4. Особливості романо-германського права

Використання терміна «романо-германське право» обґрунто­вується тим, що дана правова сім'я включає правові системи «романських» і «германських» держав. Романо-германське право ще називають континентальним правом. Термін «континен­тальне право» увійшов у науку порівняльного правознавства наприкінці XIX ст. і є достатньо умовним. Воно відображає те­риторію поширення даного права в даний конкретний відрізок часу. Після його поширення далеко за межами континентальної частини Європи умовність використання даного терміна для позначення романо-германського права стала очевидною і такою, що неповно відображає реальний стан речей. Використання терміна «цивільне право» щодо романо-германського права пояснюється його історичним корінням, що сягає римського права, перш за все, — римського приватного права. Крім того, романо-германське право також називають ще законодавчим правом, що пов'язано не тільки з тим, що основним джерелом права є закони і особлива роль у його формуванні відводиться кодифікації, але і з тим, що основні принципи функціонування даного права міс­тяться саме в законах.

Серед правових сімей, що існують у теперішній час, романо-германська правова сім'я займає особливе місце і відіграє значну роль у розвитку юридичної теорії і практики. Як відзначав Р. Давид, вона є першою сім'єю, з якою ми зустрічаємося в су­часному світі¹.

Географія поширення романо-германської правової сім'ї, як уже наголошувалося, включає національні правові системи ба­гатьох держав сучасного світу. Сформувалася вона на території континентальної Європи. До романо-германської правової сім'ї прилягають правові системи всіх держав Латинської Америки, національні правові системи держав скандинавського регіону і пострадянського простору, значна частина національних правових систем держав Африки і Близького Сходу. Вплив цієї правової сім'ї знайшов відображення в національних правових системах Японії, Китаю, Індонезії, інших держав світу.

Головною особливістю романо-германської правової сім'ї, як уже наголошувалося, є її формування на основі рецепції рим­ського права. У кожній окремій державі континентальної Європи формування національної правової системи базувалося, перш за все, на вивченні римського права і поєднувалося із записом норм звичаєвого права країни в точних і зрозумілих термінах, органі­зацією норм звичаєвого права в певну систему.

Важливою особливістю романо-германського права є його яскраво виражений кодифікаційний характер. У порівнянні з іншими правовими сім'ями, де кодифікації зазнали значні правові масиви, у романо-германському праві кодифікація відрізняється тим, що вона має більш глибоке і міцне історичне коріння. Кодифікація права, що почалася в країнах Західної Європи її раннє Середньовіччя і триває до цього дня, дуже вплинула на характер і процес розвитку романо-германського права, багато в чому зумовила найважливіші тенденції його еволюції.

Важливою особливістю романо-германського права слід ува­жати яскраво виражену, у порівнянні з іншими правовими сім'ями, його доктринальність. У західній науковій літературі у зв'язку із цим традиційно вказується на те, що роботи учених-юристів, подібно до рішень суду, користуються значним впливом у системі цивільного права. Як відзначає М.М. Марченко, по­силення їх значення спостерігається особливо тоді, коли право, покликане регулювати ті чи інші суспільні відносини, перебу­вають у процесі становлення, або коли взагалі відсутні ті чи інші, затребувані самим життям, норми права й інститути. Такі умови для правової доктрини можуть відіграти дуже помітну роль.

Історичною особливістю романо-германського права є підви­щений статус приватного права щодо публічного права, тобто дотримується принцип первинності приватного права і вторин­ності публічного права. Історично романо-германське право зро­било наголос на приватне право. Не випадково дана правова система бере свій початок саме з римського приватного права, а не з римського публічного права. Тривалий час у романо-гер-манській правовій доктрині вважалося, що справжній юрист по­винен займатися проблемою приватного права, тоді як публічне право вважалося предметом вивчення не юристів, а філософів, соціологів і політологів. Із цієї причини у французькому праві в поняття приватного права входять не тільки цивільне право, ко­мерційне право і міжнародне приватне право, але і кримінальне право і навіть цивільно-процесуальне право. У системі романо-германського права приватне право вважається визначальним. Традиційно в системах континентально-європейського права при­ватне право більш розвинене і більш досконале, ніж публічне право. Дана особливість протиставляє романо-германське право англо-американському загальному праву, де наголос традиційно робився на публічне право.

Верховенство закону, як основоположний принцип функціону­вання правової системи, є ще однією особливістю романо-германського права. Верховенство закону, його вища юридична сила озна­чає, що при ухваленні нового закону всі інші нормативно-правові акти повинні бути приведені у відповідність до нього, а у разі супе­речності будь-який акт може бути опротестований або скасований.

Специфіка концепції верховенства закону в романо-германському праві полягає в тому, що саме закон, а не будь-яке інше джерело права (прецедент, звичай, доктрина тощо), стає основою в процесі функціонування даного права і національних правових систем, що складають його. В основі пріоритету закону перед усіма іншими джерелами права лежать фундаментальні історичні, соціальні, національні й інші цінності народів Західної Європи: загальна і правова культура, стародавні правові й інші традиції і звичаї.

Оскільки законодавство виражає волю законодавця як най­вищого органу державної влади, воно стоїть вище за судове рі­шення, яке, в основному, є не нормативним, а лише допоміжним джерелом романо-германського права.

Правові системи, що входять у романо-германську правову сім'ю, мають добре розроблене законодавство. Якщо про­тягом тривалого часу основним джерелом романо-германського права була доктрина, то після французької кодифікації ним стає закон.

У романо-германській правовій доктрині закон і право не ото­тожнюються. Ця обставина знаходить відображення в тлумаченні закону, здійснюване судами.

Пряма правотворчість, здійснювана компетентними держав­ними органами, властива романо-германському праву (законо­давчій правовій сім'ї), що дозволяє будувати правову систему цілеспрямовано, досягати в усьому комплексі правових засобів високого рівня нормативних узагальнень і забезпечує її високу ефективність.

Поняття правової норми є одним із найважливіших елементів романо-германського права. Романо-германське право виробило єдину точку зору на її розуміння. У цій сім'ї, де наука тради­ційно займається впорядкуванням і систематизацією рішень, що виносяться по конкретних справах, правова норма пере­стала виступати лише як засіб вирішення конкретного випадку. Розуміння правової норми зводиться до такого: норма права — це правило поведінки, що є загальним і загальнообов'язковим, має велике значення. Сама правова норма розглядається як абстрактне розпорядження, як вище правило поведінки для гро­мадян і державних органів.