Страхування відповідальності перевізника

Транспортні засоби належать до джерел підвищеної небезпеки. Тому їх експлуатація, як правило, супроводжується страхуванням відповідальності перевізника за можливе завдання шкоди третім осо­бам (їх життю, здоров'ю або майну).

Об’єктом страхування відповідальності перевізника виступає матеріальний інтерес, пов’язаний з відповідальністю перевізника за можливе завдання збитку третім особам. За договором страхування страховик відшкодовує завданий матеріальний збиток, отже, звільняє компанію-перевізника від зазначених (іноді непомірних) витрат, а та­кож гарантує додержання інтересів постраждалих. Тому стає зрозумі­лою виключно важлива роль цього виду страхування в сучасних умо­вах у зв’язку з інтенсифікацією міжнародних транспортних перевезень. Як правило, при використанні всіх засобів транспорту (морського, по­вітряного, наземного) існують відповідні види та організаційні форми страхування відповідальності їхніх власників. Поряд з акціонерною формою страхування значне поширення в сучасній світовій практиці отримало взаємне страхування (особливо для морських суден). Таке страхування здійснюється асоціаціями судновласників — Клубами Р&І (зараз у світі функціонує приблизно 70 таких клубів).

Традиційно ризики відповідальності морських перевізників, що страхуються Клубами Р&І, поділяються на дві великі групи (рані­ше їх страхували окремо): ризики захисту (ргоіесйоп), до якого на- ле жать відповідальність за загибель або травматизм осіб суднового екіпажу, пасажирів, портових працівників, зіткнення судна (страху­валась ¹/₄ відповідальності за збиток та ін.) та ризики відшкодування (іп^етпіїу), пов’язані із відповідальністю за завдання шкоди ванта­жу, який був прийнятий до перевезення. Зараз перелік ризиків зна­чно поширився. Кожний Клуб бере на свою відповідальність певні кола ризиків, зафіксованих у його правилах.

Крім страхової діяльності, Клуби активно займаються перестра­хуванням діяльності, а також здійснюють правовий захист своїх чле­нів, вживають заходів при виникненні претензій до судновласників, контролюють навантажувально/розвантажувальні операції тощо.

У зв’язку з широким використанням засобів автотранспорту у міжнародних перевезеннях важливе місце посідає страхування від­повідальності автоперевізника. У багатьох країнах така відповідаль­ність передбачена Цивільним кодексом, але цей вид страхування (ци­вільної відповідальності) обов’язковий.

У 90-х роках Україна приєдналася до міжнародної системи стра­хування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів «Зелена карта», а з 01.07.1998 р. отримала право продавати власну «Зелену Карту».

Система «Зелена карта» надає взаємне страхове покриття дер­жавам — членам національного законодавства про обов’язкове стра­хування цивільної відповідальності власників автотранспортних за­собів тієї країни, де сталося ДТП.

Страхування міжнародного туризму

Розвиток міжнародного туризму зумовлює необхідність впрова­дження різних форм та методів страхового захисту осіб, які виїжджа­ють за кордон.

Об’єктами страхування можуть бути життя та здоров’я туристів, які страхуються від нещасних випадків, що призводять до тимчасової або постійної втрати працездатності (повної або часткової) або заги­белі, а також їх майнові інтереси, пов’язані з багажем, транспортним засобом, юридичним захистом і т. ін.

Обсяг страхового покриття, умови страхування, розмір тарифних ставок варіюють у широких межах, оскільки залежать від значної кіль­кості чинників, серед яких важливе місце посідають: умови перебування особи в іншій країні (варіанти відпочинку), термін поїздки, природно- кліматичні особливості регіону перебування і багато ін., в т.ч. власний вибір діапазону страхового захисту страхувальником (застрахованим).

Іноземні громадяни, які в’їжджають на територію України, в обов’язковому порядку мають придбати страховий поліс. Страховиком у цьому сегменті страхового ринку виступає державна акціонерна страхова компанія «Укрінмедстрах».

Іноземний громадянин має право на страхове відшкодування в разі несподіваного захворювання або травми. До обсягу страхового покриття належать витрати у зв’язку з амбулаторним та стаціонарним лікуванням, перебування у лікарні, проведенням хірургічних опера­цій, репатріацією. Страхова компанія співпрацює з лікувальними установами завдяки мережі диспетчерських центрів та регіональних представництв. Розмір страхової премії встановлюється за розрахова­ними на державному рівні тарифами і становить від 12 грн за страхо­вий поліс строком на п’ять днів до 500 грн — за страховку на рік.

