7. Романське право і германське право

Серед найбільш визнаних у порівняльному правознавстві кла­сифікацій правових систем виділяються класифікації, запропоно­вані Р. Давидом, у рамках якої виділяється загальна сім'я романо-германського права, і К. Цвайгертом і X. Кьотцом, у рамках якої виділяється романське право і германське право як самостійні правові сім'ї. Хоча вони відзначають, що питання про те, чи слід проводити відмінність між романською і германською правовими сім'ями в рамках правових систем континентальної Європи, є спірним. Звичайно, романська і германська правові сім'ї мають значно більше спільного, ніж кожна з них із загальним правом.

Незважаючи на існуючі доводи на користь кожної із цих кла­сифікацій, реалії європейського континенту сьогодні дозволяють говорити про єдине романо-германське право завдяки стрімким інтеграційним тенденціям. Незворотні процеси інтеграції в рамках Європейського Співтовариства сприяють не тільки гармонізації і уніфікації в галузі політики, економіки, соціальної сфери, але і в питаннях права.

Разом із тим, правові системи, що входять у романо-германську правову сім'ю, за рядом специфічних ознак підрозділяються на дві відносно самостійні групи: романську і германську. До ро­манської групи належать правові системи Франції, Італії, Іспанії, Бельгії, Люксембургу і Голландії. До германської групи відносять правові системи ФРН, Австрії, Швейцарії і ряду інших держав.

«Уперше відмінність між термінами «германський» і «ро­манський» було зроблено в «Германії» Тацита. У XVI ст. воно ще більш посилилося через негативне ставлення французької аристократії до всього, що має німецьке походження. Схема їх зіставлення була остаточно сформована в XIX ст. (у зміненому вигляді вона збереглася і до цього дня), при цьому було зроб­лено висновок про перевагу романської моделі над німецькою як найновішою з романо-латинських, близьких на лінгвістичному, соціальному і культурному рівнях. Ця спорідненість відбита в терміні «латинський», який виходить за межі більш обмеженого «романський» (тобто римський)».

Романське право характеризується тим, що воно поєднує рим­ське приватне право і звичаєве місцеве право, причому з пере­важаючим впливом римського права. Германське право, тобто друга гілка романо-германської правової сім'ї, також поєднує рим­ське приватне право і звичаєве місцеве право, але тут переважає вплив звичаєвого германського права, унаслідок чого сформува­лося «пандектне право», тобто злиття римсько-правового базису з германського звичаєво-правовою надбудовою.

Відмінність між романським і германським правом виявляється й у структурі права, наприклад у правовій системі Франції кримі­нальне право належить до приватного права, тоді як в правовій сис­темі Німеччини кримінальне право належить до публічного права.

Основний закон ФРН не визнає за виконавчою владою права на делегування законодавства. Урядові й інші підзаконні акти в Німеччині можуть бути видані тільки в рамках виконання законів. Проте в системі джерел права Франції делеговане законодавство, що видається виконавчими органами влади, займає важливе місце.

Цивільні кодекси в державах романо-германської правової сім'ї істотно розрізняються за організацією і структурою. Одна з най­більш значних відмінностей визначається наявністю або відсут­ністю Загальної частини, яка є в Германському цивільному уложенні 1896 р. і містить положення, застосовані до всіх інститутів цивільного права.

У Французькому цивільному кодексі 1804 р. Загальна частина практично відсутня, замість неї міститься короткий «Вступний титул про публікацію, дію і застосування законів взагалі», який містить не тільки цивільно-правові норми, але й норми, що нале­жать до конституційного права.

У рамках Французького цивільного кодексу норми, що ре­гулюють різні сфери суспільних відносин, викладаються не в ло­гічній послідовності. Наприклад, норми, що регулюють майнові відносини подружжя, розташовані не в першій книзі, яка присвя­чена регулюванню сімейних відносин.

Відмінність у строках кодифікації, проведеної у Франції і Ні­меччині, вплинули на даний процес. У той час, як французькі юристи займалися тлумаченням своїх кодексів, німецькі юристи продовжували роботу університетів над текстами римського права. У Німеччині виникла нова школа — школа пандектистів, яка привела до вищого рівня систематизації римських принципів. Германське цивільне уложення було укладене наприкінці XIX ст. на основі праць пандектистів, звідси і відмінність методів і стилю французького і германського цивільних кодексів.

Норми права в німецькому законодавстві, зокрема в Германсь­кому цивільному уложенні, більш абстрактні, ніж норми фран­цузького законодавства. Крім того, для німецького законодавства в цілому характерна логічна послідовність переходу від загальних до більш конкретних положень. На відміну від Французького ко­дексу, мова Германського цивільного уложення надмірно про­фесійна і складна для сприйняття.

Таким чином, існування відмінностей між правовими системами держав, що входять у романо-германське право, не виключає можливості їх об'єднання в загальну правову сім'ю.