.М. Марченко підходить до найважливішого питання в проблематиці формування предмета порівняльного право­знавства: до визначення спільного в розвитку і функціонуванні правових систем. При цьому не можна уникнути проблем, що стосуються особливого в їх розвитку і функціонуванні, а також загального. На думку О.Ф. Скакун, предмет порівняльного правознавства (теорії правових систем) — загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових систем світу в їх порівняльному пізнанні на макро- і мікрорівнях.

В.С. Нерсесянц визначає предмет порівняльного правознавства як понятійно-правові властивості і значення порівнюваних державно-правових явищ, їх схожість і відмінність як форми ви­раження принципу формальної рівності¹.

На думку А.Х. Саїдова, порівняльне правознавство є науковим напрямом, що вивчає основні правові системи сучасності. Він окреслює коло питань, що складають предмет порівняльного правознавства, куди входять: методологічні проблеми порівняння в праві (теорія порівняльно-правового методу); порівняльне вив­чення основних правових систем сучасності; традиційне «порів­няльне законодавство», так зване функціональне порівняння; історико-порівняльне вивчення права.

Порівняльне правознавство досліджує, головним чином, комп­лекс правових явищ як органічне ціле, геоправовий простір, що свідчить про домінування тенденції порівняння комплексів пра­вових явищ, тобто не фрагментарне, а системне порівняння — макропорівняння, в яке неминуче включаються політологічні, куль­турологічні, психологічні аспекти функціонування права і правової системи в об'єктивно існуючому загальносоціальному і національ­ному контексті, хоча достатньо часто проводиться порівняння і на мікрорівні. Більшість дослідників вказує на важливість взаємин між правом, з одного боку, і історією, філософією і культурою, з іншого. Саме так можна перекласти сучасною науковою мовою вимогу глибокого розуміння й урахування особливостей правового середовища. Таким чином, найбільш важливою частиною змісту предмета порівняльного правознавства є знання, що мають функ­ціональну природу, виходять за рамки національних правових систем та мають універсальну теоретичну і практичну цінність.

Предмет порівняльного правознавства включає різні онтологічні рівні проведення порівняно-правових досліджень. Це — мікро-рівень, що асоціюється з вивченням і вирішенням конкретних питань, які стосуються окремих елементів правової системи, і макрорівень, що передбачає вирішення тієї чи іншої проблеми на рівні правової системи в цілому. При цьому предметом аналізу і зіставлення є: норми, закони й інші правові акти, правові ін­ститути, підгалузі законодавства, галузі законодавства, правові масиви, системи законодавства, предмет і методи правового регу­лювання, правові концепції, юридичні поняття і терміни, прийоми юридичної техніки і т. п. Тут важливо відзначити, що зіставлення нормативних масивів різних правових систем давно є предметом аналізу компаративістів. Важливим початковим пунктом тут є філософсько-релігійна основа цих «сімей», яка має багатовікову історію.

Таким чином, питання про предмет порівняльного право­знавства є найбільш складним і проблематичним, тому багато авторів уникають його всебічного і глибокого висвітлення. Більше того, для збереження порівняльного правознавства як відокрем­леного наукового напряму і дисципліни деякі автори вважають за краще не розглядати дану проблематику взагалі.

Так Р. Давид вважав, що сьогодні, коли порівняльне право міцно стоїть на ногах, дискусії про природу даного предмета і його місце в університетському викладанні втратили актуальність. К. Осакве також уважає, що не варто приділяти цьому питанню так багато уваги, і що після 150 років існування даної дисципліни прийшов час закінчити дебати про її предмет або природу.

Проте завершення дебатів про предмет порівняльного право­знавства передбачає знаходження тієї загальноприйнятої плат­форми, на основі якої можна окреслити основні контури його предмета, що задовольняють якщо не всіх, то хоча б більшість дослідників даного напряму, і не на короткий період, а на три­валу перспективу. Сьогодні у порівняльному правознавстві сфор­мовано цивілізаційний підхід, що об'єднує пізнавальні можли­вості різних галузей знання на основі методології комплексного аналізу.

До визначення предмета порівняльного правознавства необ­хідно підходити виходячи з нової методології правової науки, обу­мовленої вимогами, що висуваються до сучасної юриспруденції. Зміни уявлень про право і державу, на думку Ю.М. Оборотова, сьогодні багато в чому визначаються виходом до нових світог­лядних підстав, до іншої психології сприйняття життя, до іншої позиції людини в сучасному світі. Це повною мірою можна віднести і до предмета порівняльного правознавства. З позицій цивілізаційної концепції предметом порівняльного правознавства виступає саме вивчення множинності правових реальностей, що відображають різноманіття правових явищ. Виходячи із цього, критерієм визначення предмета порівняльного правознавства виступає саме різноманіття і багатоаспектність правової реаль­ності. Адже вражаюче різноманіття існуючих правових систем і правових культур ґрунтується на різних правових цінностях, що існували раніше, та культур і цивілізацій, що існують тепер.

Вивчення основних правових систем на основі систематичного застосування методологічного інструментарію порівняльно-пра­вових досліджень також є предметом порівняльного правознавства як науки. Наявна трансформація методу науки в її предмет.

Широке застосування при вивченні основних правових систем багатого потенціалу порівняно-правового методу дозволяє вийти на новий рівень нагромадження і систематизації його результатів, що є предметом порівняльного правознавства.

І, нарешті, предмет порівняльного правознавства може бути визначений з погляду професійної діяльності юристів, яка вип­ливає з того, що будь-яка юридична наука обслуговує певну сферу юридичної діяльності. Із цієї точки зору, з урахуванням інтеграційних процесів, що відбуваються, припускають гармоні­зацію законодавства не тільки в рамках одного типу правових систем (на мікрорівні), але й у рамках різних правових систем (на макрорівні). І в цьому плані, з урахуванням перерахованих питань, не кожна юридична наука може змагатися з порівняльним правознавством, виходячи з кола проблем, що вирішуються в межах його предмета.

Таким чином, предметом порівняльного правознавства є порів­няльне вивчення походження, становлення, еволюції і прогнозу­вання перспектив розвитку основних правових систем на основі виявлення спільного, відмінного і особливого, що відображають їх суть і зміст.