Умови обов’язкового медичного страхування не поширюються на ті країни, з якими в Україні є договори на надання безкоштовної ме­дичної допомоги, наприклад, Угорщину, Велику Британію.

Згідно з Законом України «Про туризм», туристські фірми обо­в’язково мають страхувати українських громадян, які виїжджають у туристську подорож за кордон (нагляд за виконанням цієї процедури покладено на Держкомтуризм). Але неузгодженість правових норм призводить до того, що туристські організації страхують туристів не за власні кошти, а за рахунок клієнтів, але від свого імені. Така ситу­ація не сприяє посиленню страхового захисту наших співвітчизників за кордоном.

Типовий поліс передбачає надання п’яти-шести основних послуг:

• оплату медичних витрат;

• транспортування до лікувальної установи;

• репатріацію у випадку хвороби;

• репатріацію у випадку смерті;

• невідкладну стоматологічну допомогу.

Останнім часом дуже поширеним стає страхування з асистансом, що включає перелік необхідних послуг, які доповнюють і забезпечу­ють власне медичну допомогу (перевезення постраждалого з місця події до стаціонару, транспортування та ремонт його авто і багато ін.). Українські страховики «Укрінмедстрах», «Надра», «АКВ-Гарант», «УТСК», «АСКА», «Пан-Укрейн», «Остра-Київ», «Кредо-Класик», «Алькона», «Гарант-Авто» та ін. активно співпрацюють з всесвітньо відомими ассістанс-компаніями СОКІ8, СЕ8А та ін. Як правило, сис­тема асистанса вирішує для клієнта оплату медичних послуг (тобто оплата здійснює безпосередньо страховиком, а не постраждалим).

Страхування без асистанса (що коштує дешевше) передбачає від­шкодування витрат на медичне обслуговування після повернення ту­риста на батьківщину (проти відповідно оформлених документів).

3. Особливості страхування при виробничо-інвестиційній моделі ЗЕД підприємства

При здійсненні різних форм міжнародного бізнесу, пов’язаних з інвестиціями, для інвестора завжди існує небезпека втрати капі­талу або притулку у зв’язку з непередбаченою зміною політичної та економічної ситуації в приймаючій країні. Такі ризики отрима­ли назву «країнових». У міжнародному виданні «Іпіегпаіїопаї Шзк Мападетепі» наводиться таке їх визначення: «Під країновими ризи­ками розуміються прямі збитки по матеріальним та/або фінансовим активах, розташованих у певній країні, або непередбачене зниження прибутків за цими активами, зумовлені подіями макроекономічного, фінансового або соціально-політичного характеру, що мали місце в цій країні, розвиток яких не мали змоги контролювати ні приватні підприємства, ні окремі особи [70, с. 208]. Країнові ризики можуть виникнути внаслідок політичних, економічних, правових та інших чинників або їхніх комбінацій.

Політичні ризики, сутність яких полягає у виникненні небезпе­ки втрати капіталу інвестора внаслідок зміни соціально-політичного устрою в приймаючій країні, є невід’ємною складовою країнових ризиків. Вони можуть виникати внаслідок зміни політичного ладу держави, зміни правової системи в цілому або окремих її елементів (наприклад, валютного, податкового, арбітражного законодавства, режиму іноземних інвестицій і таке ін.), військових дій, соціальних конфліктів, громадянських заворушень тощо. До політичних ризиків для інвестора найчастіше належать: припинення дії контракту; репа­тріація валютної виручки; експропріація або націоналізація майна; конфіскація, арешт, знищення об’єктів нерухомості або транспорт­них засобів за рішення влади або внаслідок військових дій чи гро­мадянських конфліктів. Тому страхування від політичних ризиків є складним та збитковим видом страхування, який не під силу навіть потужній приватній страховій фірмі. Таке страхування здійснюють: а) державні структури в країні інвестора (зараз на державні органі­зації ОПІК (ОРІС) в США, ГЕРМЕС у Німеччині та міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості в Японії припадає приблизно 80% загальних обсягів державного страхування іноземних інвестицій в світі); б) міжнародні фінансові інститути.

У США страхування майнових інтересів інвесторів від політич­них ризиків здійснює створена урядом Корпорація приватних зару­біжних інвестицій — ОПІК (1969).

