2. Верстка, близька до симетрії

Прийом «внакрут» незручний через неясність із заголовками та залишки матеріалів, що переходять на наступні колонки. При другому варіанті розташування матеріали значно витягнуті по горизонталі, а це ускладнює читання, погіршує поліграфічне виконання. Тому найбільш естетичний (а для верстальника простий) спосіб верстки — різноформатний.

Ширину набору визначаємо за формулою

(Потрібний формат) = (стандартний формат набору) х (кількість стандартних рядків у матеріалі) : (висота добірки в рядках)

Після підрахунку отримаємо відповідно 4 ^½, 4 і 5 квадратів. Матеріали ставимо поруч. Заголовки відповідно відводимо ліворуч, по центру і праворуч.

Усі ці прийоми у разі узагальнення зводяться до трьох основних, кожен із яких має свої переваги та недоліки.

1. Верстка «внакрут» дозволяє використовувати багато варіантів асиметричної та симетричної верстки; передбачає можливу постановку заголовків знизу добірки, три-, дворядкові закінчення і навіть — «висячі» рядки на окремих колонках за горизонтальної верстки (низьким «підвалом» чи «горищем»).

2. Розверстка кожної замітки на кількість рядків, відведених надобірку, за макетування у два чи три стовпці надає добірці чіткості та є додатковим засобом об'єднання матеріалів; за розверстки маленьких (до 15 рядків) заміток на три колонки і середніх на чотири та п'ять важче сприймати текст.

3. У разі горизонтальної постановки добірки (на 4 та більше колонок) потрібні додаткові підрахунки, якщо замітки розміщуються одна за одною, але це — найдоцільніший щодо сприйняття спосіб постановки матеріалів.

Які ж є способи об'єднання матеріалів у добірку, тематичну полосу?

Щоб виділити добірку на полосі надати їй цілісного вигляду, ми можемо:

• поставити рубрику чи «шапку

• відбити добірку лінійками чи помістити її в рамку;

• поставити кліше;

• однаково оформити заголовки (розбити на однакову кількість рядків, набрати шрифтом однієї гарнітури, одного кегля і накреслення з однаковою виключкою);

• однаково оформити текст, зокрема: розверстати всі замітки на рівну кількість колонок, набрати всі матеріали на однаковий формат, застосувати одну текстову гарнітуру, накреслення і кегль для набору всіх матеріалів, уніфікувати оформлення введених абзаців, епіграфів тощо.

Навіть застосування лише одного засобу чи елемента дозволяє досягти бажаного результату: виділити добірку. Але так робиться, як правило, у тому разі, коли необхідно з'єднати матеріали, подібні за якоюсь зовнішньою ознакою. Здебільшого добірка потребує сильніших засобів об'єднання, тому ці засоби та елементи застосовуються комплексно: 3—4 для однієї добірки.

Добірки, що є постійними в газеті, оформлюються таким чином, щоб читач міг швидко відшукати матеріали, які його цікавлять. Для цього обраний комплекс засобів закріплюється за такою добіркою і повторюється з номера в номер. Крім того, сильними засобами виділення добірки в газеті є закріплення за добіркою постійного місця на полосі.

Що ж до тематичних полос, то тут велике значення як засіб виділення має час їх появи в газеті, тобто кожна тематична полоса має виходити у визначений день тижня. Велику роль відіграють «шапки» та рубрики, іноді кліше. Як один із головних засобів виділення часто використовується уніфікація гарнітур заголовних шрифтів.

Газети, які застосовують 1 — 2 гарнітури у заголовках, для виділення тематичної полоси можуть узяти ще одну, контрастну і нехарактерну для звичайних полос.

Чимало переваг і недоліків макета закладено вже у плані полоси. Скажімо, якщо вирішено розташувати на сторінці всього 2—3 матеріали, то й висококваліфікованому оформлювачеві буде важко зробити оригінальний макет. Макет може бути грамотним, акуратним, але він повторить загальну схему побудови тих полос, що вже були, і навпаки, якщо передбачаються на полосі одна велика, дві середнього розміру публікації, достатня кількість заміток та ілюстрацій, то це надає широкі можливості для створення привабливої сторінки.

У макетуванні полоси застосовуються декілька прийомів. Усі вони мають рівні права на існування, і використання якогось із них пояснюється конкретними умовами. Загальноприйнятими є такі:

1. Планово-композиційний. У цьому випадку матеріали розверстуються на бланку в тій послідовності, в якій вони позначені у плані, починаючи з верхніх кутків — лівого (парні сторінки) і правого (непарні) і закінчуючи відповідно (розташованим по діагоналі) нижнім кутом. Може бути і зворотня постановка, починаючи з низу полоси.

