4. Сучасні тенденції трансформації організаційно-виробничих структур

Підприємства змушені створювати загальні філії з конкурентами, складати партнерські угоди з постачальниками та клієнтами, формувати групи науково-дослідної роботи, загальні для всього сектора, та інші союзи, створювати "організаційні мережі". Більшість великих підприємств поділилися на окремі частини - стратегічні господарські підрозділи (СГП).

СГП орієнтовані на свої ринки, своїх клієнтів, мають своїх конкурентів. Вони можуть передавати свої продукти іншим СГП даної компанії, конкурувати один з одним, надавати переваги тому чи іншому постачальнику. Звідси з'явилася нова концепція структури підприємства, яка дістала назву "економіка внутрішньофірмового підприємництва". За нею усі внутрішні підрозділи, у тому числі оперативні, функціональні та інші служби, відповідають за власні результати, але при цьому повністю автономні у своїй діяльності. Вони можуть вступати в різноманітні об'єднання з іншими організаціями, створюючи складну систему, яку не визначено межами власності. Генеральна дирекція, замість традиційного управління через ієрархічну структуру, розробляє правила "організаційної економіки".

Доцільним напрямком трансформації виробничої структури наших великих підприємств є виокремлення підрозділів внутрішньовиробничої кооперації, які виробляють проміжну продукцію та вироби для внутрішнього споживання, і так званих "центрів прибутку" - самостійно функціонуючих господарських підрозділів, що випускають готову продукцію.

Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику підприємства як відкритої системи.

2. Охарактеризуйте виробничі фактори.

3. Визначте основні аспекти системної побудови підприємства, дайте їх коротку характеристику.

4. У чому полягає функціональна структуризація підприємства?

5. Визначте критерії поділу виробничих підрозділів підприємства на основні та допоміжні.

6. Наведіть схеми взаємозв'язків підрозділів основного виробництва, виробничої та соціальної інфраструктури.

7. У чому полягають зміни структури підприємства під впливом ринкової кон'юктури та рівня кооперування?

8. Дайте коротку характеристику підрозділів підприємства.

9. За якими критеріями визначаються підрозділи різної категорії?

10. У чому полягає ієрархічність структури великих підрозділів підприємства?

11. Визначте концептуальні напрямки трансформації виробничої структури великих підприємств.

12. З якою метою та на яких засадах виокремлюють підрозділи внутрішньої кооперації й підрозділи, що випускають готову продукцію?

Тема 2. Структура та форми функціонування внутрішнього економічного механізму

2.1. Структура внутрішнього економічного механізму та принципи його побудови

Головна мета функціонування економічного механізму – забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періодах. У процесі досягнення головної мети економічний механізм направлений на вирішення таких основних завдань:

1. Забезпечення формування достатнього обсягу економічних ресурсів відповідно до завдань функціонування і розвитку підприємства у майбутньому періоді.

2. Забезпечення найефективнішого використання сформованого обсягу економічних ресурсів у розрізі основних напрямів діяльності підприємства.

3. Вдосконалення управління грошовими потоками.

4. Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем економічного ризику.

5. Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку.

6. Забезпечення беззбиткової діяльності підприємства.

ВЕМП реалізує свою головну мету та основні завдання шляхом здійснення певних функцій. Ці функції діляться на дві основні групи: 1) функції керуючої системи; 2) функції спеціальної галузі управління підприємством. До кола конкретних питань, які мають вирішуватись за допомогою ВЕМП, належать:

1. Розробка економічної стратегії підприємства.

2. Створення організаційних структур, які забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень щодо всіх аспектів економічної діяльності підприємства.

3. Формування ефективних інформаційних систем, які забезпечують обгрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень.

4. Здійснення аналізу різних аспектів економічної діяльності підприємства.

5. Здійснення планування економічної діяльності підприємства за основними її напрямами.

6. Розробка дійової системи стимулювання реалізації прийняттих управлінських рішень у галузі економічної діяльності.

7. Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень.

ВЕМП діє через економічні інтереси як усвідомлені матеріальні потреби людей і спрямований на розвиток економічних відносин усередині підприємства.

Економічний механізм підприємства має складну структуру. За предметною ознакою можна виділити такі його складові: механізм формування і використання ресурсів (капіталу); механізм управління витратами (прибутком); механізм управління фінансами; механізм взаємодії з ринком (управління доходом).

За функціональною ознакою ВЕМП складається з таких систем управління :

• формування економічних відносин;

• планування діяльності;

• обліку, контролю й оцінки діяльності;

• установлення матеріальної відповідальності;

• мотивації;

• аналізу і регулювання.

Система формування економічних відносин містить принципи, методи і форми побудови внутрішньої системи економічних відносин за схемою „замовник – підрядник – субпідрядник”, визначення ступеня економічної залежності підрозділу підприємства від його адміністративного центру, виділення центрів формування витрат, доходу, прибутку, залучення та інвестування коштів. Вона визначається переважно формою організаційно-технологічних зв'язків між окремими підрозділами підприємства.

Визначається три типи організаційно-технологічних зв'язків виробництва:

1. Послідовний організаційно-технологічний зв'язок, якому притаманна відкрита мережа зв'язків між виробництвами, що спеціалізуються на виготовлені однорідного кінцевого продукту. У такій мережі вихідна сировина послідовно переробляється в кількох виробництвах. Центром цієї системи є виробництво кінцевого продукту, яке визначається результатами діяльності всіх елементів технологічної системи. Кожна наступна ланка виробничого ланцюга є замовником продукції попередньої ланки

2. Паралельний організаційно-технологічний зв'язок, являє собою мережу зв'язків з розгортанням виходів з першої виробничої ланки в ряд паралельних виробництв, які виготовляють з напівфабрикатів різні кінцеві продукти. Центральним елементом такої виробничої системи є виробництво, яке переробляє вхідну сировину. Випускний підрозділ є замовником продукції центрального елемента такої системи.