ОПІК надає підтримку проектам, що здійснюються амери­канськими компаніями в понад 140 країнах світу. ОПІК пропо­нує страхування політичних ризиків, таких як різні види полі­тичного насильства та ін. Об’єктами страхування можуть бути прямі та портфельні інвестиції, майнові права інвестора за кор­доном, кредити.

Страховий договір укладається тільки на підставі двосторонньої міждержавної угоди з урядом приймаючої країни про сприяння ка­піталовкладенням на строк 12-20 років. Розмір страхової суми (що становить не більше ніж 90% інвестицій) дорівнює 100-150 млн дол. на один проект та 300-350 млн дол. на одну країну. Розмір тарифної ставки — 0,3-0,6% страхової суми.

На міжнародному рівні страхуванням іноземних інвестицій зай­мається заснована в 1988 р. за ініціативою Всесвітнього банку Бага­тостороння агенція з гарантії інвестицій - БАГІ (МІСА).

БАГІ є акціонерним товариством зі статутним капіталом 1 млрд дол., акціонерами якого є 145 країн, у т.ч. Україна.

Діяльність БАГІ спрямована на надання гарантій приватним ін­весторам, які співпрацюють з країнами, що розвиваються, та країна­ми з перехідною економікою. Її гарантії, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25 до 1,25% за кожні 100 дол. вартості гарантії.

На страхування приймаються нові інвестиційні проекти від­носно створення, поширення, приватизації або реконструкції під­приємств.

Об’єкти страхування охоплюють як матеріально-фінансові активи, так і майнові права інвестора по технологічним трансферам, в т.ч.: ПІІ, кредити, фінансові гарантії під кредити, технічну допомогу, контракти на управління, ліцензування тощо.

Страхуються ризики: порушення контракту між іноземним інвес­тором та формою з приймаючої країни, обмеження переказу валют­ного прибутку за кордон, державної експропріації майна іноземного інвестора, пошкодження або загибелі матеріальних активів внаслідок військових дій або громадянських конфліктів.

Строк страхування становить 15-20 років.

Страхова сума, як правило, не перевищує 90% вартості проекту і перебуває в діапазоні 50 млн дол. на один проект у межах ліміту на одну країну в розмірі 175 млн дол.

Тарифні ставки дорівнюють 0,5-3% страхової суми за рік.

Загальний обсяг страхового покриття БІГА становить 3,5 млрд амер. дол., тобто 350% акціонерного капіталу. На середину 90-х років БІГА за­страхувало інвестиції на суму понад 2 млрд амер. дол. [70, с. 223-224].

В Україні гарантії іноземним інвесторам надає “Ексімстрах”, який активно підключається до співпраці з міжнародними фінансо­вими інститутами (зокрема, БАГІ).

4. Перестрахування ризиків у ЗЕД

Перестрахування — це система економічних відносин, відповідно до якої страховик передає частину прийнятих до страхування ризиків іншим страховикам (у власній країні та за кордоном), щоб забезпечити надійність та рентабельність страхових операцій. Таким чином, пере­страхування — це вторинне страхування, коли первинний (оригіналь­ний) страховик виступає в ролі перестрахувальника. Перестрахування є механізмом перерозподілу ризиків у масштабі національного, регіо­нального та світового ринку страхових послуг, що сприяє підвищенню фінансової стійкості страхових операцій. Враховуючи масштабність та високу збитковість (завдяки ефекту кумуляції збитку) операцій ЗЕД, перестрахування (особливо, міжнародне) стало невід’ємним атрибу­том страхування зовнішньоекономічних ризиків.

Перестраховиками виступають як самі страхові фірми, так і спе­ціалізовані компанії такі, наприклад, як всесвітньо відомі «МипісЬ Ке», «8ш5§ Ке», «Соїопіа Ке» та ін. На сьогодні у світі діє майже 250 професійних перестрахувальників.

У сучасній світовій практиці існують різні методи та форми пере­страхування.

Перестрахування може бути факультативним (для одинич­них угод) та договірним (облігаторним) (для довгострокових дого­ворів). Останнє вимагає від сторін перестрахувального договору обо­в’язкового виконання домовленостей щодо перестрахування. Так, у договірному перестрахуванні мають бути чітко обумовлені: форми перестрахування, ліміти відповідальності страховика, частки його участі в договорі, принципи розрахунків по премії та збиткам, пере- страхувальна комісія та інші умови.

У договірному перестрахуванні можна визначити дві основні форми укладання договорів: пропорційне та непропорційне, які роз­різняються за принципом розподілу ризиків між перестрахувальни­ком (первинним страховиком) та перестраховиком.