2. Традиційний. Він передбачає постановку на «горищі» чи в «підвалі» найбільшого матеріалу, який по діагоналі зрівноважується з іншою, подібною за розмірами публікацією. Цей спосіб у редакціях, як уже зазначалося, називають «млином» або «вертушкою».

3. Акцентований прийом макетування. У цьому випадку найзначніша публікація розміщується в центрі полоси здебільшого в оточенні дрібних заміток. Макет будується так, щоб цей матеріал відразу привернув увагу читачів, навіть тоді, коли він знаходиться поза геометричним центром сторінки.

Тепер спробуємо змакетувати полосу, у плані якої значиться добірка «Українські гроші» (92 рядки), «Єдність чи кругова порука?» (220), огляд преси «Ода до незалежності» (100), замітка «Нове покоління вибирає зарплату» (50).

Перше, що належить зробити, — проаналізувати план. З формального погляду полоса ідеальна для верстки: є великі, середні матеріали, добірки і замітки. Негативний момент — незаплановані фотоілюстрації. Однак у досвідченого оформлювача завжди є запас кліше і фотографій.

Починаючи макетування, зробимо декілька ескізів. Визначимо, скільки і яких ілюстрацій треба помістити на цій сторінці. Поставимо на «горище» «Українські гроші», під нею горизонтально на п'ять колонок розверстаємо статтю «Єдність чи кругова порука?», затим — огляд преси і, нарешті, замітку. На кліше залишається 100—120 рядків.

Аналізуємо ескіз. Кліше такого розміру занадто велике для малоформатної полоси. Отже, потрібні дві ілюстрації: можливо, їх доведеться «розвести», тобто розмістити на різних місцях сторінки. Крім того, стає зрозуміло, що статтю краще розташувати горизонтально, бо це створює ілюзію її зменшення. Але якщо цей матеріал буде витягнутий по горизонталі, то необхідно створити контраст — поставити добірку вертикально на першу колонку. Відтак з'являється другий ескіз: першу колонку заповнює добірка, високим «горищем» на чотири колонки йде стаття, внизу праворуч два останні стовпці займає огляд преси. Між ними й добіркою заверстуємо замітку.

Можливе й інше рішення: перенести огляд у «підвал», що дозволить нам розверстати великий і середній матеріал. Переміщуємо його ліворуч, розверстуємо на чотири колонки висотою 25 рядків. Між «підвалом» і добіркою виникає пусте місце. Заповнити її просто: можна збільшити кегль заголовка або набрати білим великим кеглем текст, або розмістити добірку на 2,5 квадрата і потім узяти її у рамку. Замітку залишимо на старому місці. «Чобіток» справа можна заповнити ілюстраціями.

Аналізуємо цей варіант. Можливо, що основну схему рішення ми знайшли. Однак заверстати на місце, що залишилось, ілюстрації, виходить, підкреслити монотонність верхньої частини полоси. А втім, ми ж підібрали ілюстрації. Як з'ясувалося, нема потрібної фотографії. І для того, щоб підкреслити вертикально-горизонтальний характер верстки, бажано знайти одну горизонтальну, іншу — вертикальну. Припустімо, ми знайшли кліше, що його можна поставити поруч із заміткою. її доведеться розверстати на три колонки, а зверху полоси поставити горизонтальний знімок.

Яким же буде остаточний варіант? Полосу відкриваємо добіркою «Українські гроші». Беремо її в рамку, в зв'язку з чим набираємо на 2,5 квадрата, за формулою підраховуємо, що вона матиме 100 рядків. Верх полоси заповнюємо фото (15 квадратів х 18 рядків), підпис до ілюстрації ставимо праворуч на 5 квадратів. Відбиваємо знімок лінійкою, яка має бути слабкішою від нижньої: з одного боку, знімок треба відбити, а з іншого — він «притягується» до статті. Щоб стаття не відлякувала читача своєю масивністю, «зануримо» заголовок. «Підвалом» на перші чотири колонки ставимо огляд преси. Над ним три колонки займає замітка, а праворуч — іще фото. Так виглядає один із варіантів оформлення полоси.

У чому ж переваги цього макета? Чітке керування читацькою увагою. Завдяки застосуванню «млина» і пов'язаному із ним чергуванню різних публікацій досягнуто виділення кожного матеріалу. Цьому сприяє зрівноваження графічних плям — двохнабірних і трьохклішованих. Фото різняться за конфігурацією, площею, жанром. Тобто, все зводиться до того, щоб підкреслити різноманітність, самостійне значення кожної публікації.

