Лекція 3

1. Існує декілька версій походження терміну «Алхімія». Одна з них стверджує, що слово виникло від Chymeia — наливання, настоювання. Далекий відголос практики східних лікарів-фармацевтів, що добували соки лікарських рослин. Згідно з іншою думкою, корінь у слові алхімія — khem або kháme, chémi чи chúma, що означає і чорнозем, і свинець, і Чорну країну. Так називали стародавній Єгипет, а з Єгиптом пов'язували мистецтво жерців-знавців руд, металургів, золотих справ майстрів. Також вивчення земних надр (латинське húmus — земля).

2. Трансмутація – це перетворення неблагородних металів у срібло і золото.

3. У стародавньому Єгипті таємницею «священного мистецтва» володіла каста жерців. Вони були настільки всесильними, що їх побоювались навіть фараони. Винайдений жерцями спосіб бальзамування трупів (муміфікація) ще й сьогодні викликає подив і захоплення. Жерці володіли секретом виготовлення косметичних препаратів, ліків, а також сильнодіючих смертоносних отрут, якими вони зводили в могилу своїх противників. Для виготовлення кольорових керамічних і скляних виробів широко застосовувались мінеральні фарби - здебільшого оксиди заліза, міді, марганцю та кобальту. Для захисного покриття малюнків використовувались високоякісні і тривкі лаки на зразок оліфи. Єгиптяни вміли добувати ртуть, виплавляти бронзу, свинець, олово, а пізніше і залізо.

4. За Аристотелем, елементи-стихії це не матеріальні субстанції, а носії певних якостей: тепла, холоду, сухості і вогкості. Цей погляд трансформувався в ідею чотирьох «соків» Галена (129 200 н. е.) і панував в науці аж до 17 ст

5. Золото – Сонце, срібло – Місяць, мідь – Венера, залізо – Марс, олово – Юпітер, свинець – Сатурн, ртуть – Меркурій.

6. олександрійську (греко-єгипетську), арабську і європейську алхімію.

7. Колискою алхімії був Єгипет. Єгиптяни блискуче володіли прикладною хімією, яка, однак, не була виділена в самостійну область науки, а входила в «священне таємне мистецтво» жерців. Особливо бурхливого розквіту алхімія досягла в 100 — 300 р. н. е. в Александрії. Приблизно в 300 р. н. е. єгиптянин Зосима написав енциклопедію з 28 книг, що охоплювали всі знання з алхімії за попередні 5 — 6 ст., зокрема відомості про взаємоперетворення (трансмутація) речовин.

8. Завоювавши Єгипет у 7 ст., араби засвоїли грецьку культуру, що зберігалася протягом віків александрійською школою. Наслідуючи древнім володарям, халіфи почали підтримувати науку, і у 7 — 9 ст. з'явилися перші хіміки. Найбільш талановитим і прославленим арабським алхіміком був Джабір ібн Хайян. Алхімію вони повязували з містичним та алегоричним тлумаченням духовного розвитку людини, але зближали з хімією в їх загальних спробах вникнути у сутність матерії, зокрема через перетворення елементів

9. Наукові переконання арабів проникли в середньовічну Європу у 12 ст. через Північну Африку, Сицилію і Іспанію. Спочатку алхімія в Європі спиралася на роботи таких корифеїв, як Джабір, але через три сторіччя знову з'явився інтерес до вчення Аристотеля, особливо в працях Альберта Великого. Переконаний в сумісності грецької і арабської науки з християнською доктриною, Альберт Великий сприяв введенню їх в схоластичні курси навчання. Алхімічними проблемами цікавився і Роджер Бекон, який передбачив багато подальших відкриттів; він вивчав властивості селітри і багатьох інших речовин, знайшов спосіб виготовлення чорного пороху. Серед інших європейських алхіміків потрібно згадати Арнальдо да Вілланова, Раймонда Луллія, Василя Валентина.

10. всі метали складаються з двох начал - ртуті (жіноче начало) та сірки (чоловіче начало), які, з'єднуючись у різних пропорціях, утворюють сім відомих металів.

11. існують тільки порожнеча і атоми - неподільні матеріальні елементи, вічні, незруйновані, непроникні, що розрізняються формою, положенням в просторі і величиною; з їх «вихору» утворяться всі тіла.

12. Рецепти алхіміків використовувалися в таких технологічних процесах, як обробка металів. З'являються рецепти виробництва спирту і удосконалення процесу його перегонки. Найважливішим досягненням було відкриття сильних кислот сірчаної, азотної. Тепер європейські хіміки змогли здійснити багато нових реакцій і отримати такі речовини, як солі азотної кислоти, купорос, солі сірчаної і соляної кислот. Послугами алхіміків, які нерідко були майстерними лікарями, користувалося вища знать. Вважалося також, що алхіміки володіють таємною силою — перетворення металу в золото. До кінця 14 ст. інтерес алхіміків до перетворення одних речовин в інші поступився місцем інтересу до виробництва міді, латуні, оцту, оливкового масла і різних ліків. У 15 — 16 ст. досвід алхіміків все частіше використовувався в гірництві і медицині.