Пропорційне перестрахування здійснюється на підставі пропорцій­ного розподілу ризиків між перестрахувальником та перестраховиком. Це відбувається при квотній системі, коли страховик визначає частку перестрахування у фіксованому відсотку від кожної страхової суми, та при ексцедентній системі, коли перестраховується частина страхової суми, що перевищує певний розмір для даної категорії ризиків.

Непропорційне перестрахування означає відшкодування збитку лише тоді, коли він перевищує певну суму або загальна сума збит­ків за певною групою ризиків перевищує встановлений рівень збит­ковості. Відповідно розрізняють перестрахування на базі ексцеденту збитку та ексцеденту збитковості. Непропорційне перестрахування спрямоване на захист страховика від великих збитків для забезпечен­ня гарантії рентабельності особливо небезпечних видів страхування.

Правові заходи проведення перестрахування в Україні визна­чають Закон України «Про страхування» та Постанова КМУ «Про затвердження положення про порядок здійснення операцій з пере­страхуванням» [13,21]. Ці документи визначають перестрахування необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страхови­ків та надійності, безпечності і диверсифікованості розміщення стра­хових резервів страховика у випадку, якщо:

• страховик бере на себе страхові зобов’язання в обсягах, що мо­жуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок влас­них активів;

• страхова сума за окремим об’єктом і видом страхування пе­ревищує 10% суми сплаченого страхового фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату;

• перестрахування є передумовою здійснення інших видів ді­яльності (міжнародні перевезення, експлуатація об’єктів під­вищеного ризику, великомасштабні інвестування тощо).

При укладанні договору перестрахування необхідно звернути ува­гу на два моменти:

• процес перерозподілу частини страхової відповідальності за каналами перестрахування іноді може починатися ще до укла­дання договору прямого страхування, тобто на етапі проведення переговорів між страхувальником і страховиком (так зване по­переднє розміщення ризику). У певних випадках, коли страху­ється великий ризик або особливо небезпечний об’єкт, це просто необхідно. Умови, на яких перестраховик згоден укласти договір перестрахування, можуть істотно позначитись на умовах прямо­го договору страхування. Здебільшого це стосується суми стра­хової премії, порядку її сплати, а також обов’язків клієнта;

• істотною умовою надійності перестрахувального захисту є пра­вильний вибір перестраховиків, критеріями якого можуть бути:

• розмір статутного капіталу та інших власних засобів перестра- ховика;

• спеціалізація;

• платоспроможність і фінансова стійкість перестраховика;

• стан страхових резервів та їхнє розміщення;

• структура активів і рівень їхньої ліквідності;

• положення в рейтингах за різними показниками (зокрема, за надходженнями, виплатами);

• репутація на перестрахувальному ринку;

• відомості про своєчасність виплат страхових відшкодувань за іншими договорами перестрахування;

• досвід роботи на ринку;

• персональний авторитет керівників і провідних спеціалістів;

• участь у великих перестрахувальних пулах;

• наявність зв’язків з міжнародними перестрахувальними органі­заціями;

• ступінь розвитку регіональної мережі представництв (для за­кордонних перестраховиків) тощо.

Українські страховики активно перестраховують ризики ЗЕД за кордоном. Так, іноземним перестраховикам надається до 90% страхо­вої премії за авіаційними та морськими ризиками, ризиками здоров’я осіб, які виїжджають за кордон; до 60% — за «автокаско», до 50% — за великими майновими ризиками [54, с. 665].

Семінар № 12. Основні види страхування у зовнішньоекономічній діяльності підприємств

Мета й завдання заняття: визначити сутність страхування ЗЕД підприємств та ризиків, від яких надається страховий захист, роз­глянути основні випадки страхування при зовнішньоторговельній та виробничо-інвестиційній моделях ЗЕД.

План

1. Суть та основні поняття страхування ЗЕД підприємств.

2. Головні випадки страхування при зовнішньоторговельній мо­делі: страхування вантажів, відповідальності перевізника, міжнарод­ного туризму.

3. Ризики, пов’язані з інвестиціями, та їх страхування.

4. Перестрахування ризиків у ЗЕД.

Ключові поняття

Страхування у ЗЕД, страховий ризик, страховий захист, об’єкти та суб’єкти страхування у ЗЕД, страхування при зовнішньоторговельній та виробничо-інвестиційній моделях ЗЕД, страхування вантажів, стра­хування відповідальності перевізника, страхування міжнародного ту­ризму, страхування від політичних ризиків, перестрахування ризиків.