Щоправда, є й недоліки. По-перше, багатопланові портрети краще вміщувати у верхній частині полоси. По-друге, одноманітно — на чотири колонки — розверстано статтю і огляд преси, що наче зближує їх. Тут жодного разу не повторюється та сама верстка матеріалів з однаковою кількістю колонок.

Такий принцип верстки публікацій слід узяти за правило: макетувати полоси таким чином, щоб на них не стикалися публікації, розміщені на однаковій кількості колонок (окрім одноколонкових). У цьому відношенні 6 колонок у малоформатній газеті (як 8, 9 і 10 на великому форматі) мають перевагу перед 5 (6 і 7 відповідно).

Наступний етап — знаходження принципової схеми наступної сторінки. Одним з основних правил оформлення є те, що основна схема не має повторюватись у номері. Тому під час роботи з наступною сторінкою треба намагатися, щоб верстка її була не горизонтально-вертикальною, а вертикально-горизонтальною, а розверстка не здійснювалася за схемою «1 + 4».

Ще одну полосу може бути створено завдяки поєднанню варіантів, застосованих у попередніх випадках.

Складання макета рекомендується починати з розміщення значних за обсягом матеріалів — великих статей, добірок, потім указувати розташування ілюстрацій; на місці, що залишилося, розміщують дрібні замітки. Якщо на полосі необхідно надрукувати добірку, на макеті треба показати чи позначити її розташування в цілому, а тоді вказати, як будуть розверстані матеріали, що її складають.

Можлива й інша послідовність складання макета. Спочатку розміщують самостійні публікації та фото, потім великі тексти з ілюстраціями. На місці, що залишиться, вміщують маленькі замітки.

Свої особливості має макет першої полоси. Тут насамперед визначають розташування заголовної частини газети — залишають її на звичайному місці у лівому верхньому кутку, на перших двох-трьох колонках переміщують праворуч або вниз (мова йде про ті заголовні частини, які менші від формата всієї полоси). Залежно від цього розміщують передову статтю — під заголовною частиною чи зліва від неї «на відкриття» номера. У будь-якому разі треба вирішити питання, як використати шпігель.

У деяких редакціях вважають, що макет — це приблизний план розташування матеріалів. Ні! Макет — точне креслення майбутньої полоси. На ньому належить визначити місце для матеріалів, заголовків, кліше, лінійок, рамок, відбивок. Перевірка розрахунком під час макетування іноді не дозволяє оформлювачеві здійснити якийсь задум. Як, наприклад, зверстати на одну колонку матеріал, у якому 140 рядків петиту? Можна набрати текст новою газетною нонпареллю на 2,5 квадрата. Це дасть 154 рядки за довжини газетної колонки в 168 нонпарельних рядків. Інші 14 чи 18 рядків підуть на заголовок і рамку. Можна зробити так: вилучити рядків 25 петиту, і текст стане на одну колонку. Склавши макет, оформлювач іще раз перевіряє його. Потім обробляють оригінали, тобто вказують специфікацію, особливості набору кожного матеріалу: формат, кегль, гарнітуру шрифту і накреслення.

Процес макетування газети забирає багато часу. Прагнення скоротити цей час, полегшити працю оформлювача привело журналістів до спроби моделювання процесу підготовки макета. Воно реалізувалося з допомогою використання стандартних макетів. У деяких газетах їх розробляють досить детально — по 10—15 варіантів на кожну сторінку, хоча можна обійтися трьома еталонами. Основою цих варіантів є модель сторінки газети — визначений характер публікацій, постійні, закріплені за цією сторінкою тематичні рубрики і звичне їх розташування на полосі, особливості технічного оформлення її матеріалів тощо. Готуючи макет, оформлювач відповідно до полоси чергового номера використовує один зі стандартних варіантів макета. Звісно, цей стандартний макет полоси потім більшою чи меншою мірою індивідуалізується з допомогою різних засобів оформлення відповідно до характеру матеріалів.

Чим більше стандартних варіантів кожної полоси має оформлювач у своєму розпорядженні, тим різноманітнішим стає оформлення сторінок номера, тим більше можливостей мають журналісти й поліграфісти для того, щоб уникнути шаблонів у верстці та оформленні видання. Використання стандартних макетів дозволяє зекономити час і сили.

Для нормального використання макетів-стандартів необхідно робити сторінки за блочним принципом; мати реально діючий графік частоти публікацій.

На кожну сторінку номера, що виходить у визначений день тижня, розробляється стандартна схема розміщення блоків.

Розглядаючи теми макетування, слід брати до уваги особливості макетування полос на 5—6 колонок.

