2.4. Еволюція економічного механізму вітчизняних підприємств

До економічної реформи 1965 р. у державному секторі діяв господарський механізм, в основу якого було покладено переважно директивний, адміністративно-командний підхід до вирішення господарських питань. Основним було завдання виконання плану з випуску і реалізації товарної продукції та забезпечення нею всіх споживачів за обсягом, номенклатурою, асортиментом, якістю та термінами постачання. Підвищення економічної ефективності промислового виробництва у повному обсязі не ставилося, а його часткове вирішення за допомогою окремих планових показників відчутно не впливало на господарську діяльність виробничих колективів та підвищення якості їх роботи. Відносно високі темпи розвитку в галузях промисловості досягалися в основному за рахунок політичних, ідеологічних, організаційних та адміністративно-правових методів в управлінні.

Модель господарського механізму підприємств 1965 р. відрізнялась спрямованістю на підвищення економічної ефективності промислового виробництва. В системі централізованих показників планування основної промислової діяльності підприємств пропонувалося використовувати показники прибутку та рентабельності. У системі економічного стимулювання трудових колективів створювались фонди матеріального стимулювання, соціального розвитку та житлового будівництва, розвитку виробництва.

Запропонована модель господарського механізму практично не торкалася діючого на той час фінансово-кредитного механізму та його основних ланок, зокрема системи розподілу прибутку, системи фінансування та кредитування капіталовкладень, методів розроблення, формування та обгрунтування щорічних та перспективних фінансових планів у їх зв'язку з завданнями підвищення ефективності основної діяльності підприємства та ін.

У моделі господарського механізму 1979 р. було зроблено наголос на розробленні та формуванні п'ятирічних та річних планів економічного та соціального розвитку підприємств. Для оцінки їх роботи було рекомендовано використовувати показник чистої продукції (доходу) та розрахований на його основі показник продуктивності праці. З теоретичного погляду це означало відхід від теорії чистої доданої вартості (прибутку) та орієнтацію на теорію валового доходу. Цей тип господарського механізму не дістав широкої підтримки, оскільки в процесі його практичного застосування виявилися суттєві недоліки.

Господарський механізм 1987 р. передбачав поширення принципів господарського розрахунку підприємств (окупність витрат і самофінансування процесу відтворення, виробничо-господарська самостійність та самоуправління колективу, матеріальна заінтересованість у кінцевих результатах діяльності) на всі структурні підрозділи. Головним критерієм оцінки та матеріального заохочення колективу вважалося зіставлення витрат та результатів.

Особливу роль у розвитку внутрішньовиробничого госпрозрахунку відіграло впровадження колективного та орендного підрядів. Економічна сутність колективного підряду полягала в тому, що колектив працівників брав на себе обов'язки щодо випуску продукції (виконання робіт або надання послуг) у встановлені терміни, а адміністрація підприємства зобов'язувалась надавати йому необхідні ресурси та оплатити вироблену продукцію за наперед визначеними розцінками. Орендний підряд - це більш прогресивна форма колективного підряду, ефективність якого пов'язувалася з можливістю господарської самостійності колективу-орендаря у використанні державних засобів виробництва. Однак широкого застосування на практиці орендний підряд не знайшов, що було обумовлене особливостями командно-адміністративної економіки:

• централізоване планування, яке охоплювало всі сторони діяльності підприємств і зменшувало їх відповідальність;

• оцінка діяльності за рівнем виконання плану, що не стимулювало підвищення ефективності виробництва;

• жорстка регламентація взаємозв'язків між підприємствами (постачальник - виробник - споживач) керуючими органами, що не створювало умов для стимулювання підвищення якості продукції;

• централізований розподіл ресурсів, регламентація розподілу прибутку, що не стимулювало його збільшення;

• централізоване витратне ціноутворення, яке не давало можливості об'єктивно оцінювати ефективність діяльності підприємства.

З 1991 р. діяльність підприємств будується на принципах роздержавлення власності і впровадження законів ринкової економіки. Процес подальшого розвитку великих підприємств в Україні супроводжується їх внутрішньою дезінтеграцією - виокремленням внутрішніх підприємницьких структур.