13. Не пропала даремно самовіддана й важка праця шукачів «філософського каменю». Разом із хіміками-практиками алхіміки накопичили великий фактичний матеріал, добули, вивчили й описали багато нових речовин, розробили чимало експериментальних методів, прийомів і операцій, якими хіміки користуються й сьогодні. Прагнучи до досягнення самої привабливої для них мети створенню незліченних багатств, алхіміки вирішили багато які практичні задачі, відкрили безліч нових процесів, спостерігали різноманітні реакції, сприяючи становленню нової науки хімії. Інколи, правда дуже рідко, у алхіміків можна помітити як би передбачення відкритих пізніше за закони хімії. . Алхімічний період (4—16 ст.) характеризується не лише поширенням спекулятивною і «дослідною» А., але і одночасним розвитком практичної, ремісничої хімії. . В цей період відбувається зародження експериментальної хімії і накопичення запасу знань про речовину.

15. Джабір ібн-Хайян (латинізоване ім'я - Гебер, близько 721 – 815 рр.), який працював при дворі багдадського халіфа. Джабір стверджує, що всі метали складаються з двох начал - ртуті (жіноче начало) та сірки (чоловіче начало), які, з'єднуючись у різних пропорціях, утворюють сім відомих металів (до металів, крім золота, срібла, міді, заліза, олова, свинцю, він залучає і скло). У своїх творах Джабір згадує чимало речовин (нашатир, луг, купорос, галун, сурму тощо), хімічні операції (сублімацію, кристалізацію, перегонку, нагрівання у спеціальних печах тощо) і, головне, висловлюється про те, що алхіміки повинні займатися проведенням дослідів. Найбільш популярна його «Книга сімдесяти».

16. (1235 р. — 29 червня 1315 р.). Народився на о. Мальорка, навчався в Парижі. Луллий написал несколько алхимических трактатов, из которых «Завещание», «Сборник правил, или путеводитель по алхимии» и «Опыты» приобрели громкую славу в последующие столетия. В названных сочинениях изложены взгляды на алхимию и ее задачи, основанные на учениях арабских алхимиков. Автор наделяет философский камень особо чудодейственными свойствами.

17. В Азії та Європі гучно лунало ім'я й іншого арабського алхіміка - Абу-Бакр Мухамеда ібн Закарія ар-Разі (латинізоване ім'я - Разес, близько 865 – 925 рр.). Ар-Разі теж вважав, що за допомогою «еліксиру» (змінюючи співвідношення сірки та ртуті) можна перетворювати метали, але до двох начал (ртуті і сірки) він додає ще третє - «соляне начало» (ознака розчинності).

18. 1235—1240, Валенсия — 1311) —автор «Салернского кодекса здоровья». Дал описание ядов, противоядий, лечебных свойств различных растений и способов их употребления. . Позднее в Париже и Монпелье он изучал естественные науки, медицину и алхимию. Арнольд из Виллановы оставил после себя много трудов по медицине и алхимии. Но он не мог отказаться от веры в магию, в мощь дьявола и демонов. Вилланова много писал о ртути, поэтому современники считали, что он знает способ превращения ртути в золото. Наряду с этим Вилланова был одним из первых врачей, применивших в медицине современные ему достижения алхимии и химии, в частности соли ртути и сернистые соединения.

19. Альберт Великий, (1193 – 1280 рр. Італія) До 1270 г. Альберт жил в Регенсбурге, потом переехал в Кёльн, где и жил до смерти. Сам проводив досліди з «перетворення» металів, він першим із європейців описав магнітну стрілку і порох. Будучи послідовником арабських алхіміків, Альберт теж помилково вважав, що метали складаються зі ртуті і сірки, і додавав до цих начал воду і миш'як. Він був переконаний у тому, що метали можна перетворювати, змінюючи їхню густину та забарвлення. Метали, на його думку, забарвлюються ртуттю в білий колір, сіркою - у червоний, миш'яком - у жовтий. Густина металів залежить від кількості води, що міститься в них, та міри її стиснення. Альберт Великий умів визначати чистоту золота та відокремлювати хімічним способом благородні метали від звичайних. Впервые выделил в чистом виде мышьяк.

20. Василий Валентин— алхимик, живший в XIV или XV веке; его трактаты получили широкую известность в XVII веке. жил в Эрфурте во второй половине XV века. Впервые получил соляную кислоту нагреванием поваренной соли с железным купоросом, изучил её действие на металлы. Впервые подробно описал сурьму, способ её получения из сурьмяного блеска и соединения сурьмы. Описал азотную и серную кислоты, царскую водку, нашатырь, сулему и другие соли ртути, некоторые соединения цинка, олова, свинца, кобальта. Наблюдал «услащение кислот» — взаимодействие спирта и кислот с образованием эфиров.

21. Роджера Бекона (1214 - близько 1292 рр). Оксфорд, Париж. У світогляді Бекона було чимало містики, але головна його заслуга в наголошенні на науковому методі досліджень. Він одним із перших наполягав на необхідності дослідного пізнання природи. У своїх працях він висунув низку цікавих ідей про способи добування багатьох хімічних речовин, утому числі пороху. Бэкон отрицал атомистическое учение о неделимости атомов и пустоте.