Незважаючи на те, що багато малоформатних газет перейшли на шість колонок, п'ятиколонкові ще не повністю вичерпали свої можливості. У деяких випадках колонка шириною 2 ³/₄ квадрата має певні переваги. По-перше, широкий набір є ощадливішим. Ширина полоси без пробілів для макетування на 5 колонок 13 кв. 36 п., а на 6—13 кв. 24 п. Зменшення на цицеро означає втрату 11 рядків на 2 ³/₄ квадрата на кожній полосі; крім того, вузький набір часто примушує лінотипіста чи оператора комп'ютерної верстки «розганяти» текст, ставити максимально великі пробіли між словами та вбирати «рідкі» рядки. Тут, мабуть, втрачається ще не один десяток рядків. По-друге, колонка тексту, набраного боргесом чи корпусом на 2 ³/₄ квадрата, безперечно, є зручнішою для читання, ніж вузька. По-третє, в розверстці на п'ять колонок простіше позбутися небажаної симетрії по вертикалі.

Щоправда, деякі видання використовують п'ять колонок занадто одноманітно. Іноді всі полоси робляться за одним шаблоном: заверстується матеріал на перші дві колонки, потім на три, що лишилися. «Підвали», звичайно, вносять деяку різноманітність, але у принципі нічого не міняють. І така формула — «2 + 3» застосовується понадміру.

Такий метод розверстки не відповідає сучасним вимогам. По-перше, як єдино можлива і правильна ця формула застаріла. По-друге, одноманітне розташування матеріалів сторінки і номера робить їх схожими один на одного, а це викликає в читача підозру, що й публікації в цих газетах мало чим різняться одна від одної.

Звісно, такі методи оформлення не розкривають усіх можливостей п'ятиколонкової верстки. «Стояки», тобто вертикально поставлені статті, кореспонденції, добірки та пов'язані з цим перерізи полос зверху вниз трапляються часто. Але не варто забувати, що в сучасному виданні бажані перерізи — горизонтальне пересічення вертикалей. Та навіть без підрізок, «млинів» та інших засобів, які роблять полоси несхожими, схеми розверстки не вичерпуються формулами «2 + 3» і «4 + 1». Нешаблонно виглядають верстки, змакетовані за принципом «1 + 3 + 1» чи «2 + 1 + 2».

І все ж саме в кількості варіантів розверстки полягає один з головних недоліків п'ятнколонкової верстки. Ці чотири варіанти — об'єктивне обмеження. А іноді обставини складаються так, що на одну колонку не вистачає матеріалу. У такому разі недосвідчені оформлювачі використовують штамп, інші — різну інформацію.

Однак ефективне використання різних форматів можливе тільки за таких умов: оформлювачеві слід мати добрий смак і певний досвід; за постійними розділами треба закріпити визначені місця на полосі; газета має випускатися безгранковим способом; працівники друкарні повинні мати достатню кваліфікацію. Інакше структура видання буде хаотичною, неорганізованою, і читач не зможе знайти той матеріал, який його цікавить. До речі, різноманітність верстки завжди обумовлена чіткою організацією сторінок, жорсткою структурою. Ці якості дозволяють розробляти для кожної полоси макети-стандарти, але це не означає, що верстка буде шаблонною.

Є ще один спосіб, який дозволяє позбутися штампів при макетуванні — шестиколонкова верстка. Її перевага полягає у збільшенні кількості варіантів розверстки матеріалів. За п'ятиколонкової є чотири основні варіанти поєднання. Розміщення публікацій на шести з семи: «5 + 1» та «4 + 2», «1 + 4 + 1», «3 + 3», «3 + 1 + 2», «2 + 2 + 2», «2 + 1 + 2 + 1». Якщо робити перестановки, то можна налічити 32 підваріанти. Те саме спостерігається і з переходом на вужчий формат набору газети А2. 7 колонок дають 10 варіантів розверстки, 8 стовпців — 15, 9 — 20, 10 — 29. І це — без підваріантів! Переводити на новий спосіб макетування зручніше таку газету, де багато інформаційних матеріалів та дещо обмежено розміри й кількість середніх і великих публікацій. Тоді на сторінці малого формату можна планувати один великий матеріал (150—180 рядків), два середні (до 100 рядків), 1—2 ілюстрації, а місце, що залишилося, заповнити замітками. Це — схема співвідношення середньої кількості публікацій на полосі. І першою умовою можливості переходу на шестиколонкову верстку є зменшення розміру великих статей і кореспонденцій та збільшення кількості заміток.

Друга умова: текст має набиратися петитом. Деякі видання, що перейшли на шість колонок, набирають матеріал боргесом чи корпусом.