3. Паралельно-послідовний організаційно-технологічний зв'язок - це мережа зв'язків з різними входами сировини у ряд виробництв з послідовним розгортанням входів у такі виробництва, одно- чи дворівневим напівфабрикатом і кінцевим продуктом. У середній ланці такої виробничої системи виготовляються напівпродукти для кінцевої ланки, проте вони самі можуть бути кінцевими продуктами. Така структура характерна для машинобудівних галузей промисловості .

Структура організаційно-технологічної мережі виробництва кінцевого продукту впливає на організацію виробничої кооперації між підрозділами, а також організацію економічного управління на рівні адміністративного центру. У одного замовника – декілька підрядників (постачальників).

Система планування діяльності підрозділів містить принципи, методи і форми розробки і установлення основних показників виробничо-господарської діяльності підрозділів та базується на прогресивних нормах матеріальних, трудових і грошових витрат. Залежно від завдань, які вирішують ті чи інші підрозділи, застосовуються такі показники (обсяг виробництва, витрати, доход, валовий або операційний прибуток, маржинальний прибуток та інші), які найбільшою мірою стимулюють досягнення високих результатів.

Система обліку, контролю й оцінки діяльності підрозділів містить принципи, методи і форми обліку економічних результатів, визначення причини їх відхилень від запланованих, місця їх виникнення, вживання відповідних заходів щодо усунення недоліків і поширення позитивних результатів. Система оцінки діяльності визначає ті підрозділи, які найбільш раціонально використовують економічні важелі в організації своєї діяльності та забезпечують зростання результативності функціонування підприємства в цілому.

Система установлення матеріальної відповідальності підрозділів містить принципи, методи і форми компенсації збитків одного підрозділу за рахунок прибутку або собівартості іншого, з вини якого вони виникли.

Система мотивації містить принципи, методи і форми створення підсистем мотивів, кожна з яких спрямована на досягнення певних цілей підприємства, а саме: 1) високоякісної продуктивної праці; 2) науково-технічного розвитку виробництва; 3) підприємництва (прибуткової діяльності).

Мотиваційний механізм високоякісної продуктивної праці спрямований на раціональне використання виробничих ресурсів, підвищення продуктивності праці, бездефектне виготовлення продукції, скорочення термінів освоєння виробництва нової конкурентноспроможної продукції, виконання договірних зобов’язань. Переважним є мотиваційний механізм праці, в якому більше мотивується схильність особистості до праці, ніж спонукання до праці, або примушення до праці. Мотиваційний механізм розвитку підприємства спрямований передусім на підвищення питомої ваги нових видів продукції. В його основу покладено формування у колективів підрозділів мотивів нововведень у виробництві, мотивів інженерно-технічної творчості як безпосередніх учасників процесу технічного розвитку, так і учасників виробничого процесу.

Мотиви науково-технічного розвитку генеруються параметрами виробничого процесу (якісними результатами процесу, рівнем соціальної організації та мотивації праці), параметрами ринкового середовища (конкурентоспроможність, прибуток, нові потреби), новими досягненнями науково-технічного прогресу, екологічними параметрами.

Мотиваційний механізм підприємництва спрямований на виживання та досягнення успіху в умовах конкуренції в коротко- і довгостроковому періодах. Функціонування цього механізму забезпечує формування мотивів конкуренції і кооперації при створенні нової продукції і технології, підприємницьких стратегій, підприємницького ризику, підприємницьких реакцій на зміну зовнішнього оточення, мотивів внутрішньо-фірмового підприємництва, які забезпечують гнучкість управління і сприйняття нововведень.

ВЕМП будується при дотриманні таких науково-обгрунтованих принципів:

1) цільової сумісності та зосередженості, що передбачає створення цілеспрямованої системи управління, в якій усі її ланки складають єдиний механізм, спрямований на вирішення загального завдання;

2) безперервності і надійності - що забезпечується:

• надійністю та злагодженістю дій як самої управляючої системи та її органів, так і об'єкта, яким управляють;

• наявністю зворотного зв'язку між усіма компонентами управляючих органів та об'єктів управління;

• визначеними процедурами та конкретними заходами усунення виникаючих дисфункціональних ефектів;

3) планомірності, пропорційності та динамізму, що досягається за допомогою довгострокового, поточного та оперативного планування, яке має бути спрямоване на проектування майбутньої діяльності підприємства;

4) демократичного розподілу функцій управління, у відповідності до якого підготовка управлінського рішення та відповідальність за його реалізацію на практиці повинні покладатися на той орган, який: краще за інших інформований про стан справ на відповідному об'єкті; найбільше заінтересований у реалізації та високій ефективності прийнятого рішення; може нести матеріальну, юридичну, адміністративну відповідальність за якість прийнятого рішення і повноту його реалізації;

5) науковості та обгрунтованості методів управління, який передбачає, що методи, форми та засоби управління мають бути науково обгрунтовані та перевірені на практиці. Дотримання цих вимог потребує безперервного збору, обробки та аналізу різної інформації: науково-технічної, економічної, правової та ін. Це, у свою чергу, передбачає використання комп'ютерної техніки та математичних методів;

6) ефективності управління, що передбачає наявність багатоваріантних шляхів досягнення однієї й тієї самої мети. Підприємство повинно постійно перебувати у пошуку найбільш ефективних рішень, спрямованих на поліпшення організації виробництва та випуск конкурентноспроможної продукції.