І все ж у багатьох малоформатних газетах співвідношення великих і малих публікацій наближається до оптимального рівня, і набір тексту робиться петитом. Для таких видань перехід на шестиколонкову верстку — не данина моді, а вираз об'єктивної тенденції.

Тепер розгляньмо особливості макетування газет формату А2. У принципі виготовлення графічного плану сторінки формату А2 не відрізняється від подібного процесу в малоформатній газеті.

Перехід газети з малого формату на великий викликає в оформлювана труднощі психологічного порядку, пов'язані зі сприйманням розмірів матеріалів. Передусім змінюється поняття великого і малого. Прослідкуємо це на прикладі середніх за розмірами кліше. У виданні формату А2 середній розмір ілюстрації — 70—80 рядків (2,5 квадрата), у малоформатній — 40—50 (2 ³/₄ квадрата). Якщо підрахувати середні розміри великих кліше, то виявляється, що в першому випадку вони дорівнюють 120 рядкам, у другому — 75—80. Середній розмір матеріалу в газеті А2 — 300, A3 — 180 рядків. Водночас 150—180 рядків — середній обсяг публікації у великоформатному виданні. Отже, поняття великого й середнього зміщується на порядок, тоді як поняття малих обсягів залишаються рівними.

На сторінці формату А2 простіше створити контраст між великим і малим, легше зрівноважити два великі матеріали тощо. Ось чому такі способи макетування, як «млин» чи «цвях», у великоформатних газетах застосовувати ефективніше. Причому таке змінення естетичних закономірностей — об'єктивне явище, тому що завеликі матеріали в малоформатній газеті не дозволяють використати пропозицію, роблять її оформлення важким. Щоправда, існують способи подолання об'єктивних недоліків оформлення, властивих формату А3.

Можливість постановки великих (120—140 рядків х 2,5 квадрата) і маленьких (20 рядків х 2,5 квадрата) зображувальних матеріалів створює на полосі формату А2 яскравий контраст великого і малого, дозволяє зробити знімок важливим засобом виділення текстового матеріалу. У цьому плані можливості малоформатних видань, не переведених на офсет, обмежені. Припустімо, що ілюстрація 15 рядків х 2,5 квадрата доступна для кожного матеріалу. Але не можна на маленькій полосі ставити знімок на 5—10 рядків більше. Це — марнотратство у використанні газетної площі, і такий знімок нічим не зрівноважити. А от 100—120-рядкова фотографія на полосі А2 цілком зрівноважується заголовком великого матеріалу. Якщо він набраний, скажімо, рубленим жирним 72 і поставлений на 5 колонок, то й сприймається як насичена чорна пляма такого ж розміру. Згадаймо, що площа, накрита фарбою в напівтонових кліше, складає приблизно 50—60% загальної площі ілюстрацій.

Нарешті, ще одна особливість великоформатних газет — кількість колонок. Якщо в одному номері друкується 10—12 великих і середніх матеріалів, то практично кожний виступ може мати свій варіант розверстки. Водночас на п'ятиколонковій сторінці проблематично уникнути повторення загальної схеми розверстки полос (чотири варіанти постановки).

З розверсткою матеріалів на ту чи іншу колонку, але у вужчому аспекті (в якому вигляді та чи інша формула найбільш прийнятна), пов'язана проблема ритму полоси. Річ у тім, що чергування кількості колонок, куди поставлені ті чи інші матеріали, створює певний ритм. Наприклад, можна розверстати за формулою «1 + 4 + 1», а можна і «4 + 1 + 1». Виходячи з правила контрасту великого й малого, варто визнати, що перший підваріант є органічнішим, він більш підходить сучасній газеті. Якщо ж формувати полосу за другим підваріантом, то в першій колонці краще розмістити добірку з дрібних заміток, а в другій — суцільний матеріал. І навпаки, заповнення перших чотирьох колонок декількома матеріалами потребує перебивки. Значить, першою буде колонка з суцільного тексту, а за нею — стовпець з окремими замітками.

Ще одне суттєве питання: рівновага графічних плям. На полосах першими привертають увагу читача кліше й заголовки великих матеріалів. Вони мають розглядатися як графічні плями. Заголовки середніх і дрібних матеріалів, набрані напівжирним і жирним шрифтом, мають вигляд лінійок і повинні знаходитись у гармонії з жирними лінійками та між собою. Тому при ескізному макетуванні великі плями кліше й заголовків, лінії лінійок та дрібних заголовків бажано зображати з найбільшою наочністю, щоб одразу ж установити чи не порушується графічна рівновага. А затим розмічаючи заголовки, слід враховувати, яким титулам відведено роль плям, а яким — ліній.